Рішення № 54668109, 28.12.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.,

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду від 18 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Гощанського районного суду від 18 листопада 2015 року позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" або банк) задоволено частково:

Стягнуто із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційни номер НОМЕР_1, і ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номе НОМЕР_2, солідарно на користь позивача 160 804, 70 гривень заборгованості за кредитним договором №Ф1-08\59045-20 від 11 березня 2008 року, з яких: 92 593, 03 гривень складає строкова заборгованість за основним боргом кредиту, 24 465, 95 гривень прострочена заборгованість за основним боргом кредиту, 1 587, 52 гривень строкова заборгованість за відсотками, 32 158, 20 гривень прострочена заборгованість за відсотками і 10 000 гривень пені.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку 3 008, 28 гривень судового збору.

В задоволенні решти вимог позивачу відмовлено.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на порушення судом норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначала про неврахування обставин, що викладені нею у запереченні. Вважає, що судом не було додержано вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки на момент вирішення спірних правовідносин закінчився строк чинності її поруки, якою забезпечено кредитне зобов'язання. В звязку з цим хибними є висновки суду про те, що перебіг 6-місячного строку для пред'явлення кредитором вимоги до неї повинен починатися з 10 березня 2023 року, тобто з визначеного договором строку закінчення основного зобовязання.

Залишено без уваги і правову позицію Верховного Суду України, що висловлена постановою від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14. Цією постановою вказано про те, що позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Через це, на її думку, строк предявлення кредитором вимог до поручителя про стягнення договірних сум, які погашаються періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Тому у разі предявлення банком вимог до поручителя більш як через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань поза межами цього строку.

ОСОБА_1 того, вважає, що вимогу до поручителя про виконання солідарного з позичальником зобов'язання повинно бути предявлено до суду в межах строку дії поруки, тобто протягом 6 місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу, або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (якщо кредит маж бути погашено разовим платежем).

З огляду на наведене судом не враховано також і постанову Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, де зазначено про застосування положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

З цих міркувань просила змінити рішення суду першої інстанції, відмовивши у солідарному стягненні заборгованості за кредитним договором №Ф1-08\59045-20 від 11.03.2008 року з ОСОБА_1 та стягнувши з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на її користь судові витрати.

Іншими особами рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення позичальником кредитних зобовязань перед кредитодавцем виникла спірна заборгованість за кредитним договором, повертати яку зобовязані на користь банку обоє відповідачі солідарно позичальник та поручитель.

Проте з висновками про цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 не можна погодитися.

З матеріалів справи вбачається, і ці обставини сторонами не заперечуються, що 11 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (після зміни найменування ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Ф1-08\59045-20, за умовами якого позичальник одержав у банку 181 892 гривні кредитних коштів з оплатою за процентною ставкою у 16, 5 % річних з використанням коштів за цільовим призначенням: для придбання нежитлової будівлі приміщення пилорами в с. Олександрія Рівненського району Рівненської області, вулиця Свято-Преображенська, б. 237о, площею 185, 7 кв.м.

Обумовлено, що повернення кредиту і сплата процентів за користування коштами повинні здійснюватися періодичними (щомісячними) платежами до 10 числа кожного наступного місяця. Кінцевий строк повного повернення кредитних коштів обумовлено до 10 березня 2023 року (а.с. 6-8).

На забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх кредитних зобовязань банком того ж числа укладено договір поруки №59045-20-n з ОСОБА_1 Поручитель зобовязалася перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором №Ф1-08\59045-20 строком до 10 березня 2023 року. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т.ч. за основним боргом, за сплатою щомісячних процентів і підвищених процентів, за сплатою комісійної винагороди, за сплатою неустойки за основним боргом і процентах, а також за відшкодування всіх збитків (а.с. 10-11).

Вважаючи, що у результаті невиконання позичальником своїх кредитних зобовязань порушуються права кредитора, у вересні 2015 року до суду звернувся ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з вимогами про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на його користь 300 828, 21 гривень, з яких: 92 593, 03 гривень складає сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту, 24 465, 95 гривень сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту, 1 587, 52 гривень сума строкової заборгованості за відсотками, 32 158, 20 гривень сума простроченої заборгованості за відсотками і 150 023, 51 гривень пеня.

З обґрунтованістю позову погодився і місцевий суд, задовольнивши позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів, однак зменшивши розмір неустойки зі 150 023, 51 гривень до 10 000 гривень.

Між тим, доводи апеляційної скарги про припинення договору поруки заслуговують на увагу.

Так, з постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, що ухвалена у справі №6-53цс14, вбачається, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Згідно з абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено, умовами кредитного договору №Ф1-08\59045-20 від 11 березня 2008 року передбачено сплату позичальником періодичних (щомісячних) платежів на користь банку до 10 числа кожного наступного місяця з кінцевим терміном до 10 березня 2023 року включно.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Є очевидним, що останній періодичний платіж за кредитом ОСОБА_2 сплачено у червні 2014 року, а тому з 11 липня 2014 року почався перебіг шестимісячного строку для реалізації позивачем свого права вимоги до поручителя у спосіб предявлення позову.

З позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника і поручителя ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернувся лише 1 вересня 2015 року, тобто більш як через 1 рік 1 місяць після виникнення відповідних підстав для звернення до суду.

Положеннями п.п. 5.1 і 5.2 договору поруки встановлено, що порука припиняється із припиненням зобовязання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобовязання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

За таких обставин договір поруки №59045-20n, що укладений 11 березня 2008 року між банком і ОСОБА_1, припинився 12 січня 2015 року, тобто наступного дня після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для дії поруки в даному випадку.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки іншими особами, які беруть участь у справі, не подавалися апеляційні скарги на рішення суду в решті висновків та вказівок, тому межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 унеможливлюють перевірку його законності і обґрунтованості в іншій частині.

Підставою для ухвалення нового рішення про відмову банку в позові до поручителя відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, що ухвалена у справі №6-53цс14, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гощанського районного суду від 18 листопада 2015 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" скасувати.

Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" відмовити у цій частині позову до ОСОБА_1.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (ЄДРПОУ: 09807856, р\р 290990313, МФО: 300131) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) 3 309 (три тисячі триста дев'ять) гривень 11 копійок сплаченого судового збору при поданні апеляційної скарги.

В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору із ОСОБА_2 та про часткову відмову в задоволенні позову) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: