Рішення № 54621068, 16.12.2015, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

Справа № 505/3214/15-ц

Провадження № 2/505/1540/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2015 року Котовський міськрайонний суд Одеської області

повна назва суду

в складі: головуючого - судді Драгомерецької К. П при секретарі Марченко Н. Б.,

та адвоката (ів) представника громадськості

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Котовськ Одеської області

справу за позовом ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

Про стягнення грошових коштів за договором позики

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 06 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 80000 доларів США, а остання отримала і на підтвердження отримання вказаної суми надала йому відповідну розписку. Кошти за договором позики відповідачка мала повернути до 06 жовтня 2014 року. Оскільки ОСОБА_2 не повернула ОСОБА_1 позичені кошти, просить стягнути з неї несплачену суму позики в подвійному розмірі, обгрунтовуючи це тим, що сумма боргу з урахуваням 3 % річних від простроченої суми, індексу інфляції за період з 06.10.2014 року по 28.07.2015 року та пені, в розмірі 1% суми позики за кожен день прострочки, буде значно більшою за суму позики.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні факт отримання коштів від позивача та факт виникнення заборгованості за договором позики визнала, не заперечувала проти задоволення позову.

Згідно ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно ч.3 п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки він ґрунтується на законі, доведений позивачем, визнаний відповідачем, це визнання відповідає вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Як встановлено судом з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 Анатолієвною було укладено договір позики від 06.10.2011 р., відповідно до п. 1.1. якого позикодавець ОСОБА_1 передає позичальнику ОСОБА_2 безвідсоткову зворотну позику у вигляді грошових коштів в сумі 80000 дол. США.

На підтвердження отримання зазначеної суми коштів відповідачка ОСОБА_2 надала позивачу ОСОБА_1 власноручно написану розписку про отримання вказаної суми коштів.

Відповідно до п. 1.2 Договору, відповідач повинна була повернути позику не пізніше 06.10.2014 року, про що також зазначила у розписці.

Проте звоїх зобов'язань за згаданим договором виконала не в повному обсязі, внаслідок чого залишилася заборгованість на суму 59312 дол. США, що відповідно до офіційного курсу валют встановлених Національим банком (1 USD = 21,0052 гривень) станом на 01.07.2015 року становить 1 245 860,42 грн.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Така правова позиція щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79 цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Пред'являючи позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, представник позивача посилався, як на доказ підтвердження отримання указаною відповідачкою позики, договір позики від 06 жовтня 2011 року, підписаний сторонами та на розписку від 06 жовтня 2011 року, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи.

Зі змісту розписки вбачається, що вона містить підпис вчинений від імені ОСОБА_2 про отримання нею 80000 дол. США позики із зобов'язанням повернути борг до 06 жовтня 2014 року.

Водночас відповідачка в судовому засіданні даний факт визнала, що в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, за період з 06.10.2014 року по 28.07.2015 року, розмір 3% річних становить 30 207,84 грн. (1 245 860,42 грн. х 3% х 295 днів : 365 днів :100%), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Обчислюючи розмір інфляційних втрат за період з 06.10.2014 року по 28.07.2015 рок суд, враховуючи рекомендації, надані у Листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 року, виходить із наступного. Сума боргу становить 1 245 860,42 грн. Індекс інфляції обчислюється помісячно за період з жовтня 2014 року по липень 2015 року включно шляхом множення індексів інфляції за кожен місяць 102,4%х109,9%х103,0%х103,1х105,3%х110.8%114,0%х102,2%х100,4% х99,0=149,71%. Отже, індекс інфляції за період прострочення становить 149,71%. Тепер визначається сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за формулою 1 245 860,42 грн.х149,71% = 1 865 228.57 грн. Розмір же інфляційних втрат складає 619 368.15 грн.(1 865 228.57 грн. відняти 1 245 860,42 грн.).

Крім того, відповідно до п. 4.3 Договору поруки, за несвоєчасне повернення позики позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі 1% суми позики за кожен день прострочення.

Проте даний пункт Договору не грунтується на законі, так-як від повідно до ч.3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином розмір пені за договором позики, укладеним між сторонами 06.10.2011 року слід рахувати від суми заборгованості: 1 245 860,42 грн. х 1% = 12 458,60 гривень за 1 день; неустойка за 365 днів складає - 12 458,60 х 365 днів = 4 547 389,00 гривень.

Разом з тим при визначені розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідачки суд бере до уваги положення ст. 11 ЦПК України про розгляд справи в межах заявлених позивачем вимог, та вважає за можливе визначити розмір заборгованості в межах заявленої позивачем суми.

Крім того, зважаючи, що ухвалою від 29.07.2015 року позивача ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору, в силу ст. 88 ЦПК України дана сума судового збору повинна бути стягнута з відповідачки.

На підставі викладеного, ст.ст.525,526,530,545,1046,1047,1048,1049,1050 ЦК України, ст.ст. 3,10,15,60,88, 209,212,213,215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ін.н. НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 2 491 720 (два мільйони чотириста дев'яносто одна тисяча сімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ін.н. НОМЕР_1 судовий збір на користь держави, в сумі 3654 (три тисячі п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя К.П. Драгомерецька