Ухвала суду № 54631319, 17.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/10285/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року

у справі № 2а-3721/12/1370

за позовом Малого підприємства «Руно»

до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року, адміністративний позов Малого підприємства «Руно» (далі - МП «Руно»; позивач) до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (далі - Городоцька МДПІ Львівської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000722321 від 16 грудня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь МП «Руно» 2 150,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Городоцька МДПІ Львівської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МП «Руно» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 квітня 2011 року по 30 квітня 2011 року в частині взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Олвін Оіл» та за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року в частині взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Нафта 2009», за результатами якої складено акт № 113/23-19323361 від 25 листопада 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000722321 від 16 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 744 942,00 грн. (532 330,00 грн. - основний платіж, 212 612,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 198.2, 198.3, 198.4 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «Олвін Оіл» та ТОВ «Транс Нафта 2009» нафтопродуктів за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на ненадання позивачем на перевірку документів, які підтверджують фактичне отримання товару, а також на відсутність у ТОВ «Олвін Оіл» та ТОВ «Транс Нафта 2009» необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, реальний характер господарських операцій з придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Олвін Оіл» та ТОВ «Транс Нафта 2009» підтверджується належним чином складеними рахунками-фактурами, актами прийому-передачі нафтопродуктів, залізничними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, паспортами продукції, оборотно-сальдовими відомостями, а також доказами подальшого використання придбаних у контрагентів товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, а саме - їх реалізації третім особам.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на ненадання деяких з представлених документів (зокрема, документів, які підтверджують фактичне отримання товару) на перевірку, як на підставу для відмови в задоволенні позову.

Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.