Рішення № 54680631, 23.12.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" грудня 2015 р.Справа № 916/4492/15

За позовом: Комунального підприємства "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС";

До відповідача: ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

Представники:

Від позивача: не зявився;

Від відповідача: не зявився;

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором №272 від 03.12.2014р. у розмірі 6352,39 грн., яка складається з суми основної заборгованості 3995,08 грн., індексу інфляції за час прострочення 2202,05 грн., 3% річних від простроченої суми 155,26 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.11.2015р. порушено провадження у справі №916/4492/15.

24.12.2015р. за вх. ГСОО № 29379/15 до канцелярії господарського суду Одеської області на виконання ухвали суду від 09.11.2015р. поштою надійшли оригінали доданих до позовної заяви документів, а також клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Судове засідання призначене на 14.12.2015р. о 14:10 не відбулось у звязку з перебування судді Оборотової О.Ю. на лікарняному, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.12.2015р. у звязку із виходом судді Оборотової О.Ю. з лікарняного, розгляд справи №916/4492/15 призначено на 23.12.2015р. о 15:00.

Представник відповідача у судові засідання не зявився, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином шляхом надіслання ухвал суду на юридичну адресу, відзиву на позов у порядку ст. 59 ГПК України не надав, у звязку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 23.12.2015р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

03.12.2013р. між Комунальним підприємством "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" та ОСОБА_1 особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір №272, згідно з п. 1.1. якого позивач надає відповідачу в користування місця, які перебувають на його балансі, для розташування спеціальних конструкцій, згідно додатку №1, який є невідємною частиною договору.

Відповідно до п.1.4. договору, місця передаються відповідачу згідно акту приймання-передачі строком з 03.12.2013р. по 31.12.2014р.

Договір набирає чинності з 03.12.2013р. та діє до 31.12.2014р. (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, цей договір може бути пролонгований на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін. Відповідач має пріоритетне право на пролонгацію договору у випадку належного виконання всіх умов.

Відповідно до п. 4.1. договору, розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування за цим договором, складає 466, 56 грн. ( з ПДВ).

Відповідно до п. 4.6. договору, внесення всіх платежів за договором здійснюється відповідачем без отримання від позивача рахунку-фактури, шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок позивача авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

На виконання умов договору 03.12.2013р. між сторонами складено акт прийому-передачі місць для розташування спеціальних конструкцій.

Проте, відповідач за вищезазначені надані йому послуги належним чином не розрахувався, у звязку із чим за відповідачем утворилась заборгованість за договором у сумі 3995,08 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивачем 12.08.2015р. на адресу відповідача було надіслано претензію про сплату заборгованості. Вказана претензія відповідачем не отримана із зазначенням на конверті „За закінченням терміну зберігання.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 суми основного боргу у розмірі 3995,08 грн., індекс інфляції у сумі 2202,05 грн., 3% річних у розмірі 155,26 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладених між ними 03.12.2013р. договору № 272.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та разових договорів - зобовязання щодо оплати вартості отриманих послуг на загальну суму 6095,08 грн. належним чином не виконані, відповідачем сплачено лише суму у розмірі 2100,00 грн., внаслідок чого за відповідачем утворився борг, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу за отриманий товар, встановлена судом в розмірі 3995,08 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 2202,05 грн. індексу інфляції та 155,26 грн. 3% річних.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.

Судом, за допомогою системи Ліга-Закон здійснено власний розрахунок суми 3% річних та інфляційних витрат, що підлягає стягненню з відповідача за порушення зобовязання, та встановлено їх належний розмір, а саме: 3% річних в сумі 155,33 грн. та інфляційних витрат у сумі 2181,59 грн.

Проте, враховуючи те, що позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 155,26 грн., та те, що в даному випадку у суду відсутні правові підстави для виходу за межі позовних вимог, суд доходить до висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 155,26 грн. у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі - 1218,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 (65088, Одеська область, м. Одеса, 6 станція Люстдорфської дороги 4 лінія, буд. 4, код 20026286076) на користь Комунального підприємства "МІСЬКЕЛЕКТРОТРАНССЕРВІС" (61001, м. Харків, вул. Актюбінська, 24, код ЄДРПОУ 37761936) суму основного боргу в розмірі 3995 (три тисячі девятсот девяносто пять) грн. 08 коп., індекс інфляції у сумі 2181 (дві тисячі сто вісімдесят одну) грн.. 59 коп., 3% річних у сумі 155 (сто пятдесят пять) грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218 /одна тисяча двісті вісімнадцять/ грн. 00 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 28 грудня 2015 р.

Суддя О.Ю. Оборотова