Рішення № 54617780, 22.12.2015, Оржицький районний суд Полтавської області

543/501/15-ц

2/543/237/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.12.2015 року смт. Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області у складі судді Грузман Т.В., секретаря судового засідання Степаненко Л.М., за участі представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області за участі третьої особи Оржицької державної нотаріальної контори про визнання майна спільним майном подружжя та визначення часток та зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області, третя особа - Комунальне підприємство "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності на частку майна колгоспного двору та про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

03.06.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області про визнання майна спільним майном подружжя та визначення часток. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 28.11.2001 року позивач та ОСОБА_9 уклали шлюб. За час шлюбу чоловік став власником домоволодіння по вул.Чапаєва, 2а в с. Лазірки Оржицького району Полтравської області, що підтверджено свідоцтвом про право власності серія САС № 940442 виданого 28.01.2010 року виконавчим комітетом Лазірківської сільської ради. 01.05.2014 року чоловік позивача помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія 1-КЕ № 268432 від 06.05.2014 року. Так як, позивач звернулась до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, їй необхідно встановити обсяг спадкового майна. Оскільки померлий отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно під час шлюбу, то позивач, як його дружина має право на ? частину спірного домоволодіння. Просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_9, який помер 01.05.2014 року, житловий будинок з допоміжними господарчими побудовами по вул. Чапаєва, 2-а в с. Лазірки, Оржицького району, Полтавської області. Визначити, що вказаним особам на день смерті ОСОБА_8 належало по ? частині житлового будинку з господарськими спорудами по вул.Чапаєва, 2 «а» у с.Лазірки Оржицького району Полтавської області

Ухвалою суду від 24.07.2015 року до участі у справі залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8.

07.09.2015 року вказані відповідачі звернулись із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5, Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області про визнання права власності на частку майна колгоспного двору та про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Свої позовні вимоги мотивують тим, що 08.08.1981 року позивач - ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_9 шлюб. Від даного шлюбу у сторін народилось 2 дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

У 1981 році позивачеві та ОСОБА_8 було надано недобудований житловий будинок по вул.Чапаєва, 2»а» у с.Лазірки, як членам колгоспу ім.Димитрова. Будівництво даного будинку завершене у 1986 році, що підтверджено відомостями погосподарських книг за 1986-1990 р.р. та за 1991-1995 р.р. За даними ж відомостями погосподарських книг вказано, що суспільна група господарства є колгоспною, головою сім»ї зазначено ОСОБА_8 та зазначено ще трьох членів сім»ї дружину, та 2 дітей, що є позивачами по зустрічному позову. У 1987 році сім»ї позивача було виділено земельну ділянку. Вартість будівельних матеріалів використаних для будівництва будинку була відшкодована колгоспу.

12.05.1994 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було розірвано. Після розлучення позивач з дітьми стала проживати за іншою адресою, а ОСОБА_8 залишився у будинку по вул.Чапаєва, 2»а». У вересні 1995 року сторони на 1 рік відновили сімейні стосунки та позивач разом з дітьми повернулась до спірного будинку, але у подальшому сторони знову стали проживати окремо.

01.05.2014 року ОСОБА_8 помер. Після смерті бувшого чоловіка та батька, відповідачам стало відомо, що він 28.01.2010 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане виконкомом Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області за адресою вул.Чапаєва, 2 «а» у с.Лазірки. Таким чином, за життя ОСОБА_8 без відома бувшої дружини та його дітей здійснив оформлення нерухомого майна, яке є їх сумісною власністю. Частина спірного будинку, що належала ОСОБА_8 ввійшла до складу спадщини, на яку претендують ОСОБА_5 теперішня дружина ОСОБА_8, та син ОСОБА_8. Дочка ОСОБА_10 подала заяву про відмову від спадщини на користь свого брата ОСОБА_8. Так як, позивачі за зустрічним позовом були членами колгоспного двору, то вони мають право на спірний будинок по ? частині кожному. Враховуючи вищевказане, позивачі за зустрічним позовом просять: 1) скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєва, 2а, с. Лазірки, Оржицький район, Полтавська область) видане виконавчим комітетом Лазірківської сільської ради від 28.01.2010 року на ім'я ОСОБА_9; 2) визнати житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєва, 2а, с. Лазірки, Оржицький район, Полтавська область, сумісною власністю членів колгоспного двору: ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_10; 3) визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частку майна колгоспного двору, житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєва, 2а, с. Лазірки, Оржицький район, Полтавська область; 4) визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/4 частку майна колгоспного двору, житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєва, 2а, с. Лазірки, Оржицький район, Полтавська область; 5) визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/4 частку майна колгоспного двору, житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Чапаєва, 2а, с. Лазірки, Оржицький район, Полтавська область; 6) стягнути з відповідача на користь позивачів судові витрати.

