Ухвала суду № 54621573, 16.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6896/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Панасенкова В.О., Парапана В.О.,

при секретарі Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними,

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4, у якому просив визнати дії нотаріуса ОСОБА_4 неправомірними та посвідчення заповіту ОСОБА_5 від 03.02.1999р., зареєстрованого в реєстрі за №0656, таким що було засвідчено в незаконний спосіб.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що нотаріусом ОСОБА_4 при посвідченні заповіту ОСОБА_5 від 03 лютого 1999 року зареєстрованого в реєстрі № 0656 були допущенні порушення п. 17 Інструкції Міністерства юстиції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 року № 18/5, порушено Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23.08.1998 року № 932/98, порушено Наказ Міністерства юстиції України від 07.02.1994 року № 7/3.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Рішенням суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

03 лютого 1999 року нотаріусом ОСОБА_4 було посвідчено заповіт ОСОБА_5, яка є матірю позивача.

Особу ОСОБА_5 було встановлено за паспортом серії VІІ-ЖД, номер 685052, виданим ВВС Київського РВК міста ОСОБА_1 21 липня 1980 року. Паспортні дані заповідача зафіксовані в реєстрі реєстрації нотаріальних дій.

Щодо місця мешкання заповідача, то суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Топонім «вулиця Львівська» постійно вживався з 1955 року. Протяжність вулиці Львівської поступово збільшувалася до нинішнього проспекту Маршала Жукова. В 1982 році частину вулиці Львівської від Чорноморської дороги до проспекту Ленінської «Іскри» було перейменовано в «проспект Георгія Димитрова». З 10 серпня 1995 року топонім «проспект Георгія Димитрова» перейменовано в «проспект Академіка Глушка» відповідно до рішення виконавчого комітету народних депутатів Одеської міської ради від 02 червня 1995 року № 204 «Про повернення деяким вулицям, провулкам, площам, паркам і скверам міста ОСОБА_1 їх історичних назв».

Заповідач використала право на безоплатну приватизацію житла в 1994 році і приватизувала квартиру, в якій постійно проживала, що на той час мала адресу: АДРЕСА_1. Станом на дату посвідчення заповіту місце проживання заповідача було: АДРЕСА_2, як власне і вказано в заповіті.

Таким чином, суд обґрунтовано вважав, що твердження позивача про порушення вимог чинного законодавства України щодо зазначення місця проживання заповідача не відповідає дійсності.

Заміна печаток приватних нотаріусів України на гербові здійснювалася централізовано Міністерством юстиції України. Гербову печатку відповідач отримав в Управлінні юстиції в Одеській області згідно затвердженого Міністерством юстиції України «Графіка виготовлення та розповсюдження гербових печаток приватних нотаріусів» 15 червня 1999 року.

Наказ Міністерства юстиції України від 07 лютого 1994 року «Про затвердження Форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчувальних документах», на який посилається позивач, в повному обсязі відповідає формі встановленій наказом, а тому, твердження позивача про порушення відповідачем вказаного наказу не відповідає дійсності.

Згідно ст. 10 Цивільного процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно частини першої ст. 50 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування".

Згідно ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої, другої ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, позивачем не було надано доказів, що підтверджують неправомірність дій нотаріуса ОСОБА_4 щодо посвідчення заповіту ОСОБА_6 від 03.02.1999 року, а тому суд дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім цього, колегія суддів звертає свою увагу на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.08.2015р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29.10.2015р. було встановлено, що «при оформлені даного заповіту були дотримані вимоги до форми заповіту, а саме: заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання… Даний заповіт було посвідчено приватним нотаріусом відповідно до вимог ст.1251 ЦК України….».

Вказаними вище рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій було також було встановлено, що волевиявлення ОСОБА_5 на час написання заповіту було вільним і відповідало її волі.

Цю обставину також підтвердив сам позивач ОСОБА_2 в ході слухання справи судом апеляційної інстанції, про що свідчить звукозапис судового засідання.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.

Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий ОСОБА_7

Судді ОСОБА_8

В.Ф. Парапан