Постанова № 546817, 05.04.2007, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2007 р.

Справа № 28/386-04-8195

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

судді-доповідача Жекова В.І.,

суддів Картере В.І., Пироговський В.Т. ,

секретар судового засідання Буравльова О.М.,

За участю представників сторін 03.04.07р.

від ДПІ у Київському районі м. Одеси –Насирова К.В.

від ПП „Южпромбуд” –Судейко В.І.

від ТОВ „Дан” –не з'явився

За участю представників сторін 05.04.07р.

від ДПІ у Київському районі м. Одеси –Насирова К.В.

від ПП „Южпромбуд” –Судейко В.І.

від ТОВ „Дан” –не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу

ДПІ у Київському районі м. Одеси

на рішення господарського суду Одеської області

від 27.01.2005р.

у справі № 28/386-04-8195

за позовом ДПІ у Київському районі м. Одеси

до 1.ПП „Южпромбуд”,

2. ТОВ „Дан”

про визнання недійсним договору №100 від 26 грудня 2002 року,

Розгляд справи згідно із приписами п.6 Розділу VІІ та ст.17 КАС України здійснено в порядку, встановленому цим Кодексом.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2007р., яка надіслана учасникам процесу 13.03.2007р., розгляд апеляційної скарги призначено на 03.04.2007р.

За правилами ст. 150 КАС України розгляд справи відкладався.

Згідно із приписами ст.160 КАС України у судовому засіданні від 05.04.2007р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

08.11.2004р. ДПІ у Київському районі міста Одеси звернулась із позовом до ПП "Южпромбуд" та ТОВ "Дан" про визнання недійсним договору №100 від 26 грудня 2002 року на суму 809268,93 гривень.

ДПІ у Київському районі 24 грудня 2004 року за вхідним №20925 надано уточнення до позовної заяви, яким остання просила суд визнати недійсним на підставі ст. 49 ЦК України договір купівлі-продажу №100 від 26.12.2002 року на суму 809 268,93 гривень, договір купівлі-продажу №102 від 15.01.2003 року на суму 83005 гривень та додаткові угоди №001 від 22.01.2003 року до договору купівлі-продажу №100 від 26.12.2002 року; №001 від 23.01.2003 року до договору №100 від 26.12.2002 року; № 0016 від 4.02.2003 року до договору купівлі-продажу №100 від 26.12.2002 року; №2 від 28.02.2003 року до договору №100 від 26.02.2003 року та податкові накладні виданні за договорами №100 від 26.12.2002 року та за договором №102 від 15.01.2003 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27 січня 2005р. (суддя Гуляк Г.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси звернулась до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області та задовольнити позовні вимоги.

Відповідач з доводами наведеними в апеляційній скарзі не погоджується просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що судове рішення прийнято відповідно до обставин справи та вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

ДПІ у Київському районі м. Одеси була проведена позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ПП „Южпромбуд” за період з 01.01.2003р. по 31.12.2003р. За результатами перевірки було складено акт від 30.03.2004р. № 05-26/3531/31000786. Під час проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено, що між ПП "Южпромбуд" та ТОВ "Дан" 26 грудня 2002 року укладено договір купівлі-продажу за №100, за умовами якого ТОВ "Дан" зобов'язалось передати у власність ПП "Южпромбуд" партію продуктів харчування, будматеріалів, тари, фотоапарати та аксесуари до фотоапаратів, електроприбори, кабельну продукцію, бабіт, деталі до віконних систем, канцтовари в асортименті, а ПП "Южпромбуд" зобов'язалось прийняти вказаний товар та сплатити його вартість.

15 січня 2003 року між ПП "Южпромбуд" та ТОВ "Дан" укладено договір купівлі-продажу №102 за умовами якого ТОВ "Дан" зобов'язалось надати ПП "Южпромбуд" маркетингові послуги, а ПП "Южпромбуд" зобов'язалось оплатити надані послуги. ПП "Южпромбуд" за платіжним дорученням №3 від 21.01.2003 року здійснило попередню оплату в сумі 21 840 гривень.

