Рішення № 54681024, 21.12.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2015 р.Справа № 922/5722/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд НД", м.Суми; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фосагро-Україна", м. Київ; до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ; про стягнення 177.289,36 грн. за участю представників:

позивача - не з"явився;

третьої особи - не з"явився;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 07.12.2015р.

ВСТАНОВИВ:

16.10.2015р. ТОВ "Агротрейд НД" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ДП "Південна залізниця" у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 177.289,83 грн. грн. збитків завданих нестачею вантажу. В обґрунтування позову позивач вказує на нестачу вантажу в залізничних вагонах №55469829, №55738371, №53825139, №57954901 у розмірі 14.647 кг, вартість якого згідно бухгалтерської довідки №1 від 24.09.2015р. складає 177.289,36 грн.

Позивач стверджує, що винним у нестачі вантажу є відповідач, оскільки ним вантаж був прийнятий до перевезення без будь-яких застережень, а прибув на станцію призначення неповністю. В обґрунтування позову позивач вказує на норми ст.ст. 31, 32, 110-115, 130 Статуту залізниць України, ст.ст. 12, 23 ЗУ "Про залізничний транспорт", ст.ст. 908, 909, 918, 920, 924 ЦК України, ст.ст. 306, 308 ГК України.

Ухвалою від 17.11.2015р. до розгляду судом була прийнята заява позивача про збільшення позовних вимог від 16.11.2015р. Згідно цієї заяви позивач, крім первісно заявленої до стягнення суми просить також стягнути суму вартості нестачі вантажу, який перевозився у вагонах №53731394, №53846598, № 6579287, №56577935, №54152012, №60431830, №54490461, №56577836, у розмірі 31.290 кг, вартість якого, згідно бухгалтерської довідки №3 від 05.10.2015р. складає 210.891,47 грн.

Правом на участь представника в судовому засіданні 21.12.2015р. позивач не скористався. Про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Засобами поштового звязку надіслав докази для доручення до матеріалів справи (супровідний лист б/н, вх. № 50789 від 21.12.2015 р.).

01.12.2015р. представник позивача в судовому засіданні підтримував заяву про збільшення позовних вимог від 16.11.2015р., просив суд задовольнити позов в повному обсязі з урахуванням вказаної заяви.

Розглянувши вказану заяву від 16.11.2015р., прийняту до розгляду ухвалою суду від 17.11.2015р., суд прийшов до висновку, що ця заява не підлягає задоволенню судом з таких підстав.

У відповідності до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В даному разі заявою від 16.11.2015р. позивач одночасно збільшив розмір позовних вимог і змінив фактичні підстави позову. Первісно до стягнення було заявлено 177.289,36 грн., згідно заяви про збільшення 388.180,83 грн. При цьому таке збільшення стало наслідком заявлення додаткових вимог на суму 210.891,47 грн. Первісно позивач просив стягнути вартість нестачі вантажу у чотирьох вагонах №55469829, №55738371, №53825139, №57954901 у розмірі 14.647 кг. Заявою про збільшення позовних вимог позивач, крім того, просить стягнути з відповідача вартість нестачі вантажу ще у восьми у вагонах №53731394, №53846598, №6579287, №56577935, №54152012, №60431830, №54490461, №56577836 у розмірі 31.290 кг.

Згідно з п.3 Інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006р. №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.

В даному разі додаткові позовні вимоги не звязані з первісними. Так в заяві про збільшення позовних вимог йдеться про стягнення вартості нестачі іншого вантажу (в первісному позові діамофоска, в заяві про збільшення добриво аміачно-нітратне), який перевозився в інших вагонах (№№55469829, 55738371, 53825139, 57954901 в першому випадку та №№53731394, 53846598, 6579287, 56577935, 54152012, 60431830, 54490461, 56577836 в другому); на підставі різних залізничних накладних (від. 09.09.2015р. №33303397 та 28.09.2015р. №33554809 відповідно); придбаного у різних постачальників (ТОВ «Фосагро-Україна» та ДП «Агро центр ЄвроХім-Україна») на підставі різних догорів поставки (від10.12.2014р. №285/АТН та від 05.01.2015р.№057-0049026).

Тобто, в даному випадку позивачем під виглядом заяви про збільшення позовних вимог фактично заявлено нові позовні вимоги, котрі не повязані із первісними ні підставами виникнення, ні предметом, ні поданими доказами.

