Рішення № 54678930, 22.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа № 910/28262/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва «Закордонмонтажспецбуд»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Метал-Плаза»

простягнення 59 850, 00 грн.

СуддяЛомака В.С.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю № 204 від 21.10.2015 р.;

від відповідача:не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва «Закордонмонтажспецбуд» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал-Плаза» (далі відповідач) про стягнення 59 850, 00 грн. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами у спрощений спосіб Договору він здійснив відповідачу передоплату в сумі 59 850, 00 грн., проте товар останнім так і не був поставлений. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/28262/15, її розгляд призначено на 01.12.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 22.12.2015 р.

В судовому засіданні 22.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2015 р. не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі домовленостей між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено у спрощений спосіб договір поставки товару.

Так, на підставі виставленого відповідачем рахунку № 180 від 07.09.2015 р. для оплати товару листа 0,55 мм ст. 08кп (рул.) у кількості 2,5 т. за ціною 19 950, 00 грн. без ПДВ, а всього на суму 59 850, 00 грн. з урахуванням ПДВ, позивач перерахував відповідачу 59 850, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 07.09.2015 р.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем товар так і не був поставлений позивачу.

22.09.2015 р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 187, в якій просив поставити товар у строк до 23.09.2015 р. або повернути сплачені грошові кошти.

Проте, відповідач товар позивачу так і не поставив, отримані від нього в якості передоплати грошові кошти не повернув, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 59 850, 00 грн., у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Згідно з приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що між сторонами мало місце укладення правочину з поставки у спрощений спосіб.

Зокрема, як зазначалось судом вище, згідно з виставленим відповідачем рахунком № 180 від 07.09.2015 р. позивач відповідно до виписки банку по рахунку від 07.09.2015 р. перерахував відповідачу 59 850, 00 грн. із призначенням платежу: «передплата за матеріали, згідно рах. № 180 від 07.09.2015 р. в т. ч. ПДВ 20% 9975, 00 грн.».

Оскільки укладеним сторонами у спрощений спосіб Договором не визначений строк виконання відповідачем зобовязання з поставки продукції позивачу, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 187 від 22.09.2015 р. про поставку продукції або повернення коштів.

Означена вимога була отримана 22.09.2015 р. нарочно представником відповідача ОСОБА_2, який згідно даних Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 22.09.2015 р. був керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал-Плаза».

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленої позивачем продукції.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за товар, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором обовязки щодо поставки товару позивачу, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, позивачу має бути повернуто зі спеціального фонду Державного бюджету України зайве сплачений ним судовий збір в сумі 160, 00 грн.

Так, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал-Плаза» (03186, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Антонова, будинок 5, офіс 712; код ЄДРПОУ 39227877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва «Закордонмонтажспецбуд» (03113, місто Київ, провулок Артилерійський, будинок 7-9, блок А, квартира 41; код ЄДРПОУ 30523932) 59 850 (пятдесят девять тисяч вісімсот пятдесят) грн. 00 коп. основного боргу та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

3.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва «Закордонмонтажспецбуд» (03113, місто Київ, провулок Артилерійський, будинок 7-9, блок А, квартира 41; код ЄДРПОУ 30523932) зі спеціального фонду Державного бюджету України 160 (сто шістдесят) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі квитанції № 7 від 22.10.2015 р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

4.Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака