Рішення № 54622690, 24.12.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/7022/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/2340/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 5

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

за участю секретаря судового засідання -

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 листопада 2015 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Сумської міської ради, треті особи : ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування розпорядження й свідоцтва про право власності на житло,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом, свої вимоги мотивувала тим, що за її заявою, розпорядженням Управління комунальної власності та приватизації Сумського міськвиконкому №1305 від 17.02.1994 року, позивачці передана в порядку приватизації в приватну власність 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1.

21.02.1994 року позивачці було видане свідоцтво про право власності на житло.

В подальшому, у звязку з перебування родини на квартирному обліку в доповнення до вже приватизованої квартири їй та членам її сімї було надано кімнату площею 8,6 кв.м., яка використовувалася раніше як колясочна. У встановленому законом порядку, ними було здійснене перепланування та вказана кімнати була приєднана до квартири. У вересні 2015 року позивачка звернулася до Управління облаіку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради з приводу передачі у власність в порядку приватизації вказаної кімнати, але їй було відмовлено з тих підстав, що приватизацію квартири вже завершено та Управління не має правових підстав самостійно скасувати вже видане свідоцтво.

Посилаючись на те, що існують розбіжності у характеристиках квартири зазначених у свідоцтві про право власності на житло та у технічному паспорті, що перешкоджає їй реалізовувати своє право власності, просила визнати недійсним та скасувати розпорядження Управління комунальної власності та приватизації Сумського міськвиконкому №1305 від 17.02.1994 року та свідоцтво про право власності на житло, видане Сумським міськвиконкомом 21.02.1994 року, на квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 24 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено за необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги положення цивільного законодавства щодо права власника вільно розпоряджатися належним йому майном.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення апелянта, яка підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представників третіх осіб, які також просять апеляційну скаргу задовольнити, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення місцевого суду відповідає не у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.11.1993 року позивач подала до Управління комунального майна та приватизації Сумського міськвиконкому заяву про передачу їй у власність квартири ( а.с. 14 ).

Розпорядженням управління комунальної власності та приватизації Сумського міськвиконкому №1305 від 17.02.1994 року спірну квартиру передано у приватну власність позивачу ( а.с. 13), з доплатою позивачем коштів за надлишки загальної площі.

З додатку до розпорядження №1305 - Розрахунку вартості надлишкової загальної площі квартири, що приватизується ( а.с. 13 ) вбачається, що загальна площа квартири становить 49,79 кв.м., розмір надлишкової площі, що підлягає оплаті 18,79 кв.м.

На підставі вказаного розпорядження, було видане Свідоцтво про право власної на житло на імя позивача ( а.с. 10 ), згідно якого, позивачу у приватну власність передана вищевказана квартира.

З матеріалів справи вбачається також, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради за №440 від 15.08.1995 року ( а.с. 9 ) позивачу та членам її сімї, які проживають в окремій упорядкованій 2-кімнатній квартирі АДРЕСА_1 надано кімнату житловою площею 8,6 кв.м., що раніше використовувалася як колясочна.

З висновку управління архітектури ( а.с. 9 ) від 20.09.1995 року вбачається, що можливе внутрішнє переобладнання квартири АДРЕСА_1 з приєднанням колясочної, яка прилегла до квартири.

З копії технічного паспорту ( а.с. 11-12 ) вбачається, що станом на 02.10.1995 року спірна квартира дійсно є трьохкімнатною, загальною площею 56,4 кв.м.

13 грудня 1996 року позивачу виконавчим комітетом Сумської міської ради та було видано ордер на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 8 ).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття рішення про передачу позивачу у власність в порядку приватизації квартири, її площа становила 49,79 кв.м., а інша кімнати до спірної квартири була приєднана вже після видачі свідоцтва про право власності на житло та, відповідно, набуття позивачем права власності на квартиру. Суд вказав також, що будь-яких доказів на підтвердження порушення прав саме позивача під час передачі йому у власність в порядку приватизації квартири суду не надано. Не надано доказів і того, що відповідач заперечує чи перешкоджає реалізації позивачем права власності на квартиру.

Проте, з таким висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись у повній мірі з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі ( принцип диспозитивності цивільного судочинства ).

Частинами 1 та 2 статті 119 ЦПК України передбачено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі та повинна обов»язково містити найменування позивача та відповідача, складові частини позову : підставу позову ( виклад юридичних фактів, тобто обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги ), а також предмет позову ( матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, тобто зміст позовних вимог ).

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Виходячи зі змісту статті 33 ЦПК України, заміна первісного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача можливе лише за клопотанням позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позов пред»явлено до відповідача Сумської міської ради, проте усі описані та деякі оспорювані позивачем дії щодо спірного житлового приміщення ( видача розпорядження, видача свідоцтва про право власності на житло, надання у користування колясочної та видача ордера на 3-кімнатну квартиру ) були вчинені виконавчим комітетом Сумської міської ради та його структурним підрозділом.

Виконавчий комітетом Сумської міської ради є самостійною юридичною особою, з власними повноваженнями, визначеними законодавством України про місцеве самоврядування. Вказаний орган місцевого самоврядування існував як на час виникнення спірних правовідносин ( у 1994-1995 роках ), так він існує і на даний час.

На вказані обставини та положення чинного законодавства суд першої інстанції уваги не звернув.

Позивач клопотань про залучення до участі у справі виконавчого комітету Сумської міської ради не заявляв та думку останнього по суті спору суд не з»ясовував.

Частиною 1 статті 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості змінювати суб»єктний склад учасників процесу.

Колегія суддів відмічає, що, не будучи залученим до розгляду справи, виконавчий комітет Сумської міської ради був позбавлений можливості досліджувати її фактичні обставини, надавати докази, доводити перед позивачем та судом переконливість своєї позиції.

Щодо звернення позивачки до органів місцевого самоврядування з питанням скасування свідоцтва про право власності на житло ( а.с. 8 ), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У пункті 5 мотивувальної частини Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Суд розтлумачив положення статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та вказав, що … Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами ( стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, слід погодитися з тим, що в межах юрисдикційної діяльності орган місцевого самоврядування не має права скасовувати або вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень.

У відповідності до п. 1) та 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність зміни рішення місцевого суду, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків щодо відсутності порушень прав ОСОБА_4 при передачі їй у власність спірної квартири.

Ці обставини мають бути перевірені лише за участю усіх зацікавлених у вирішенні спору осіб.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 листопада 2015 року в даній справі змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновки суду щодо відсутності порушень прав ОСОБА_4 при передачі їй у власність квартири АДРЕСА_1.

В інших частинах рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 листопада 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді