Ухвала суду № 54681806, 08.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4147/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

08 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу та рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - Васильківська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003511702 від 26.02.2015р., вимогу про сплату боргу № Ф-0003521702 від 26.02.2015 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002531702 від 26.02.2015.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 26 січня 2015 року по 05 лютого 2015 року Васильківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, за результатами якої було складено акт від 12 лютого 2015 року №267/1702/НОМЕР_3, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог ст.138, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, у звязку чим позивачу було донараховано суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 14728,45 грн., у тому числі за 2012 року в сумі 13464,48 грн. та за 2013 року в сумі 1263,96 грн.; п.п.1 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», у звязку з чим позивачем не було утримано та не перераховано до бюджету суму єдиного соціального внеску, яка підлягає сплаті до бюджету в розмірі 42133,02 грн., у тому числі у 2012 році в сумі 22165,67 грн. та у 2013 році в сумі 19967,42 грн.

З вищевказаного акта перевірки вбачається, що позивач в період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2013 року здійснював господарську діяльність за спрощеною системою оподаткування за умови сплати єдиного податку за видом діяльності «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», а з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року вищезгаданий суб'єкт господарювання перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

У звязку з ненаданням позивачем підтверджуючих документів та переходом останнього на загальну систему оподаткування, останнім, на думку відповідача, було безпідставно включено до суми валових витрат суму витрат у розмірі 98189,67 грн., які фактично були понесені Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з жовтня 2011 року по лютий 2012 року, в період його перебування на спрощеній системі оподаткування.

У зв'язку з цим, контролюючий орган дійшов висновку про те, що позивачем було занижено суму чистого неоподаткованого доходу на загальну суму 98189,67 грн.

Крім того, відповідачем було встановлено, що позивач в процесі здійснення господарської діяльності занизив базу нарахування єдиного соціального внеску на суму 83845,42 грн., внаслідок чого останнім не було утримано та перераховано до бюджету суму єдиного соціального внеску у розмірі 42133,02 грн., у тому числі у 2012 році в сумі 22165,67 грн. та у 2013 році в сумі 19967,42 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2015 року №0003511702, яким позивачу за порушення вимог п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 18410,56 грн., у тому числі 14728,45 грн. - за основним платежем та 3682,11 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) форми «Ф» №0003511702 від 26 лютого 2015 року, за якою позивачу необхідно сплатити суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 42133,09 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 лютого 2015 року №0003511702, яким до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 21066,55 грн.

Позивач вважаючи протиправними вищевказані податкове повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003511702 від 26.02.2015р., вимогу про сплату боргу № Ф-0003521702 від 26.02.2015 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002531702 від 26.02.2015 є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо порушення з боку позивача норм чинного податкового законодавства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідно до п.п.177.1, 177.2 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України - витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2008 року між Комунальним підприємством «Теплотранссервіс» Рівненської міської ради (підприємство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (споживач) було укладено договір на відпуск теплової енергії №1229, за умовами якого підприємство зобов'язалось надавати споживачу теплову енергію, а споживач в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором.

Згідно п.1.2 даного договору відпуск теплової енергії здійснюється після приєднання і укладення даного договору між підприємством і споживачем на підставі проектної, інвентарної та технічної документації.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що теплова енергія подається споживачу за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 9а.

Відповідно до п.2.1 договору підприємство здійснює відпуск теплової енергії після пред'явлення споживачу акта технічної готовності об'єкту систем теплопостачання, підписаного представником підприємства (визначеного наказом директора). Акт подається щорічно до 15 вересня (додаток № 2).

За умовами п.4.2 договору облік споживання теплової енергії поводиться за приладами обліку або розрахунковим способом: по опаленню та вентиляції згідно з навантаженням, зазначеним в договорі; по гарячому водопостачанню по пропускній здатності вузла вводу при швидкості 2 м/с.

