Рішення № 54679154, 15.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2015Справа №910/28524/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медгарант»

До Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України

Про стягнення 1 855 884,94 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № б/н від 02.11.15.

Від відповідача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 408 від 19.05.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медгарант» (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України (далі відповідач) про стягнення 1 855 884,94 грн., а саме: 995 000,00 грн. основного боргу, 773 624,80 грн. збитків від інфляції, 87 260,14 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до підписаного між сторонами Договору № 20/09/4 від 20.09.12. позивач продав відповідачу товар, який не був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобовязань, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.15. порушено провадження у справі № 910/28524/15 та призначено її до розгляду на 24.11.15.

24.11.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» МОЗ України проти наявності заборгованості в розмірі 995 000,00 грн. не заперечує, проте, вказує на те, що відсутнє бюджетне фінансування відповідача в звязку з чим оплата і не була проведена відповідачем.

В судовому засіданні 24.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.12.15.

09.12.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано заяву, відповідно до якої він вказує на те, що оплатить заборгованість на суму 995 000,00 грн. по мірі надходження коштів з державного бюджету та просить суд перевірити доцільність та відповідність зазначеної у позовній заяві суми до стягнення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.15. відмовлено відповідачу у здійсненні розгляду справи в закритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 15.12.15. позивачем було підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні 15.12.15. підтримав правову позицію, викладену в відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/28524/15.

В судовому засіданні 15.12.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.09.12. між позивачем (далі Постачальник) та відповідачем (далі Замовник) було укладено Договір № 20/09/4 про закупівлю товарів за державні кошти (далі Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник відповідно до Договору зобовязується поставити Замовнику устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне код 33.10.1 (лот 4 система рентгенівська діагностична С-подібна мобільна; лот 5 рентген апарат хірургічний) (далі Товар), а Замовник - прийняти і оплатити вартість Товару та інших елементів пов'язаних з виконанням зобов'язань по Договору безпосередньо Постачальником. Асортимент, кількість та ціна Товару зазначена в специфікації до Договору (додаток 1 до Договору).

Сторонами було підписано і скріплено печатками специфікацію до Договору на суму 995 000,00 грн.

Загальна вартість Договору становить 995 000,00 грн. без ПДВ на підставі п.п. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України.(п. 3.2 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з моменту підписання (20.09.12.) і діє до 31.12.12., але до повного виконання зобовязань.

Згідно з п. 5.5 Договору датою поставки Товару вважається дата видаткової накладної та акту приймання-передачі, яка підписується матеріально-відповідальними особами сторін.

Видатковою накладною № MG1/-00934 від 27.11.12. позивач поставив відповідачу товар за Договором на суму 995 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору в залежності від дати та обсягу надходження бюджетних коштів оплата Товару здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в розмірі до 30% попередньої оплати загальної вартості на термін не більше 3-х місяців, п. 1 на підставі рахунків-фактур.

Спір у справі виник в звязку з неоплатою відповідачем переданого за Договором товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному зясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобовязання одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт одержання товару підтверджується видатковою накладною та не заперечується відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено товар, а відповідачем його прийнято на суму 995 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Разом з тим, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 995 000,00 грн., строк оплати є таким, що настав.

При цьому судом враховано, що відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

Крім того, судом враховано, що заборгованість відповідача перед позивачем не погашена протягом трьох років.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення 995 000,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 773 624,80 грн. збитків від інфляції, 87 260,14 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання складає 87 260,14 грн., розмір збитків від інфляції складає 750 632,68 грн. внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Збитки від інфляції в розмірі 22 992,12 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, повязані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України (01135, м. Київ, вул. Вячеслава Чорновола, б. 28/1; ідентифікаційний код 01994089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медгарант» (02132, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, б. 26, літера А, неж. прим. з № 1 - № 16, групи прим. № 178; ідентифікаційний код 32157279) 995 000 (девятсот девяносто пять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 750 632 (сімсот пятдесят тисяч шістсот тридцять дві) грн. 68 коп. збитків від інфляції, 87 260 (вісім сім тисяч двісті шістдесят) грн. 14 коп. 3% річних, 27 493 (двадцять сім тисяч чотириста девяносто три) грн. 38 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.12.15.

Суддя Т.М. Ващенко