За таких обставин, суд, керуючись п.3.12. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 №18 (у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову) відмовляє у задоволенні заяви позивача від 16.11.2015р. про збільшення позовних вимог та, враховуючи, що позивач не відмовлявся від первісних позовних вимог, розглядає останні в редакції позовної заяви від 16.10.2015р. При цьому суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися у загальному порядку з новим позовом про стягнення вартості нестачі вантажу, про який йдеться у заяві від 16.11.2015р.

Вирішуючи клопотання позивача від 01.12.2015р. про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ДП «АгроцентрЄврохім-Україна» суд виходить із приписів ст.27 ГПК України. Згідно зазначеної норми третя особа підлягає залученню до участі у справі в разі, якщо рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї з сторін. В даному разі з урахуванням відмови в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, підстав для висновку про можливість впливу рішенням суду на права та обовязки ДП «АгроцентрЄврохім-Україна» по відношенню до сторін не вбачається. Відтак, вказане клопотання про залучення третьої особи залишається судом без задоволення.

Клопотання позивача про витребування доказів від 01.12.2015р. (вх.№48148) залишається судом без задоволення, оскільки третьою особою разом із поясненнями (вх.№ 50802) були надані докази, які вказані у клопотанні позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ "Фосагро-Україна" у своїх поясненнях від б/д №97-18/15 (вх.№ 50802) позовні вимоги підтримує повністю. Стверджує, що відповідачем на станції відправлення Хутір-Михайлівський вантаж був зважений на вагонних вагах та прийнятий до перевезення без зауважень, а відтак відповідальність за недостачу вантажу має нести перевізник. Правом на участь представника в судовому засіданні 21.12.2015р. позивач не скористався. Про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач ПАТ "Українська залізниця" (ухвалою суду від 10.12.2015р. ДП "Південна залізниця" було замінено правонаступником відповідача: ПАТ "Українська залізниця") проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позовну заяву про стягнення збитків завданих нестачею вантажу від 13.11.2015р. №НЮ-30/1084 (вх.№ 46322 від 17.11.2015р.) вказує на недоведеність позивачем, як розміру, так і самого факту наявності збитків. Факт нестачі вантажу, стверджує позивач, наразі відсутній, оскільки вантаж ні на станції відправлення, ні на кордоні з Україною не зважувався. Вага вантажу у відповідній накладній була визначення не на підставі даних зважування, а на підставі стандарту, про що у накладній зроблено відповідну відмітку (п.26). Доказів того, що вага визначена по стандарту відповідала фактичній відсутні. Також відповідач посилається на належне виконання ним обовязків перевезення вантажу, що на його думку підтверджується, крім іншого, фактом закриття кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка). Представник позивача в судовому засіданні посилаючись на вказані обставини просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.

Між ТОВ "Фосагро-Україна" (постачальник) та ТОВ "Агротрейд НД" (покупець) було укладено договір поставки від 10.12.2014 р. № 285/АТН (т.І а.с.12-15), згідно умов п.1.1. якого постачальник поставляє, а покупець оплачує та приймає мінеральні добрива. Згідно п. 2 додаткових угод від 01.09.2015р. №38 та від 09.09.2015 р. №44, товар постачається на умовах СРТ станція призначення покупця у орендованих/приватних вагонах експортера/заводу-виробника товару.

Вагони №№55469829, 55738371, 53825139, 57954901, 55147540 з вантажем діамофоска прибули на станцію Хутір-Михайлівський Південно-Західної залізниці 09.09.2015 на адресу ТОВ ФосАгро - Україна від АТ ФосАгро-Череповець (Російська Федерація) по накладній №20320360 зі станції Кошта Північної залізниці.

Вагони №№53825139, 55469829, 55738371, 57954901 були відправлені зі станції Хутір-Михайлівський Південно Західної залізниці за вагою та кількістю місць визначеними виходячи з даних первинних накладних №№20320360, 20320553 призначенням на станцію Суми-Товарна Південної залізниці на адресу вантажоодержувача ТОВ Агротрейд НД і прибули на станцію Суми-Товарна Південної залізниці 11.09.015 о 04-10 год.

