Рішення № 54679464, 24.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2015Справа №910/30773/15

За позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ»

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА»

про стягнення 5 467,69 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність №Э.37.7.0.0/Д-841 від 08.11.2013);

від відповідача - не зявився;

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» у рахунок відшкодування витрат, повязаних зі сплатою страхового відшкодування, 5 467,69 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №SUOWCPS-12BA1BB від 10.12.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатив страхове відшкодування, а тому відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, з вини якого трапилась дорожньо-транспортна пригода (далі за текстом - ДТП), що підтверджується постановою суду, була застрахована відповідачем, позивач просить стягнути з останнього шкоду у розмірі 5 467,69 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2015 порушено провадження у справі № 910/30773/15 та вказану справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2015.

23.12.2015 через загальний відділ канцелярії господарського суду м. Києва надійшов лист МТСБУ № 7/2-28/35792 від 18.12.2015 щодо інформації відповідно до страхового полісу № АС/5056370.

В судове засідання 24.12.2015 зявився представник позивача, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання 24.12.2015 не зявився, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позов не надав, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

10.12.2012 між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №SUOWCPS-12BA1BB (далі за текстом - договір), предметом якого є майнова відповідальність за пошкодження транспортного засобу «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, та вигодонабувачем є страхувальник ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з п.п. 8,9 договір лонгований з 11.12.2014 по 10.12.2015 на підставі платіжного доручення №РТ020B0D05 від 10.12.2014.

24.12.2014 о 13 год. 30 хв. по вул. Чапаєва, 210 в м. Охтирка Сумської області водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «HYUNDAI», державний номер НОМЕР_2, відїжджаючи від лівого краю проїжджої частини, не переконавшись в безпечності, допустив зіткнення з автомобілем «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався позаду, чим порушив п.п. 1.5, 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

В результаті ДТП автомобіль «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було пошкоджено, що підтверджується розширеною довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 55328711, виданою ВДАІ Охтирського МВ УМВС в Сумські1 області.

Згідно з постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.01.2015 у справі №583/41/15-п (належним чином засвідчена копія постанови містяться в матеріалах справи), дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушенням водієм ОСОБА_2 п.п. 1.5, 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, в результаті чого останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України.

В матеріалах справи міститься заява про виплату страхового відшкодування від 24.12.2014, відповідно до якої страхувальник повідомив страховика про настання страхового випадку у вигляді ДТП, що сталась 24.12.2014.

Відповідно рахунку-фактури № АМ-0001578 від 25.12.2014, виставленого ТОВ «АРТМОТОР», відновлювальний ремонт пошкодження транспортного засобу «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, склав 10 340,00 грн.

Відповідно до звіту про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу № 387 від 29.12.2014, складеного експертом ОСОБА_4 (кваліфікаційне свідоцтво оцінщика МФ № 5501 від 13.12.2008) за допомогою системи «Audatex», вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 5 967,69 грн.

Відповідно до страхового акту № И-47 від 17.01.2015 та розрахунку суми страхового відшкодування, позивачем узгоджена сума страхового відшкодування на відновлювальний ремонт транспортного засобу «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в розмірі 5 967,69 грн.

На виконання умов договору, позивачем відповідно до страхового акту № И-47 від 17.01.2015, була здійснена виплата страхового відшкодування в розмірі 5 967,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 149 від 19.01.2015.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Ст. 1191 Цивільного кодексу України та п.38.2.1 ст.38 Закону передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно ст. 257, ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, а за регресними зобов'язаннями, перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч. 1-3 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 у справі №910/3023/13, та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/7163/14.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 5 967,69 грн., що вбачається зі страхового акту №И-47 від 17.01.2015, у якому позивачем узгоджена сума страхового відшкодування в розмірі 5 967,69 грн. та звіту про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу №387 від 29.12.2014.

Вказана сума відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota Yaris», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 5 967,69 грн., була виплачена позивачем страхувальнику (вигодонабувачу) ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується платіжним дорученням № 149 від 19.01.2015, на підставі заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 24.12.2014.

Вина особи ОСОБА_2, який керував автомобілем «HYUNDAI», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлена постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.01.2015 у справі №583/41/15-п.

Таким чином, на підставі зазначених вище обставин справи, наведених норм закону та у зв'язку з укладенням відповідачем полісу страхування цивільно-правової відповідальності №АС/5056370, на відповідача покладений обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «HYUNDAI», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Статтею 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюється, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом № АС/5056370 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 50 000 грн., франшиза за даним полісом - 500 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму страхового відшкодування у розмірі 5 467,69 грн. (5 967,69 грн.-500 грн.), а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 5 467,69 грн.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №23/279 від 28.08.2012 р., №910/17223/13 від 04.11.2014 р. та інших.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 25, код 23510137) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32, код 33248430) 5 467 (пять тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 69 коп. та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 24.12.2015 у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 28.12.2015.

СуддяВ.О. Демидов