Ухвала суду № 54675740, 28.09.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про визнання поважними причин пропуску строку звернення

до адміністративного суду

28 вересня 2015 р. Справа №805/3977/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про скасування наказу та зобовязання вчинити певні дії, -

встановив:

03 вересня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач), датований 28 серпня 2015 року і того ж дня надісланий на адресу суду, до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (далі відповідач або УПФУ), в якому позивач просив:

- скасувати наказ УПФУ № 32-о від 01 серпня 2012 року в частині обчислення стажу роботи на державній службі;

- зобовязати УПФУ зарахувати до стажу роботи на державній службі період служби в органах внутрішніх справ в період з 15 серпня 1999 року по 27 липня 2003 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив наступне.

Наказом УПФУ від 01 серпня 2012 року № 32-о він призначений на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору УПФУ, яку обіймає до теперішнього часу.

Цим же наказом відповідач розрахував стаж роботи позивача на державній службі, який станом на 01 серпня 2012 року складав 03 роки 06 місяців 25 днів.

При обчисленні стажу державної служби не зарахований період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ в званні «рядового міліції», який був поєднаний з навчанням у Донецькому інституті внутрішніх справа МВС України в період з 15 серпня 1999 року по 26 червня 2003 року.

Посилаючись на приписи п.п. 3-4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283, ст.ст. 2, 9, 18 Закону України «Про міліцію», п.п. 1-2 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, ст. 1 Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ», постанову Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року № 1410, Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року № 404, та Положення про вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 лютого 2008 року № 62, позивач стверджував, що під час обчислення стажу державної служби відповідач зобовязаний був включити час служби в органах внутрішніх справ з 15 серпня 1999 року по 26 червня 2003 року.

Позивач доводив, що неправильно обчислений стаж державної служби має наслідком невірний розрахунок щомісячної надбавки за вислугу років, а також порушує його право на отримання додаткової оплачуваної відпустки.

З урахуванням наведеного позивач наполягав на задоволенні позовних вимог (а.с. 4-6).

Відповідач позов не визнав, надав заперечення проти позову, сутність яких полягала у наступному.

Відповідач доводив, що під час працевлаштування до УПФУ ОСОБА_1 надав трудову книжку та послужний список, в яких були відображені займані ним посади в період з 15 серпня 1999 року по 23 лютого 2007 року.

До державної служби позивача був зарахований період роботи з 28 липня 2003 року по 28 липня 2004 року на посаді оперуповноваженого відділення карного розшуку Шахтарського МРВ УМВС України в Донецькій області та період роботи з 28 липня 2004 року по 23 лютого 2007 року на посаді оперуповноваженого відділення карного розшуку Димитровського МВ УМВС України в Донецькій області, що у сукупності становило 03 роки 06 місяців 25 днів.

Період з 15 серпня 1999 року по 27 липня 2003 року не був зарахований до стажу роботи ОСОБА_1 на державній службі.

Посилаючись на п. 4.6 Методики щодо зарахування до стажу державної служби періодів роботи колишніх працівників і осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 жовтня 2007 року № 270/551, відповідач стверджував, що чинним законодавством, зокрема Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про державну службу», «Про міліцію», включення часу навчання осіб у навчальних закладах до стажу державної служби не передбачено, крім випадків, визначених нормативно-правовими актами; час навчання студентів, слухачів, курсантів, аспірантів у навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України не включаються до стажу державної служби.

Відповідач доводив, що «курсант» не є посадою, яка відповідає статусу та кваліфікаційним вимогам посад державних службовців відповідних категорій або керівних працівників і спеціалістів державних органів, оскільки метою курсантів є здобуття певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів, а не професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідач вважав, що курсанти є тільки учасниками навчально-виховного процесу та не виконують завдання міліції.

З огляду на викладене, просив відповідач просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі (а.с. 31, 33-34).

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 27-28).

Позивач до судового засідання не зявився, 23 вересня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності в порядку письмового провадження, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 29).

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, 28 вересня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника в порядку письмового провадження, просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 31-32).

З урахуванням наведеного та на підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України розгляд справи здійснено в письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії СМ № 975477, виданого Димитрівським МВ ГУМВС України в Донецькій області 11 жовтня 2007 року (а.с. 7-8).

Відповідач Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (ідентифікаційний код 21963441) зареєстроване як юридична особа 12 липня 2004 року, про що 11 березня 2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 259 120 0000 000146, що встановлено на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 25-26).

На підставі записів у трудовій книжці позивача серії АА № 154887 встановлено таке.

15 серпня 1999 року ОСОБА_1 зарахований курсантом денного відділення Донецького інституту внутрішніх справ МВС України, про що на підставі наказу по інституту від 29 липня 1999 року № 168о/с у трудовій книжці зроблений запис за № 1.

26 червня 2003 року позивач закінчив Донецькій інститут внутрішніх справ МВС України, про що на підставі наказу по інституту від 26 червня 2003 року № 114о/с до трудової книжки внесений запис за № 2.

28 липня 2003 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, про що на підставі наказу УМВС України в Донецькій області від 13 серпня 2003 року № 181о/с у трудовій книжці зроблений запис за № 3.

23 лютого 2007 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ, про що на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 21 лютого 2007 року № 90о/с до трудової книжки внесений запис за № 4

Як свідчать записи №№ 5-21 у трудовій книжці, в період з 24 лютого 2007 року по 31 липня 2012 року на публічній службі ОСОБА_1 не перебував.

01 серпня 2012 року позивач призначений на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта юридичного сектора УПФУ як такий, що успішно пройшов конкурсний відбір, на термін до призначення молодого фахівця, про що на підставі наказу УПФУ від 01 серпня 2012 року № 32-о у трудовій книжці зроблений запис за № 22.