12.09.2015р. комісією позивача були складені акти приймання продукції (товарів) за кількістю (або пересортицею) №1, 2, 3, 4. На звернення позивача начальником Сумської дирекції залізничних перевезень на адресу вантажоодержувача ТОВ Агротрейд НД 11.09.2015 №ДН-3-01-19/749 була надана відповідь про відмову у комісійній видачі та складання комерційного акту (т.І а.с. 22). 17.09.2015 від ТОВ Агротрейд НД на адресу Сумської дирекції залізничних перевезень ДП Південна залізниця була направлена скарга від 17.09.2015 №17/01-09/15 про відмову від складання комерційного акту (т. І а. с. 23). Після отримання від залізниці зазначеної відмови позивач звернувся до Сумської торгово-промислової палати щодо проведення експертизи.

Згідно акту експертизи від 14.09.2015р. №В-67/1 експертом ОСОБА_1 було встановлено, що різниця між масою вантажу вказаній в залізничній накладній №33303397 та фактично виявленій експертом в вагонах №№53825139, 55469829, 55738371, 57954901 склала 3.738 кг. (т.І а.с. 26-29).

Згідно бухгалтерської довідки позивача від 24.09.2015р. №1 вартість нестачі вантажу, що перевозився в залізничних вагонах №№57954901, 53825139, 55738371, 55469829 становить 177.289,36 грн. (т. І а. с. 30).

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом стягнення збитків з відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.ст. 114 Статуту залізниць України Залізниця відшкодовує фактичні збитки за втрату чи недостачу, що виникли з її вини під час перевезення вантажу.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992р. №6 та з урахуванням п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

За правилами судового господарського процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статей 22 та 1166 ЦК України позивач в даній справі повинен довести існування названих необхідних умов і перш за все наявності збитків (нестачі вантажу).

В даному разі цей обовязок позивачем не виконано.

Так, позивачем не доведено факт заподіяння йому шкоди. Суд ухвалою від 17.11.2015р. зобовязав позивача надати докази зважування товару на станції виробника Кошта Півничної залізниці РФ, докази зважування товару на станції відправлення Хутір-Михайлівський. Позивачем ці докази не надані.

Позивачем всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано доказів зважування вантажу на станції виробника Кошта Півничної залізниці РФ, докази зважування вантажу на станції Хутір-Михайлівський Південно-західної залізниці в вагонах №№57954901, 53825139, 55738371, 55469829, тобто докази відповідності дійсної маси вантажу масі вказаній у накладній №33303397.

Таким чином, твердження позивача про дійсну масу вантажу, а разом з цим і про факт нестачі вантажу, залишились недоведеними.

Посилання на позивача на масу вантажу (269.472,00 кг) визначену у залізничній накладній від 09.09.2015р. №33303397 (т.І а.с. 19) суд оцінює критично з таких підстав.

Відповідно до пункту 2.1 Правил оформлення перевізних документів (затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138), зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084) відправник заповнює відповідні графи накладної згідно з Додатком 3 до цих Правил. Графи накладної №33303397 №24 Маса вантажу визначена відправником та №26 Спосіб визначення маси відповідно до зазначеного вище Додатка 3 заповнюється відправником. В графі 24 зазначається визначена ним маса вантажу (вказуються маса у кілограмах брутто вантажу, загальна маса відправки) в графі 24 зазначається стандартна маса брутто/нетто одного вантажного місця та спосіб її вивантаження.

Згідно накладної №33303397 вбачається, що маса вантажу (269.472,00кг.) була визначена відправником ТОВ ФосАгро-Україна по стандарту (тобто, без зважування).

Обовязку залізниці перевіряти правильність визначення вантажовідправниками маси вантажу по стандарту шляхом його, вантажу, переважування, Статутом залізниць не передбачено. Стаття 24 Статуту залізниць України містить припис, що вантажовідправники (а не залізниця) несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

З доказів наданих відповідачем навпаки вбачається, що зважування вагонів №№53825139, 55469829, 55738371, 57954901 на станції Хутір-Михайлівський не проводилося, оскільки відповідний потяг прибув по парному неправильному шляху (який не обладнаний вагами). Так, листом першого заступника начальника служби комерційної роботи та маркетингу державного територіально-галузевого обєднання Південно-західна залізниця від 30.11.2015 №МЮ-12/243 повідомлено, що на станції Хутір-Михайлівський представниками третьої особи ТОВ ФосАгро - Україна вантажних операцій (в т.ч. зважування) з вагонами №№57954901, 53825139, 55738371, 55469829 не проводилось, а відтак маса вантажу, що в них перевозився була визначена та внесена до накладної №33303397 відправником на підставі даних отриманих з первинних накладних №20320553, 20320360, згідно яких спірний вантаж перевозився зі станції Кошта (РФ).

