Рішення № 54679247, 17.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015Справа №910/26301/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/26301/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вог Рітейл»;

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіт»;

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн менеджмент»

про стягнення 3 266 387,99 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1, довіреність б/н від 30.12.2014р.;

від відповідача-1:не зявився;

Від відповідача-2:не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Вог Рітейл» (надалі позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіт» (надалі відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн менеджмент» (надалі відповідач-2) про стягнення 3 266 387,99 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач-1 в порушення умов укладеного між сторонами генерального договору поставки нафтопродуктів № 64/09 від 21.03.2014р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар. Оскільки відповідач-1 в повному обсязі не оплатив наявну заборгованість за отриманий товар, а також враховуючи те, що за його зобов'язаннями відповідачем-2 виступає поручителем за умовами договору поруки № 1 від 11.06.2014р., позивач звернувся з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості в сумі 1 866 319,14 грн., за прострочення якої позивачем нараховані 24% річних 459 402,70 грн. та 940 666,15 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. порушено провадження у справі № 910/26301/15 та призначено її розгляд на 12.11.2015р.

Ухвалою суду від 12.11.2015р. розгляд справи відкладений на 26.11.2015р., у звязку з неявкою в судове засідання повноважних представників відповідачів.

26.11.2015р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та заява про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015р., суд, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжив строк розгляду спору та відклав розгляд справи на 17.12.2015р., у звязку з неявкою в судове засідання повноважених представників відповідача-1 та відповідача-2.

У судовому засіданні 17.12.2015р. судом відмовлено в прийнятті заяви позивача про збільшення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві (Інформаційний лист ВГСУ від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

Зі змісту заяви про збільшення позовних вбачається, що позивачем заявлено додаткову вимогу майнового характеру про стягнення 1 675 373,75 грн. курсової різниці.

Вимога про стягнення з відповідачів курсової різниці у розмірі 1 675 373,75 грн. позивачем у позові не заявлялася, а тому вона не може розцінюватися судом як збільшення позовних вимог, оскільки, це фактично є зміною предмета та підстав позову.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що заява позивача за № 2224 від 25.11.2015р. про збільшення позовних вимог суперечить ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та задоволенню не підлягає.

Також, суд відмовляє в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову вих. № 2234 від 25.11.2015р., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

На думку суду, позивач не навів належних обґрунтувань, а також з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, не надав жодних доказів того, що невжиття судом заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у звязку з чим суд вважає, що підстави для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову в даному випадку відсутні.

Присутній у судовому засіданні 17.12.2015р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.10.2015р., ухвали від 12.11.2015р., 26.11.2015р. не виконали, письмовий відзив на позов не подали.

Відповідачі належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 08.10.2015р. та ухвали від 12.11.2015р., 26.11.2015р. було надіслано відповідачам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останніми.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників відповідачів суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачів не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2014р. між позивачем (за договором постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровіт» (за договором покупець) було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів № 64/09 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця нафтопродукти - дизельне паливо, бензин (надалі - товар) в кількості та асортименті, погоджені в заявках, наданих покупцем та прийнятих до виконання продавцем, що підтверджується накладними на відпуск товару, а покупець зобов'язується приймати товар від продавця та сплатити його загальну вартість на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.5. договору, датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної на товар, яка підписана уповноваженими особами сторін.

Як встановлено судом, на виконання умов договору за період з 24.03.2014 року по 17.09.2014 року позивач за видатковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали було оглянуто в судовому засіданні, поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 8 534 532,43 грн.

Пунктом 4.2. договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах відтермінування платежу: протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару.

В порушення взятих на себе зобовязань відповідач-1 за отриманий товар не розрахувався, повну вартість отриманого товару на суму 1 866 319,14 грн. позивачу не оплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача-1 перед позивачем за отриманий товар становить 1 866 319,14 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач-1 в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість та позивачем нараховані інфляційні втрати та 24% річних.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем-1 не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення суми основного боргу в розмірі 1 866 319,14 грн. є обґрунтованою та документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Разом з цим, в матеріалах справи наявний договір поруки № 1 від 11.06.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вог Рітейл» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровіт» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрейн Менеджмент» (поручитель) (далі - договір поруки).

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Пунктом 1.1. договору поруки передбачено, що відповідно до умов даного договору поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником в повному обсязі зобов'язань згідно генерального договору поставки нафтопродуктів № 64/09 від 21.03.2014р. (надалі - генеральний договір), укладеного між боржником та кредитором.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за генеральним договором, включаючи оплату на користь кредитора вартості нафтопродуктів, що поставляються кредитором боржнику, на умовах, передбачених генеральним договором, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами генерального договору.

Пунктом 2.2 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за генеральним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 7-й робочий день з дати отримання ним такої вимоги (рекомендованим листом).

Відповідно до п. 2.3. договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором на користь кредитора в термін, визначений п. 2.2. договору, шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за генеральним договором на рахунки, вказані кредитором у вимозі.

Позивачем було направлено відповідачу-2 вимогу № 2310/11 за вих. № 1626/11 від 24.10.2014р. про сплату заборгованості відповідача-1. Однак зазначена вимога залишена відповідачем-2 без відповіді та без задоволення.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачі мають відповідати перед позивачем як солідарні боржники по сплаті за поставлений товар в розмірі 1 866 319,14 грн.

Таким чином, позовна вимога щодо солідарного стягнення з відповідачів суми основного боргу в розмірі 1 866 319,14 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, у звязку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобовязань, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 459 402,70 грн. 24% річних та 940 666,15 грн. інфляційних втрат, які розраховані за кожною видатковою накладною окремо.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобовязання виникають нові додаткові зобовязання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Згідно з п. 6.2.2. договору за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмір 24% річних від неоплаченої вартості товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення покупцем зобов'язання.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 6.2.2. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів 459 402,70 грн. - 24% річних та 940 666,15 грн. інфляційних втрат за розрахунками позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «торговий дім «Агровіт» (20351, Черкаська обл., Уманський район, смт. Бабанка, вул. Леніна, 1; код ЄДРПОУ 34334001) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вог Рітейл» (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; код ЄДРПОУ 37821544) основний борг у сумі 1 866 319 грн. 14 коп., 459 402 грн. 70 коп. 24% річних, 940 666 грн. 15 коп. - інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору в сумі 48 995 грн. 82 коп. Видати наказ.

3. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн Менеджмент» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 41-б; код ЄДРПОУ 37827530) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вог Рітейл» (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; код ЄДРПОУ 37821544) основний борг у сумі 1 866 319 грн. 14 коп., 459 402 грн. 70 коп. 24% річних, 940 666 грн. 15 коп. - інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору в сумі 48 995 грн. 82 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 28.12.2015р.

Суддя А.І. Привалов