Рішення № 54665506, 17.12.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/994/15-ц Головуючий у 1-й інст. Савицька Л. Й.

Категорія 20 Доповідач Талько О. Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Талько О.Б.,

суддів: Заполовського В.Й., Шевчук А.М.,

при секретарі Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів ,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що 1 червня 2012 року передала ОСОБА_1 в рахунок часткової оплати за обладнання і товар, які знаходяться в магазині «Пан плюс пані» по вул. Пушкіна,№3 в м. Новограді-Волинському, аванс в розмірі 5000 доларів США, що за курсом, встановленим НБУ на 12 березня 2015 року, становить 107764 грн. 50 коп. Факт передачі коштів підтверджується розпискою.

В подальшому ОСОБА_1 не виконала умови договору щодо передачі товару та обладнання та відмовляється добровільно повернути отриманий нею аванс.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачки аванс в сумі 5000 доларів, що є еквівалентним 107764 грн. 50 коп., три відсотки річних в розмірі 5854 грн. 71 коп., а також 39075 грн. 40 коп. інфляційних, а всього стягнути 152694 грн. 61 коп.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 доларів США, що є еквівалентним 107764 грн. 50 коп., а також 1077 грн. 64 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове,- яким відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що суд не надав належної правової оцінки змісту розписки, яка підтверджує існування між нею та позивачкою договірних правовідносин, а саме відносин, повязаних з договором купівлі-продажу товарів та обладнання. За даною угодою вона зобовязувалась передати ОСОБА_2 зазначені речі на загальну суму 18000 доларів США за відповідним актом після повної сплати їх вартості. Однак, позивачка не сплачує кошти, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї права вимагати повернення авансу.

Окрім того, суд залишив поза увагою ту обставину, що будь-якої письмової вимоги позивачки щодо повернення суми авансу, вона не одержувала.

В судовому засіданні представник відповідачки підтримав апеляційну скаргу, зауваживши, що ОСОБА_1 не відмовляється передати позивачці весь товар та обладнання після сплати нею всієї суми. Повернення авансу можливо лише у тому разі, коли позивачка передасть їй товар, що знаходиться у магазині, та був переданий на підставі розписки від 1 червня 2012 року.

На думку представника ОСОБА_2, апеляційна скарга є безпідставною, оскільки дійсно між сторонами існували договірні правовідносини. Так, позивачка мала намір придбати у ОСОБА_1 товар та обладнання для здійснення торгівельної діяльності (одяг, манекени тощо), на загальну суму 18000 доларів США. Частина цього товару та обладнання була в наявності у відділі магазину «Пан плюс пані» на час видачі розписки. Не маючи можливості одразу сплатити всю суму за вказане майно, ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 аванс в сумі 5000 дол. США. Однак, в подальшому зясувалось, що товар у магазині відсутній, тому 19 листопада 2014 року позивачка змушена була звернутись до ОСОБА_1 з письмовою вимогою повернути аванс. Окрім того, на даний час відповідачка зволікає з передачею всього товару.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які зявились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не був укладений договір купівлі-продажу майна, отже сплачені позивачкою кошти в сумі 5000 дол. США підлягають стягненню з ОСОБА_1

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно ( товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу майна, вартість якого оцінена ними в сумі 18000 доларів США.

На підтвердження вказаної обставини суду надана розписка, зміст якої свідчить про те, що 1 червня 2012 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 5000 доларів США в рахунок часткової оплати за обладнання та товар ( одяг), які знаходяться в магазині «Пан плюс пані» по вул. Пушкіна,№3 в м. Новограді-Волинському. Загальна вартість товару та обладнання становить 18000 дол. США. Сторони дійшли згоди, що передача товару та обладнання відбудеться після повної сплати коштів, за актом прийому-передачі ( а.с.6).

Факт існування договірних правовідносин та передачу позивачкою коштів в сумі 5000 дол. США в рахунок часткової оплати за товар та обладнання підтвердили в судовому засіданні представники сторін.

Відповідно до приписів ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, з аналізу змісту вказаної норми вбачається, що аванс, як і завдаток, є доказом, який свідчить про факт наявності зобовязання, а також зараховується в рахунок майбутніх платежів.

Таким чином, правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір був укладений, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобовязання щодо передачі майна, яка має відбутись після повної сплати ОСОБА_2 вартості даного товару та обладнання.

Окрім того, представник ОСОБА_2 не заперечувала ту обставину, що на момент видачі розписки певна частина товару та обладнання була передана останній для ведення підприємницької діяльності та перебувала у магазині «Пан плюс пані».

Однак, який саме товар був в наявності, якого виду, в якій кількості та якою вартістю,- представники сторін не пояснили, вказавши, що належних доказів на підтвердження вказаної обставини не можуть надати суду, оскільки при передачі цього майна будь-який письмовий документ не складався.

Таким чином, за умови передачі позивачці частини майна та відсутності доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання зобовязань, вимоги про стягнення суми авансу є безпідставними.

З огляду на вищезазначене, рішення в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового, - про відмову у задоволенні даних позовних вимог.

В решті рішення не оскаржується, отже не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст. ст.209,303,304,307,309,313,314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2015 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Судді: