Ухвала суду № 54631435, 14.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м. Київ К/800/23756/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року

у справі №2-а-1970/1285/11 (65498/11/9104)

за позовом Приватного підприємства «Енергоконструкція»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ДПА України

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Енергоконструкція» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ДПА України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2011 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2011 року №000602304.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 березня 2014 року, рішення суду першої інстанції змінив, виключивши з мотивувальної частини постанови посилання на норми Закону України «Про податок на додану вартість». У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну виїзну позапланову перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами для з'ясування їх реальності та відображення в обліку та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, про що склали акти від 14 квітня 2011 року №2054/23-04/21159437, яким встановили порушення позивачем вимог частини 1-4 статті 13, частини 1-3 статті 92, частини 1 статті 203, частини 1 статті 228, статті 532 Цивільного кодексу України, у частині недодержання у момент вчинення та виконання правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними, по правочинах, здійснених з ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго»; вимог пункту 2 статті 3, пункту 6 статті 6, пунктів 1-4 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у частині створення необхідних умов для правильного ведення бухгалтерського обліку не забезпечено неухильне виконання працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, а саме - документування господарських операцій належним чином оформлених первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій з урахуванням галузевих вимог, передбачених правовими нормативними документами; частини 1 статті 203, статей 532, 628, 629, 638, 662, 656, 689, 712, частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України; пунктів, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року у розмірі 215 483,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2011 року, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 215 484,00 грн., з яких основний платіж - 215 483,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 01,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг) отриманих від ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» за правочином, який не спричиняє настання правових наслідків.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 01 червня 2010 року №0162 ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» постановило позивачу товар (фундамент, вагон-гуртожиток) у сумі 1 292 895,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 215 482,60 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних від 24 січня 2011 року №РН-1-24011, від 25 січня 2011 року №РН-1-25013, від 26 січня 2011 року №РН-1-26003, від 27 січня 2011 року №РН-1-26003, від 28 січня 2011 року №РН-1-27010, від 28 січня 2011 року №РН-1-28011, від 29 січня 2011 року №РН-29001, від 31 січня 2011 року №РН-1-29001, видаткових накладних від 26 січня 2011 року №РН-1-26003, від 27 січня 2011 року №РН-1-27010, , від 24 січня 2011 року №РН-1-24011, від 28 січня 2011 року №РН-1-28011, від 31 січня 2011 року №РН-1-31017.

Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення від 12 січня 2011 року №б/н, від 17 лютого 2011 року №185, від 17 лютого 2011 року №186, від 18 лютого 2011 року №210, від 22 лютого 2011 року №246, від 23 лютого 2011 року №258, від 23 лютого 2011 року №б/н.

Транспортування придбаного товару здійснювалось позивачем, про що свідчать товарно-транспортні накладні від 24 січня 2011 року, від 25 січня 2011 року, від 26 січня 2011 року, від 27 січня 2011 року, від 28 січня 2011 року, від 29 січня 2011 року, від 31 січня 2011 року та витяг з Журналу видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», також встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог податкового законодавства та виписаними контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго».

Крім того, укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Водночас, є помилковими доводи контролюючого органу про те, що відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Попередніми судовими інстанціями також обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність деяких реквізитів у товарно-транспортних накладних, оскільки дана обставина не може впливати на правомірність формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження сформованого позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарських відносин з ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року у справі №2-а-1970/1285/11 (65498/11/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.