Пунктами 5.1-5.4, 5.7 договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів. Розмір щомісячної плати за опалення та підігрів води на момент укладення даного договору становить теплоенергія на опалення: при наявності приладів обліку в розмірі 306, 23 грн. в місяць за 1 Гкал для інших споживачів. Споживач проводить сплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства протягом 5-ти днів з дня отримання рахунку, при цьому споживач самостійно отримує рахунок до 5-го числа кожного наступного місяця. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Розрахунки споживача з підприємством за спожиту енергію можуть здійснюватись в порядку планових платежів з обмеженням терміну до одного місяця. В платіжних дорученнях споживач повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу.

Відповідно до п.8.1 договору даний договір укладається терміном на 1 рік і набуває чинності з дня його підписання.

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Теплотранссервіс» було поставлено, а позивачем прийнято теплову енергію на опалення.

В подальшому, з метою оплати отриманої теплової енергії, КП «Теплотранссервіс» було направлено на адресу позивача рахунок №1229 від 14 травня 2012 року, відповідно до якого позивачу було нараховано до сплати 98189,67 грн.

22 травня 2012 року між КП «Теплотрансервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено угоду про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію №1229, відповідно до якої сторони дійшли згоди про встановлення порядку та умови здійснення розрахунків позивача за спожиту теплову енергію.

З метою виконання умов вищезазначених договорів позивачем було сплачено реструктуризований борг за спожиту теплову енергію, що підтверджується квитанцією №9444248 від 12 червня 2012 року на суму 10009,00 грн., №9951472 від 18 липня 2012 року на суму 8182,47 грн., №10202604 від 07 серпня 2012 року на суму 8182,47 грн., №10568315 від 06 вересня 2012 року на суму 8182,47 грн., №K111/4/19 від 04 жовтня 2012 року на суму 8182,47 грн., №K111/5/16 від 05 листопада 2012 року на суму 4277,29 грн., №K111/6/3 від 06 листопада 2012 року на суму 5000,00 грн., №K111/5/1 від 05 грудня 2012 року на суму 5000,00 грн., №K111/L/6 від 21 грудня 2012 року на суму 5000,00 грн., №K111/А//8 від 10 січня 2013 року на суму 5000,00 грн., №K111/8/113 від 28 січня 2013 року на суму 5000,00 грн. та банківськими виписками по рахунку позивача від 19 червня 2012 року на суму 9983,83 грн., від 26 грудня 2012 року на суму 5000,00 грн.

Отже, за отримані послуги з теплового постачання позивачем були понесені витрати на загальну суму 98189,67 грн.

Крім того, з наявних в справі доказів вбачається, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2012 року перебував на спрощеній системі оподаткування, а в період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року позивач здійснював свою діяльність на загальній системі обліку та звітності.

Аналізуючи положення Податкового кодексу України, законодавство не ставить в залежність існування у платника податків права на врахування суми витрат, яка безпосередньо пов'язана з отриманням доходу від того, на якій системі оподаткування перебував платник на момент фактичного понесення ним таких витрат, фізична особа-підприємець при переході на загальну систему оподаткування має право відносити до суми витрат, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходу, відповідні документально підтверджені витрати незалежно від того, що вони були понесені підприємцем при перебуванні на спрощеній системі оподаткування. В даному випадку необхідною умовою існування у фізичної особи-підприємця такого права є наявність відповідної бухгалтерської та первинної документації, яка підтверджує факт понесення фізичною особою-підприємцем таких витрат, при цьому витрати, які були понесені позивачем за результатом здійснення господарських операцій з КП «Теплотранссервіс» Рівненської міської ради підтверджені належними документами, що оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Як вбачається з акта перевірки від 12 лютого 2015 року №267/1702/НОМЕР_3, основним видом діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Як свідчать матеріали даної справи, 08 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач набув у власність 33/10 частини приміщення, що входить до складу 63/100 частини приміщення адміністративного будинку, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1110,1 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №6350077 від 08 серпня 2008 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11717918 від 28 жовтня 2013 року та витягу про державну реєстрацію прав №33770152 від 09 квітня 2012 року, позивачем в результаті укладення договору поділу нерухомого майна №911 від 03 квітня 2014 року було набуто у власність 1/1 частини приміщення адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивач є власником приміщення адміністративного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому правомірно надавав в оренду належне йому на праві власності приміщення та забезпечував його опалення, яке безпосередньо здійснювалося КП «Теплотранссервіс Рівненської міської ради на підставі договору на відпуск теплової енергії №1229 від 06 жовтня 2008 року. Тому матеріалами даної справи підтверджується та обставина, що понесені позивачем витрати в сумі 98189,67 грн. безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень відповідача стосовно ненадання контролюючому органу до перевірки відповідної первинної документації, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було адресовано контролюючому органу супровідний лист, в якому був вказаний перелік документів, що був наданий Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до податкової перевірки, а саме: договори з орендарями, постачальниками позивача; податкові накладні і реєстри отриманих та виданих податкових накладних; книги обліку доходів і витрат; податкова звітність за відповідні періоди, банківські виписки тощо.

