Ухвала суду № 54631309, 08.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року м. Київ К/800/65720/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Бруй О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року

по справі №823/3919/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (надалі - ТОВ «Катеринопільський елеватор»)

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області ( надалі - Звенигородська ОДПІ у Черкаській області)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Звенигородської ОДПІ у Черкаській області від 03.06.2011р. №0000372301 та №0000382301.

Справа судами розглядалась неодноразово.

За наслідками останнього перегляду, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.12.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014р., позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення, яким відмовити в позові повністю.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено позапланова виїзна перевірка ТОВ «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану варість, що декларувалась у грудні 2010р., за результатами якої складено акт від 23.05.2011р. № 90/23-017/32580463.

За наслідками проведеної перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушення: пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, позивачем завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010р.; п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України ТОВ «Катеринопільський елеватор» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в декларації з податку на додану вартість за січень 2011р.; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за січень 2011р. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2011р.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.06.2011р. № 0000382301 №0000372301.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з наступним: або придбанням/виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Дата виникнення права платника податку на податковий кредит, як це передбачено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, слід вважати дату здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Аналогічні норми визначено і чинним з 01.01.2011р. Податковим кодексом України.

Для підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності ТОВ «Катеринопільський елеватор» є виробництво кормів для тварин, виробництво нерафінованих олії та жирів, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ПП «Ріст» укладено усні угоди щодо купівлі-продажу товару (соняшника).

Факт виконання зазначених договорів підтверджується наданими позивачем податковими накладними, видатковими накладними, корегуючими накладними, журналом реєстрації показників якості соняшника та відходів.

Також, позивачем було надано товарно-транспортні накладні, які містять штамп вагової позивача, кількість та назву соняшника, що прийняте позивачем, дату прийняття та підпис уповноваженої особи, печатку позивача.

Зазначені первинні документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

На момент здійснення господарських операцій, позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, а тому вони є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які містять усі обов'язкові реквізити та розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Поряд з цим, слід також зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконанні контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Судами попередніх інстанції цілком вірно та обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу про нікчемність укладених правочинів, оскільки останнім не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним.

Отже, оцінюючі зібрані по справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень Звенигородської ОДПІ у Черкаській області від 03.06.2011р. №0000372301 та №0000382301.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Ю.І. Цвіркун