Ухвала суду № 54681728, 23.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5310/15 Головуючий у 1-й інстанції:Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Доценку О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2015 року ОСОБА_1. звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про відміну окремих положень, викладених в наказі Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 «Про затвердження внутрішнього розпорядку установ виконання покарань», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433 та визнати їх протиправними і нечинними.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови ОСОБА_1. посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки слухання по справі проведено без його участі, а рішення суду винесено в супереч нормам Конституції, чинного законодавства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта в режимі відео конференції, представників сторін, які з`явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані нормативно-правові акти прийняті в порядку та у спосіб визначений Конституцію України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1., який відбуває покарання в Новгород-Сіверській УВП №31 Управління Держаної пенітенціарної служби Чернігівської області, звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України про відміну окремих положень, викладених в наказі Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань» (надалі також Правила № 2186/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433, визнати їх протиправними та нечинними, зокрема:

- пункт 1 розділу IX в частині обмеження щодо загальної ваги предметів і речей, які перевозить засуджений, не повинна перевищувати 50 кг при вибутті до іншої установи виконання покарань, зайві речі здаються на склад установи виконання покарань і за дорученням засудженого видаються його близьким родичам або йому особисто після звільнення з цієї установи;

- пункт 3 розділу X в частині обмеження щодо заборони передавати засудженому продукти харчування в скляній та металевій тарі;

- пункт 2 розділ XIV в частині обмеження телефонних розмов засудженими 15 хвилинами;

- пункт 4 розділу ХХVII в частині обмеження щодо організації миття в лазні;

- пункт 1 розділу XXXIII в частині обмеження щодо засуджених до довічного позбавлення волі, а саме, що вони тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань, особи, яким вироком суду призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, забезпечуються одягом спеціального зразка;

- частини 1 додатку № 2 «Перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі»;

- додатку № 6 «Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено», в частині: Будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски (за винятком: гучномовець - один на жилу секцію, телевізор - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію, DVD-програвач - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію); Радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скетч-картки поповнення рахунку мобільного зв'язку, пейджери тощо), друкарські машинки, розмножувальні прилади (засудженим, які тримаються у виправних центрах, дозволяється зберігати та користуватися мобільними телефонами у порядку, встановленому пунктом 2 розділу ХІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань); пункту 4 приміток: CD- та DVD-диски зберігаються в адміністрації установи виконання покарань та видаються засудженим у вільний час, який відведений розпорядком дня.

Відповідно до ч.1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Поряд з цим, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч. 1, 2 ст. 7 КВК України)

Абзацом 7 частини 1 статті 107 КВК України визначено право засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі.

В той же час, приписами частини 5 статті 112 КВК України передбачено, що порядок приймання і вручення посилок (передач) або бандеролей, а також перелік предметів, заборонених до одержання засудженими, визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України № 395/2011 від 06 квітня 2011 року (надалі також Положення № 395/2011), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, зокрема, з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, а також у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно з пунктом 9 Положення № 395/2011 Міністерство юстиції у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У своїй діяльності щодо реєстрації нормативно-правових актів Мін'юст керується Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 року (надалі також Положення № 731), та Порядком подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 34/55 від 12.04.2005 року (далі - Порядок № 34/55).

Відповідно до пункту 1 Положення № 731 державна реєстрація нормативно-правового актів полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколом до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Згідно з висновком Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 28 липня 2014 року Порядок організації надання засудженим доступу до глобальної мережі Інтернет, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 01 серпня 2014 року №1275/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2014 року за № 991/25768 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, а також практиці європейського суду з прав людини.

Пунктом 13 Положення № 731 передбачено підстави відмови у державній реєстрації, а саме:

а) не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї. Міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire;

б) видано з порушенням вимог законодавства або без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема акт:

- порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов'язки; виходить за межі компетенції органу, що його видав; містить норми, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень; не відповідає вимогам законодавства про мови; суперечить установленому порядку ведення діловодства;

- видано за наявності будь-якої з обставин, визначених у частині першій статті 25 закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» на підставі повідомлення Держпідприємства;

в) не узгоджено із заінтересованими органами або не повідомлено про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців щодо нормативно-правового акта, прийнятого міністерством та іншим центральним органом виконавчої влади з питань. Що стосується соціально-трудової сфери, та проведену роботу з врахуванням їх зауважень і пропозиції

г) викладено з порушенням правил правопису та нормопроектувальної техніки;

д) не узгоджується з дорученням, даним органу, що видав акт.