Ухвалою від 07.09.2015 року позовні заяви об'єднано в одне провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 первісний позов підтримав, зазначивши, що у 2010 році ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що не суперечило жодній нормі матеріального права. Дружина померлого має право на ? частину вказаного житлового будинку, про що суд має прийняти відповідне рішення. Стосовно зустрічного позову вказав, що оскільки норми Цивільного Кодексу УРСР щодо майна колгоспного двору втратили свою дію ще на початку дев»яностих років минулого століття, то і застосовувати дані норми до спірних взаємовідносин немає сенсу. Представники відповідачів не навели крім загальної норми ст. 19 Конституції України, яку ж норму закону було порушено сільською радою, яка прийняла рішення про видачу свідоцтва про право власності у 2010 році. Прохає застосувати строки позовної давності, які з огляду на норми ст. 75 ЦК УРСР суд має право застосувати самостійно.

Відповідач ОСОБА_8 у минулих судових засіданнях первісний позов не визнав, зустрічний позов вважає, що підлягає до задоволення.

Представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у суді вказали, що оскільки родина ОСОБА_8 працювала у колгоспі, то отримали будинок як колгоспники і добудували його як за власний кошт, так і за кошти колгоспу. За будинок повністю сплатили у 1994 році, хоча будинок було здано у експлуатацію ще у 1986 році. Дійсно з законодавства було виключено поняття колгоспного двору, але правовідносини продовжувались. Позивачі за зустрічним позовом не втратили права на майно колгоспного двору. Син ОСОБА_8 був зареєстрований у спірному будинку до 2013 року. При видачі довідки, як підстави для отримання свідоцтва про право власності на ім»я ОСОБА_8, сільська рада була зобов»язана перевірити підстави її видачі, з»ясувати власників житлового будинку, чого зроблено не було, що дає підстави для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно. За законодавством, що діяло на той час, з моменту внесення даних до погосподарських книг вважалось, що нерухомість введенна в експлуатацію та є підтвердженням факту державної реєстрації нерухомості. З плином часу право власності відповідачів не втрачено, підстав для застосування строків позовної давності немає. Про порушення свого права відповідачі дізнались з прикладених до первісного позову документів. Первісний позов не визнають, оскільки позивачем не доведено, що вона своєю працею приймала участь у створенні нерухомого майна, саме перебування у шлюбі з ОСОБА_8 не дає підстав для задоволення її позовних вимог. Зустрічний позов підтримують у повному об»ємі.

Представник Лазірківської сільської ради сільський голова ОСОБА_4 при прийнятті рішення поклався на розсуд суду. Вважає, що суд має визначити чи правомірні дії були сільської ради при видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у 2010 році та скільки власників є у даної нерухомості.

Треті особи до суду не направили своїх представників, у поданих заявах прохають справу слухати без їх участі.

Суд заслухавши сторони, розглянувши матеріали справи, допитавши свідків прийшов до слідуючого висновку.

Відповідно до наданих суду доказів, встановлено, що ОСОБА_9 помер 06.05.2014 року, що підтверджено свідоцтвом про смерть серія 1-КЕ № 268432 виданого 06.05.2014 року виконавчим комітетом Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

08.08.1981 року за життя ОСОБА_8 уклав шлюб з ОСОБА_12, що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серія 1-КЕ № 387819 виданого 08.08.1981 року.

