Рішення № 54625213, 21.12.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3134/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого судді - Харечка С.П.

при секретарі Терешкович Ю.М.

з участю: представника позивача відповідача ОСОБА_1,

відповідача позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу від 20.11.2007 року недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права власності. Позов обґрунтовує тим, що їй на праві власності належить ? частки квартири №1 в будинку 25 на проспекті ОСОБА_5 в м. Рівне, яке зареєстровано на підставі рішення суду в КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» 01.03.2006 року, №10776438. Іншу ? частку даної квартири позивач купила у своєї бабусі ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі продажу від 20.11.2007 року, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_5 Однак, право власності на ? частку квартири не зареєструвала, так як проживає у Німеччині, і не знала що за законодавством України куплену нерухомість потрібно реєструвати. 12 лютого 2013 року бабуся ОСОБА_6 померла. В лютому 2014 року приїхавши в м. Рівне їй стало відомо, що її дядько ОСОБА_2 зареєстрував право власності на ? частку квартири №1 в будинку 25 на проспекті ОСОБА_5 в м. Рівне на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.01.2014 року. Позивач просить визнати вказане свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.01.2014 року недійсним та скасувати державну реєстрацію на ? частку квартири №1 в будинку 25 на проспекті ОСОБА_5 в м. Рівне з підстав, що позивач придбала частку квартири раніше відповідно до вимог ст. ст. 655, 657 ЦК України. Вважає, що саме з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі продажу квартири до неї перейшло право власності на придбане нерухоме майно. З цих підстав відповідач ОСОБА_2 не мав права на спадкування за законом. Таким чином у звязку з видачею відповідачу свідоцтва про спадщину порушено право власності позивача.

Відповідач - позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажувід 20.11.2007 року недійсним. Вимоги обґрунтовує тим, що про даний договір дізнався з позовної заяви, незважаючи на те, що часто бував у Рівному про даний правочин йому ні мати ні племінниця ОСОБА_4 не повідомляла. Померла ОСОБА_6, була його матірю, проживала в квартирі №1 в будинку 25 на проспекті ОСОБА_5 в м. Рівне і наміру продати квартиру вона не мала. Позивач зазначає, що його мати фізично не могла ні прочитати, ні підписати договір купівлі продажу квартири через поганий зір, хворобу та похилий вік 95 років. З 2006 року ОСОБА_6 доглядала ОСОБА_7, з якою відповідач уклав усну угоду, оскільки сам проживав у м. Київ. Відповідач зазначає, що ОСОБА_6 продавши в 2007 році ОСОБА_4 частину квартири під час хвороби в сукупності з похилим віком 95 років не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними. Також додав, ОСОБА_6 була неграмотною і сама прочитати договір купівлі-продажу не могла.

В судовому засіданні позивач та її представник за первісним позовом обґрунтування викладені в первісному позові підтримали, просили його задовольнити, зустрічний позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

В судовому засіданні відповідач, його представник просили відмовити в задоволенні первісного позову. Зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, висновки експертиз, суд прийшов до висновку, що зустрічний позов підлягає до задоволення, в задоволенні первісного позову слід відмовити.

Судом встановлено, що квартира № 1 на проспекті ОСОБА_5, 25 в м. Рівне перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8

10 листопада 2004 року ОСОБА_8 помер і ? частки квартири за адресою АДРЕСА_1 успадковувала його дочка ОСОБА_4, яка в подальшому було виділена їй із спільної сумісної власності в приватну власність на підставі рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2005 року та зареєстрована у КП «РМ БТІ».

20 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу ? частини квартири за адресою АДРЕСА_1 посвідчений приватним ОСОБА_5 за суму 3872 грн., право власності на дану частку не зареєструвала.

12 лютого 2013 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

ОСОБА_2 син померлої ОСОБА_6 після смерті матері звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом та отримав свідоцтво про право на спадщину на ? частини квартири за адресою АДРЕСА_1 від 19 січня 2014 року та здійснив державну реєстрацію права власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно п. 16 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду справ про визнання правочину недійсним» Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння

тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину

недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

24 липня 2014 року призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, виконання якої доручено КЗ Рівненської обласної ради «Рівненський обласний центр психічного здоровя населення», однак відповідно до акту судово-психіатричної експертизи № 279/14 експерти не змогли зробити експертний висновок про те, чи розуміла значення своїх дій та усвідомлювала їх наслідки ОСОБА_6

Допитаний у якості свідка лікар-психіатр ОСОБА_9 показав, що записи в амбулаторній карті ОСОБА_6 та показання свідків носять суперечливий характер.

04 грудня 2014 року призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза, виконання якої доручено експертам Київського міському центру судово-психіатричної експерти на виконання якої були надані документи зі всіх медичних установ в яких лікувалась ОСОБА_6, а саме амбулаторна карта ОСОБА_6 з Центральної міської лікарні м. Рівне, медична картка стаціонарного хворого ОСОБА_6ІНФОРМАЦІЯ_2 №9167 за період 23.05.2006-03.06.2006 із кардіологічного відділення № 2 Центральної міської лікарні м. Рівне, медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 за 2004 рік з КЗ Рівненський обласний госпіталь інвалідів ВВВ.