Як встановлено судом першої інстанції підстав для такої відмови у реєстрації наказу Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 «Про затвердження внутрішнього розпорядку установ виконання покарань» не було.

Наказ Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 «Про затвердження внутрішнього розпорядку установ виконання покарань», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що оскаржувані нормативно-правові акти прийняті в порядку та у спосіб визначений Конституцію України.

Згідно наказу Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 Правила № 2186/5 прийнято відповідно до статей 51, 59, 102, 107 та 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі також КВК України) з метою врегулювання порядку виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Пунктом 1 розділу 1 додатку 2 Правил № 2186/5 встановлено перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, зокрема ними є продукти харчування фабричного (заводського) виготовлення, не в скляній або металевій тарі, з діючим терміном реалізації, які не потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки та можуть зберігатися при кімнатній температурі, свіжі фрукти та овочі (огірки, помідори, цибуля, часник, перець, капуста, морква та зелень), а також чай та тютюнові вироби фабричного розфасування.

Пункт 1 розділу ІХ Правил № 2186/5 передбачає порядок придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої потреби та надання їм додаткових послуг.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо необгрунтованості доводів позивача стосовно обмежень в 50 кг для перевезення особистих речей, а саме телевізору та іншої техніки, придбаної за власні кошти тощо.

Розділом ІХ Правил № 2186/5 визначено, що при вибутті до іншої установи виконання покарань засудженому дозволяється брати з собою речі, продукти харчування та предмети першої потреби, придбані ним у законному порядку. Загальна вага предметів і речей, які перевозить засуджений, не повинна перевищувати 50 кг. Зайві речі здаються на склад установи виконання покарань і за дорученням засудженого видаються його близьким родичам або йому особисто після звільнення з цієї установи.

Більш того, Додаток 2 до Правил № 2186/5 внутрішнього розпорядку установ виконання покарань містить виключний перелік продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі, відповідно до якого не підпадають речі, на які посилається апелянт.

Пунктом 4 розділу ХХVII Правил № 2186/5 передбачено, що в установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Особи, які прибули до установ виконання покарань, проходять комплексну санітарну обробку, що включає в себе для чоловіків, зокрема, стрижку волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Не менше одного разу на сім днів засудженим організовується миття в лазні з обов'язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби - стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів та дезінсекція одягу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо невірного трактування Бугловим О.С. пункту 4 розділу ХХVII Правил № 2186/5, а саме щодо обмеження для засуджених щодо миття в лазні тільки один раз в тиждень.

У відповідності до частин 5, 6 статті 110 КВК України засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Порядок організації побачень і телефонних розмов визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

У відповідності до пункту 2 розділу XIV Правил № 2186/5 адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин.

Згідно із статтею 110 КВК України, зокрема, телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Тобто, з аналізу вказаної норми судом вбачається, що реалізація останньої полягає у відсутності у засуджених мобільних телефонів та зарядних пристроїв до них, SIM-карток, скетч-карток поповнення рахунку мобільного зв'язку, що в свою чергу і відображено в Правилах № 2186/5.

Пунктом 1 розділу XXXIII встановлено, що відповідно до статті 150 Кримінально-виконавчого кодексу України чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань. Особи, яким вироком суду призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, забезпечуються одягом спеціального зразка. Переміщення таких осіб на території установи виконання покарань та за її межами (крім участі в судовому засіданні) в іншому одязі заборонено.

Чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, розміщують у камерах з дотриманням вимог роздільного тримання, передбачених статтею 92 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Отже згідно приписів статей 92, 107, 110, 150, 151 КВК України питання, порушені позивачем визначаються нормативно-правовим актом Міністерства юстиції України, тобто є особливим для засуджених, адже передбачаються окремим нормативно-правовим актом, а саме Правилами № 2186/5, дія яких розповсюджується виключно на осіб (засуджених), які відбувають кримінальні покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, а також є обов'язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи, що прямо випливає з частини 5 статті 112, частини 6 статті 110 КВК України. Тобто є спеціальними для осіб, на яких розповсюджується дія КВК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст рішення складено 28.12.2015 року.

.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Гром Л.М.

Бєлова Л.В.