Ухвала суду № 54631430, 14.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м. Київ К/800/14119/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року

у справі №2а/0470/14745/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантіс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2013 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постановою від 20 лютого 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року №0000328822, №0000318822 та від 01 листопада 2012 року №0001028822, №0001038822.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «Укрторгпартнер», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», будівельно-виробничим підприємством «Строітель-Плюс» за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, про що склали акт від 13 липня 2012 року №240/23-30012937, яким встановили порушення позивачем вимог:

- підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, у результаті чого позивач завищив суму податку на додану вартість на 58 338,00 грн., яка віднесена до складу податкового кредиту по періодам: у серпні 2009 року - 19 055,00 грн., у грудні 2009 року - 377,00 грн., у лютому 2011 року - 5 888,00 грн., у серпні 2011 року - 1 517,00 грн., у січні 2012 року - 31 501,00 грн.;

- підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занизив податок на прибуток за ІІІ квартал 2009 року на 24 291,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року №0000318822, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 83 565,00 грн., з яких за основним платежем - 57 338,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 26 227,00 грн.; №0000328822, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 30 364,00 грн., з яких 24 291,0 грн. за основним платежем та 6 073,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень, податковим органом скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року №0000318822 та прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року №0001028822, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 000,00 грн. та №0001038822, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 57 338,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21 369,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, за результатом отриманих товарів (робіт, послуг) у ПП «Укрторгпартнер», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер» та БВП «Строітель-Плюс» за нікчемними правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Укрторгпартнер», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер» та БВП «Строітель-Плюс».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та БВП «Строітель-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу від 13 січня 2009 року №13/01-2009/141 та договір підряду від 01 липня 2009 року №830.

Виконання зазначених договорів, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт.

У рахунок оплати товарів/послуг позивачем перераховані кошти, про що свідчать платіжні доручення.

Крім того, між позивачем та ПП «Скіпер» було укладено договір купівлі-продажу від 20 січня 2012 року №20, виконання якого підтверджується видатковою та податковою накладними, факт оплати підтверджується платіжними дорученнями.

Також між позивачем та ПП «Ротонда-торг» укладено договір купівлі-продажу пічного палива від 2009 року та договір від 21 лютого 2011 року №21-02/55, про виконання яких свідчать видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.

З ПП «Укрторгпартнер» позивачем укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу бельтингу, що підтверджується видатковою та податковою накладними та платіжними дорученнями. Придбаний товар отримано позивачем, про що свідчать документи на перевезення та картки складського обліку матеріалів.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що договори укладені між позивачем та зазначеними контрагентами мали реальний характер, оскільки встановлені обставини свідчать про поставку придбаного товару (наданих послуг), транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару позивачем, оплату його вартості та використання у власній господарській діяльності.

Оскільки спірні правовідносини відбулися у період дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми закріплено у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що також узгоджується з приписами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми закріплені у пункті 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку.

Крім того, попередня судова інстанція обґрунтовано зазначила про те, що податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Посилання скаржника на наявність кримінальної справи № 69-0146, порушеної за фактом фіктивного підприємництва відносно посадової особи БВП «Строитель-Плюс» та наявність кримінальної справи, порушеної за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ПП «Скипер», ПП «Ротонда торг» ПП «Укрторгпартнер» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, обґрунтовано не взяті до уваги судом попередньої інстанції, оскільки сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно будь-кого з контрагентів позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередньої судової інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі №2а/0470/14745/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.