Відповідно до висновку судового психіатричного експрета № 907 від 23.10.2015 року, ОСОБА_6 на момент укладення договору купівлі-продажу від 20.11.2007 року страждала стійким психічним розладом у вигляді судинної деменції і за своїм психічним станом тоді вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4 показала, що вже 19 років проживає за кордоном, однак 3-4 рази на рік приїжджала в Україну кожного року, окрім 2009, 2010, 2011 року і дивилась за бабусею , купувала для неї одяг, ліки, їжу та інші необхідні речі, платила доглядальницям, сплачувала комунальні послуги. Також вона неодноразово передавала гроші для бабусі через свого знайомого в м. Рівне ОСОБА_10 Бабуся все розуміла, бачила і могла писати, вона спілкувалась з нею через програму скайп до кінця її життя. Бабуся хотіла квартиру за адресою АДРЕСА_1 залишити їй, тому в 2007 році позивач купила належні бабусі ? частки квартири приблизно за 4000 грн. В звязку з тим, що проживає в Німеччині право власності на ? частки квартири не зареєструвала в органах БТІ, тому що думала, що це не обовязково.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що була знайома з ОСОБА_6 та бачила її у 2006, 2007, 2008 роках. В розмові бабуся була адекватна, відповідала на питання.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що ОСОБА_6 бачив раз чи 2 раз на тиждень, по проханню ОСОБА_4 заїжджав до неї з 2005-2006 року. Неодноразово він привозив ноутбук і ОСОБА_6 спілкувалась з ОСОБА_4 за допомогою програми скайп. Також він сплачував комунальні послуги за ОСОБА_6 грошима, які йому надсилала ОСОБА_4 Бабуся лежала чи сиділа, ходити не могла, окулярів у неї не бачив, слух був нормальний. Йому відомо про те, що у ОСОБА_6 були доглядальниці - спочатку доглядала ОСОБА_8, потім ОСОБА_7. У 2007 році він займався організацією приїзду нотаріуса до ОСОБА_6

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав, що у 2007 році лагодив ліжко у квартирі ОСОБА_6 на прохання ОСОБА_10 Бабуся була при свідомості , все розуміла і чула.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що доглядала за ОСОБА_6 з 2006 року. 10 жовтня 2007 року вона познайомилась з ОСОБА_4, коли вона приїхала на річницю після смерті батька. За догляд бабусі їй платив ОСОБА_2 Бабуся дуже погано чула, у 2007 році погано бачила, ні читати ні писати не могла. З 2006 року близько 2 років бабуся нікого не впізнавала.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що знайомий ОСОБА_6 з 2002 року, оскільки знав її покійного сина ОСОБА_8 В 2003 році бабуся ще ходила на костилях, у 2004 році лікувалась у госпіталі для ветеранів в Клевані, коли у 2005 році помер її син ОСОБА_8, то бабуся не ходила. ОСОБА_6 мала поганий слух і зір.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що з 1997 року працює нотаріусом, у 2007 році до нього звернулась ОСОБА_4 щодо укладення договору купівлі-продажу частини квартири. Він приїхав в квартиру, поспілкувався з бабусею, яка сказала, що хоче продати квартиру внучці. В квартирі він на ноутбуці надрукував договір, вона з ноутбуку сама його прочитала, читала довго, хвилин сорок, що дуже його здивувало. Бабуся користувалась окулярами. Потім він поїхав, роздрукував договір і ОСОБА_6 прочитала його ще раз та підписала його, також поставила підпис в реєстрі. Під час здійснення даного правочину у квартирі була внучка, яка перебувала на кухні, а він з бабусею був у кімнаті. У нього не було жодних сумнівів, що ОСОБА_6 не може підписати чи прочитати договір.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що 5 листопада 2007 року він приїхав з ОСОБА_10 до супермаркету «Вопак» щоб скупитись, там зустрілись з ОСОБА_4, пішли разом до неї на квартиру по ОСОБА_15, попили чаю. В квартирі була бабуся, ОСОБА_4 з нею розмовляла голосно і вона чула. Бабуся була адекватною.

Суд критично відноситься до показів свідків ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, оскільки вони епізодично, впродовж короткого часу бачили ОСОБА_6, що не дозволяло їм зробити однозначний висновок про її стан здоровя.

Допитана у якості свідка позивач ОСОБА_4 постійно проживала за межами України, впродовж 2009-2011 року не приїжджала і також не могла спостерігати за всіма змінами здоровя ОСОБА_6 Окрім того, вона приховала факт укладення спірного договору від свого дядька ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_7, яка була доглядальницею ОСОБА_6 з 2006 року була найкраще обізнана про її стан здоровя та можливість добре бачити і чути, оскільки постійно проживала з нею.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином отримані під час судового розгляду докази дають підстави вважати, що на момент укладення договору купівлі-продажу 20 листопада 2007 року ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що є наслідком визнання його недійним, тому зустрічний позов підлягає до задоволення.

ОСОБА_2 законно реалізував своє право на спадкування спадщини після смерті ОСОБА_6, тому первісний позов про визнання свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації права власності на ? частки квартири № 1 в буд. № 25 на проспекті ОСОБА_5 в м. Рівне на імя ОСОБА_2 до задоволення не підлягає.

Керуючись, ст. ст. 10, 11, 60-64, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі продажу недійсним задовільнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу ? частини квартири за адресою АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної кантори ОСОБА_5 20 листопада 2007 року за №3-1244.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Харечко С.П.