При цьому, як вбачається зі змісту вищезазначеного листа, останній містить відмітку з підписом представника Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про повернення вищевказаного переліку документів, які надавались позивачем до перевірки, тому позивачем було надано до перевірки відповідну первину документацію.

Крім того, відповідач в акті перевірки посилається лише виключно на книги обліку доходів і витрат Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, при цьому не зазначає про іншу надану до перевірки документацію та не вказує про причини її неврахування під час перевірки, що відповідно вказує на те, що вищезазначена перевірка не була проведена належним чином, натомість доведено дотримання необхідних умов для зарахування відповідної суми коштів до суми витрат, яка безпосередньо пов'язана з отриманням доходу, що свідчить про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Щодо висновків Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області в частині н еутримання та не перерахування позивачем в рахунок бюджету суми єдиного соціального внеску за період з 2012 по 2013 роки в сумі 42133,02 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідності до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний, в тому числі: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» №727/98 від 03 липня 1998 року, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

З вищевикладеного вбачається, що єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як вбачається з висновків акту перевірки від 12 лютого 2015 року №267/1702/НОМЕР_3, Фізичною особо-підприємцем ОСОБА_2 було порушено вимоги п.п.1 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема, контролюючим органом зауважено, що позивачем за період 2012-2013 занижену базу нарахування єдиного соціального внеску на загальну суму 83845,42 грн., що в свою чергу зумовило неутримання та неперерахування Фізичною особо-підприємцем ОСОБА_2 суми єдиного соціального внеску до бюджету у розмірі 42133,02 грн., в тому числі за 2012 рік в сумі 22165,67 грн. та за 2013 рік в сумі 19967,42 грн.

На підставі вищевказаного висновку відповідачем було винесено вимогу №Ф-0003521702 від 26 лютого 2015 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 42133,09 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003531702 від 26 лютого 2015 року, у відповідності до якого до позивача були застосовані штрафні санкції в сумі 21066,55 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували лише твердження контролюючого органу про заниження позивачем чистого доходу за 2012-2013 роки в сумі 89763,26 грн., на основі яких і було винесено податкове повідомлення-рішення №0003511702 від 26 лютого 2015 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки враховуючи неправомірність збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за період 2013-2013 років за результатом перевірки, яка була оформлена актом від 12 лютого 2015 року №267/1702/НОМЕР_3, неправомірним є також донарахування позивачеві суми єдиного внеску на вказану суму доходу, а отже податкове повідомлення-рішення №0003511702 від 26 лютого 2015 року, вимога про сплату боргу №Ф-0003521702 від 26 лютого 2015 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002531702 від 26 лютого 2015 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Київській області на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2009 (дві тисячі дев'ять) гривень 70 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 14.12.15р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.