Постанова № 54675670, 14.12.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 р. Справа № 805/4222/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового-повідомлення рішення від 05.05.2015 року № 165-15, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового-повідомлення рішення від 05.05.2015 року № 165-15.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що 12 червня 2009 року між ним, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - орендарями, та Маріупольською міською радою - орендодавцем, був укладений договір оренди земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка за цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування адміністративно-комерційного будинку, яка знаходиться в м. Маріуполь по вул. Карпинського, 80. Договір укладено терміном на 10 років - до 23.12.2018 р. Позивач вказує на те, що між ним, ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_5, з другої сторони укладено договір дарування 67/200 частини нежитлової будівлі №80 по вул. Карпинського в м. Маріуполі, а тому позивач не є власником цього майна і не повинен виконувати зобовязання по сплаті орендної плати за договором оренди земельної ділянки, а відтак підстави для нарахування орендної плати відсутні. Вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення відповідача про нарахування орендної плати в розмірі 12 670,71 грн. прийняте без достатніх правових підстав, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи без його участі та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Надав суду письмові заперечення (а.с.37-39), в яких зазначив, що згідно п.288.1 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до ст.651, 652 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, тому вважає що нарахування орендної плати за землю по діючому договору оренди є правомірним, у звязку з чим просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи надану представником позивача заяву про розгляд справи за його відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи суд встановив наступне.

Позивач фізична особа ОСОБА_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

12 червня 2009 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Маріупольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки. Згідно умов даного договору Маріупольська міська рада згідно до рішення від 23.12.2008 року №5/26-4869 надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1313 га по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області, у тому числі обєкт нерухомого майна: адміністративну будівлю, яка знаходиться на земельній ділянці. Строк дії договору до 23 грудня 2018 року (а.с.10-11).

27 грудня 2011 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_5, з другої сторони, був укладений договір дарування, згідно якого 67/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області перейшло ОСОБА_5 (а.с. 12-14), який, в свою чергу, продав 16/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області ОСОБА_6 та Приватному підприємству «Бастіон-плюс» (ЄДРПОУ 33012479) в особі директора ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 19.04.2013 року №625, а 32/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області продав ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 23.04.2013 року №646.

Раніше, 25 листопада 2009 року, інші сторони по договору оренди земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали договір дарування, згідно якого 67/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області перейшло ОСОБА_9 (а.с. 18-19).

17 березня 2014 року позивач звернувся до Маріупольської міської ради з заявою про зупинення дії договору оренди земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області, на яку отримав відповідь від 03.04.2014, в якій було зазначено, що питання позивача розглянуто і для його вирішення всім орендарям земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області необхідно звернутися до Центру адміністративних послуг «Діалог» Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради з клопотанням щодо поділу земельної ділянки.

21 квітня 2015 року позивач звернувся до Маріупольської міської ради з заявою про припинення строку оренди земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області та надати її в оренду ОСОБА_5 (а.с. 21-22) разом із нотаріально засвідченою заявою про відмову від права користування земельною ділянкою по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області у звязку з переходом права власності на 67/200 частини нежитлової будівлі до ОСОБА_5 (а.с.20).

Маріупольська міська рада надала відповідь від 26.05.2015 року №16-277-03, в якій зазначено, що питання позивача розглянуто і для його вирішення всім орендарям земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області необхідно звернутися до Центру адміністративних послуг «Діалог» Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради з клопотанням щодо поділу земельної ділянки (а.с. 23).

Позивач ті інші орендарі звернулись з позовом до Жовтневого районного суду м. Маріуполя про розірвання договору оренди земельної ділянки. У ході розгляду справи Жовтневим районним судом м. Маріуполя прийнята ухвала, відповідно до якої справа передана за підсудністю до Іллічівського районного суду м. Маріуполя.

02 жовтня 2015 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя виніс рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 до Маріупольської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки (а.с. 51-54).

03 серпня 2015 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення № 165-15 від 05 травня 2015 року, прийняте Маріупольською ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 12 670,71 грн. (а.с. 8).

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та звернувся до суду за його оскарженням.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із пунктом 287.2 статті 287 Податкового кодексу України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

Відповідно до пункту 286.5 стаття 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

У пункті 9.1 статті 9 Податкового кодексу України закріплено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Одночасно, підпунктами 14.1.73 та 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У статті 270 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обовязковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Системно проаналізувавши наведені вище норми, суд приходить до висновку, що саме факт укладання договору оренди земельної ділянки породжує виникнення податкових зобовязань у сторони договору протягом всього часу його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2015 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя виніс рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 до Маріупольської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Однак, суд зазначає, що факт розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 12 червня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 та Маріупольською міською радою не звільняє позивача від сплати орендної плати за землю до моменту розірвання договору, оскільки договір було розірвано рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 02 жовтня 2015 року, а обовязки по орендній платі вже існували у позивача на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року №1669-VII.

Абзацом 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Разом з тим, Кабінетом міністрів України 02 грудня 2015 року прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно вказаного Переліку місто Маріуполь Донецької області віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Відповідно до частини 2-3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону

Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».

На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України №1669 передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Статтею 7 вищезазначеного закону передбачено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення рішення Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції (Іллічівське відділення) №165-15 від 05.05.2015 року.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Державного бюджету України суму сплаченого судового збору відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 11, 40, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового-повідомлення рішення від 05.05.2015 року № 165-15 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції №165-15 від 05.05.2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 182,70 грн.

Постанова прийнята в порядку письмового провадження 14 грудня 2015 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Грищенко Є.І.