Тобто, у справі відсутні докази, які б давали змогу порівняти масу вантажу під час відправлення та масу вантажу під час його одержання визначену у однаковий спосіб (шляхом зважування).

За таких обставин твердження позивача про наявність нестачі вантажу не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи.

Порівняння ваги визначеної по стандарту із вагою визначеною шляхом зважування не передбачене ні Статутом залізниць, ні іншими нормами чинного законодавства України та не відповідає принципам розумності, добросовісності та справедливості цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦКУ).

Крім викладеного про відсутність факту нестачі вантажу свідчать також наступні обставини.

Відповідно до пункту 12 Правил видачі вантажів у випадках, за яких статтею 52 Статуту залізниць України залізниця зобовязана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, тарні й штучні вантажі видаються з перевіркою кількості й стану вантажу тільки в пошкоджених місцях. У разі виявлення пошкодження тари або інших обставин, що можуть призвести до зміни стану вантажу, залізниця зобовязана перевірити вантаж у пошкоджених місцях за фактурами й рахунками з розкриттям пошкоджених місць. У разі відсутності пошкодження вантажу комерційних акт про пошкодження тари упакування не складається.

Враховуючи, що вантаж по накладній від 09.09.2015р. №33303397 прибув у справних вагонах, завантажених засобом вантажовідправника та без ознак його втрати, підстав для перевірки маси вантажу та участі представників залізниці в комісійній видачі вантажу не було.

Разом з тим статтею 111 Статуту залізниць України визначено, що залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 177.289,36 грн. збитків не обґрунтовані та не підтверджуються належними доказами і тому задоволенню не підлягають.

Приходячи до висновку про відсутність підстав для задоволення позову суд також враховує, що відповідно до ч.3 ст.314 ГК України та п.2 ст. 924 ЦК України, за шкоду заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, у разі втрати або недостачі вантажу в розмірі вартості вантажу, який втрачено або його не вистачає. При цьому обовязковим фактором для настання відповідальності перевізника є те, що втрата або нестача вантажу має статися саме під час його перевезення. Таке можливо внаслідок крадіжки під час перевезення, або через несправність транспортного засобу (вагону).

Втім наразі у справі відсутні докази, які б давали підстави для такого висновку. Навпаки з матеріалів справи вбачається, що відповідні вагони були у справному стані. Про це свідчить викладене нижче.

Відсутність крадіжки підтверджується тим, що за результатами проведених слідчих дій (в т.ч. огляду вагонів), слідчим органу досудового розслідування у відповідності до вимог статті 110 та п. 1 ч.1 ст. 284 К КПК України було прийняте рішення про закриття кримінального провадження №12015200440005217 у звязку із встановленою відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (т.І а.с. 117-120).

Відсутність несправностей вагонів підтверджується висновками експертів, викладеними в наданих позивачем актах експертизи серії СА №006639 (акт №В-67/1), серії СА №006642 (акт №В-66), серії СА №006644 (акт №В-67), серії СА №006643 (акт №В-66/1) згідно яким кожний з вагонів на час огляду був в комерційно справному стані. Зауважень щодо стану пакування та вказівок на сліди розкрадання або розсипання вантажу, наслідком яких могла б стати його недостача, від експертів не надходило та не фіксувалось.

Тобто, позивачем не надано суду жодних доказів того, що нестача вантажу мала місце, і того, що вона (в разі її наявності) могла б виникнути саме під час перевезення вантажу відповідачем, тобто в період між моментом приймання вагонів відповідачем на станції Хутір-Михайлівський і до моменту видачі одержувачу на станції Суми-Товарна.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України і покладає їх на позивача.

На підставі викладеного, на підставі норм ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 32, 110, 111, 113-115 Статуту залізниць України, ст.ст. 11, 22, 224, 225, 509, 909, 918, 920, 924 Цивільного кодексу України, ст.ст. 306, 307, 308, 314 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст. 22, 27, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 25.12.2015 р.

Суддя ОСОБА_3

/Справа № 922/5722/15/