22 січня 2003 року укладено додаткову угоду №001 до договору №100 від 26.12.2003 року за якою між сторонами досягнуто згоди, що попередня оплата здійснена 21 січня 2003 року в сумі 21 840 гривень за маркетингові послуги, враховується за поставлений товар від 19 січня 2003 року на суму 28607,28 гривень.

23 січня 2003 року укладена додаткова угода №001 про припинення зобов'язання шляхом заміни його іншим зобов'язанням, за умовами якої, за поставлену ТОВ "Дан" продукцію на суму 55 731,36 грн., ПП "Южпромбуд" поставляє пшеницю третього класу на суму поставленого товару.

4 лютого 2003 року сторони уклали додаткову угоду №0016 про припинення зобов'язання шляхом заміни його іншим зобов'язанням, за умовами якої, за поставлену ТОВ "Дан" продукцію, ПП "Южпромбуд" поставляє продукцію - сир в асортименті на суму поставленого товару ТОВ "Дан" яка складає 8739,88 гривень.

28 лютого 2003 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №100 від 26 грудня 2002 року, згідно якої між сторонами досягнуто згоди , змінити п.2.2 та викласти у наступній редакції: в якості оплати за поставлені товари покупець ПП "Южпромбуд" надає, а ТОВ "Дан" отримує простий вексель на суму 375 638,70 гривень, зі строком сплати в три роки.

В процесі проведення перевірки контролюючим органом також було встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року, визнано недійсними установчі документи ТОВ "Дан" з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11 жовтня 2002 року та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість з дати видачі, тобто з 7 листопада 2002 року.

Наведені обставини стали підставою звернення ДПІ у Київському районі м. Одеси із позовними вимогами про визнання недійсними договорів укладених ТОВ "Дан" як таких, що укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства на підставі ст. 49 ЦК УРСР, у задоволенні яких господарським судом було відмовлено повністю.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновками наведеними в оскаржуваному судовому рішенні та зазначає наступне.

Так відповідно до вимог ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" (який діяв на момент укладення договору), підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України юридичних осіб. В порушення цієї норми контролюючий орган на час прийняття оскаржуваного судового рішення не надав доказів виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТОВ "Дан".

Відповідно до вимог Положення "Про реєстрацію платника податку на додану вартість" затвердженого Наказом ДПАУ за №79 від 1 березня 2004 року, свідоцтво платника податку на додану вартість існує до дати його анулювання. Пунктом 25.2 Положення передбачено, підставою для анулювання свідоцтва платника ПДВ та виключення з реєстру платників податку ПДВ є рішення суду, яке набрало чинності.

За рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року визнано недійсними установчі документи підприємства та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість яке набрало чинності 21 березня 2003 р., тобто, на момент укладання та виконання оспорюваних угод, сторони за договорами були юридичними особами, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, та зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, а відтак мали право здійснювати господарську діяльність відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу, лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Цивільний кодекс України, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання, ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, висновок судів про недоведеність податковою інспекцією того, що спірний договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зроблений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 19.03.2007р. ТОВ „Дан” відсутнє в реєстрі підприємств, а тому в частині заявлених вимог до ТОВ „Дан” провадження у справі слід закрити, в решті судове рішення прийнято відповідно до обставин справи вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст.150, 157, 160,162,198,201,205,207 КАС України,

колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1.Рішення господарського суду Одеської області від 27 січня 2005р. за №28/386-04-8195 - змінити.

2. В частині заявлених вимог до ТОВ „Дан” –провадження у справі закрити.

3. В іншій частині рішення залишити без змін.

4. Ухвала в порядку ст.254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя-доповідач

В.І. Жеков

Судді

В.І. Картере

В.Т. Пироговський