Того ж дня на підставі ст. 13 Закону України «Про державну службу» позивачем прийнята Присяга державного службовця, позивачу присвоєно тринадцятий ранг шостої категорії державних службовців (записи №№ 23-24).

02 липня 2013 року на підставі наказу УПФУ від 02 липня 2013 року № 17-ос до трудової книжки позивача внесений запис за № 25 про те, що трудові відносини з позивачем є такими, що укладені на невизначений термін.

На час судового розгляду позивач продовжу перебувати на держаній службі та обіймає посаду головного спеціаліста юрисконсульта юридичного відділу УПФУ (а.с. 9-13).під

На підставі послужного списку ОСОБА_1, складеного Димитровським міським відділом ГУМВС України в Донецькій області, встановлено наступне.

На підставі наказу Донецького інституту внутрішніх справ від 29 липня 1999 року № 168о/с в період з 15 серпня 1999 року по 28 липня 2003 року ОСОБА_1 був курсантом Донецького інституту внутрішніх справ.

На підставі наказу УМВС України в Донецькій області від 13 серпня 2003 року № 181 в період з 28 липня 2003 року по 28 липня 2004 року позивач обіймав посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Шахтарського міськрайонного відділу УМВС України в Донецькій області.

На підставі наказу УМВС України в Донецькій області від 28 липня 2004 року № 174 в період з 28 липня 2004 року по 23 лютого 2007 року позивач проходив службу на посаді оперуповноваженого відділення карного розшуку Димитровського міського відділу УМВС України в Донецькій області.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 21 лютого 2007 року № 90о/с 23 лютого 2007 року ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 14).

На час звільнення позивача з органів внутрішніх справ (23 лютого 2007 року) вислуга років ОСОБА_1 становила у календарному обчисленні 07 років 06 місяців 08 днів; у пільговому 09 років 00 місяців 05 днів, про що свідчить витяг з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 21 лютого 2007 року № 90о/с (а.с. 30).

Під час перебування на службі в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 були присвоєні наступні спеціальні звання: «рядовий міліції» на підставі наказу Донецького інституту внутрішніх справ від 29 липня 1999 року № 168о/с; «лейтенант міліції» на підставі наказу Донецького інституту внутрішніх справ від 28 червня 2003 року № 112о/с; «старший лейтенант міліції» на підставі наказу УМВС України в Донецькій області від 31 серпня 2004 року № 204о/с, що підтверджено послужним списком позивача М-124738 (а.с. 15).

01 серпня 2012 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 18 липня 2012 року та протоколу конкурсної комісії від 25 червня 2012 року в.о. начальника УПФУ ОСОБА_2 виданий наказ за № 32-о «Про призначення ОСОБА_1В.».

Цим наказом ОСОБА_1 призначено з 01 серпня 2012 року тимчасово на посаду головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектора відповідно до штатного розпису, як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір на термін до призначення молодого фахівця відповідно до п. 29 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням».

Цим же наказом позивачу обчислений стаж роботи на державній службі, який за розрахунком відповідача, станом на 01 серпня 2012 року складав 03 роки 06 місяців 25 днів (а.с. 16).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, що визначено ч. 3 ст. 99 КАС України.

Такий строк обчислюється, якщо не встановлено інше, з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однією з вимог позивача є скасування наказу УПФУ від 01 серпня 2012 року № 32-о «Про призначення ОСОБА_1В.» в частині обчислення стажу роботи на державній службі.

Отже про порушення своїх прав та інтересів спірним наказом позивач мав дізнатися ще у 2012 році, із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 28 серпня 2015 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного ч. 3 ст. 99 КАС України.

Правові наслідки пропуску строку на звернення до адміністративного суду передбачені ст. 100 КАС України, відповідно до ч. 1 якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема з п.п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

В п. 30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Балацький проти України» йдеться, що неможливо припустити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного буде остаточно вирішено.

В п. 62 рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Vilho Eskelinen and Others v. Finland» Європейський Суд з прав людини зазначив, що в принципі не може бути виправданням виключень з гарантій статті 6 звичайного трудового спору на підставі специфічного характеру відносин між конкретним державним службовцем і відповідною державою. Відтак, прийнятним вважатиметься застосування в таких випадках статті 6. Саме держава-відповідач повинна буде довести, по-перше, що заявник-державний службовець не мав права на розгляд його справи в суді відповідно до національного права, і, по-друге, що виключення права з-під дії статті 6 для державного службовця є виправданим.

У п. 22 рішення від 11 лютого 2008 року у справі «Мітін проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що відповідно до рішення Великої палати у справі Вілхо Ескалайнена, стаття 6 Конвенції у «цивільному» аспекті має застосовуватися до всіх спорів, які стосуються державних службовців, якщо національне законодавство не виключає можливості звернення до суду осіб, що обіймають певні посади, чи категорій працівників, про яких йдеться, і таке виключення базується на обєктивних підставах.

Приймаючи до уваги наведені обставини, враховуючи, що правові наслідки обпилення стажу державної служби позивача тривають та продовжують впливати на права і інтереси позивача (щомісячна виплата заробітної плати, до складу якої входить надбавка за вислугу років), суд вважає можливим визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із вказаним позовом в частині позовних вимог про скасування наказу УПФУ від 01 серпня 2012 року № 32-о.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 99, 100, 160, 165, 254 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи судову практику Європейського Суду з прав людини, -

ухвалив:

1. Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про скасування наказу та зобовязання вчинити певні дії в частині позовних вимог про скасування наказу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області № 32-о від 01 серпня 2012 року в частині обчислення стажу роботи на державній службі.

2. Ухвала постановлена, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

3. Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту постановлення.

Суддя Кравченко Т.О.