Згідно даних архівного витягу архівного сектору Оржицької РДА із протоколу засідання загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім.Димитрова від 30.12.1982 року № 4 прийнято рішення прийняти ОСОБА_9 у члени колгоспу. Відповідно до архівного витягу із протоколу засідання правління колгоспу ім.Димитрова № 8 від 30.05.1984 року прийнято рішення побудувати ОСОБА_8 житловий будинок. Відповідно до довідки ПСП «Лазірки» від 22.12.2009 року встановлено, що ОСОБА_8 виплатив вартість будинку у касу підприємства у 1994 році. Матеріали справи також містять відомості про перейменування та правонаступництво колгоспу Димитрова в ППП «Лазірки». За даними трудової книжки ОСОБА_6 встановлено, що остання 15.05.1981 року прийнята на посаду вагара у колгосп ім.Димитрова, а 29.02.1983 року була звільнена. 10.01.1989 року була повторно прийнята на роботу у колгосп ім. Димитрова, який у подальшому було реорганізовано у ППП «Лазірки» та 14.07.2005 року була звільнена з роботи.

Від даного шлюбу у сторін народилось 2 дітей - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка 26.06.2015 року уклала шлюб та її прізвище на даний час « Козіна», що доведено свідоцтвом про шлюб серія 1-КЕ № 132471 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Лубни реєстраційної служби Лубенського міськрайонного управління юстиції у Полтавській області.

12 травня 1994 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 було розірвано, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу серія 1-КЕ № 253015 виданого Оржицьким райвідділом ЗАГС Полтавської області від 12.05.1994 року. Згідно рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 29.04.1994 року шлюб розірвано. У рішенні міститься посилання на те, що сторони майном розподілились добровільно та припинили шлюбні стосунки з березня 1994 року. За даними витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14.08.2015 року встановлено, що ОСОБА_11 змінила прізвище на «Гришко».

28.11.2001 року ОСОБА_9 повторно уклав шлюб з ОСОБА_13, що підтверджено свідоцтвом про одруження серія 1-КЕ № 076765 виданого виконавчим комітетом Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 28.11.2001 року.

За даними погосподарської книги Лазірківської сільської ради за 1986-1990 роки та за 1991-1995 роки по погосподарському номеру 927 та 908 суспільна група господарства вказана як колгоспна де голова двору є ОСОБА_9, а членами двору є його дружина ОСОБА_11 та діти ОСОБА_8 та ОСОБА_10 Даних про адресу будинку у книгах не наведено.

Таким чином, станом на 01.07.1990 року та 15 квітня 1991 року господарство відносилось до суспільної групи «колгоспний двір», де ОСОБА_8 був головою господарства.

Згідно довідки виконавчого комітету Лазірківської сільської ради № 1197 від 11.11.2014 року зазначено, що ОСОБА_8 до моменту смерті був зареєстрований та проживав у будинку у с.Лазірки вул.Чапаєва, 2»а», власником якого він являється.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.01.2010 року житловий будинок з господарськими спорудами зареєстрований за ОСОБА_9 згідно рішення виконавчого комітету Лазірківської сільської ради № 128 від 29.12.2009 року.

За даним спадкової справи приватного нотаріуса Оржицького районного нотаріального округу з заявою про намір прийняти спадщину після смерті ОСОБА_8 звернулась: 17.06.2014 року ОСОБА_5 та 10.07.2014 року ОСОБА_8, 10.07.2014 року ОСОБА_10 подала заяву про відмову у прийнятті спадщини на користь брата ОСОБА_8.

У суді було допитано ряд свідків, які вказали слідуюче.

Свідок ОСОБА_14 зазначила, що сім»я ОСОБА_8 працювала у колгоспі. На той час здійснювалась будівельна програма та кому необхідно було будуватись, колгосп надавав допомогу у вказаному. Створювався особовий рахунок по забудовнику і заносились витрати сторін по будівництву. Знає, що родина ОСОБА_8 вносила кошти до каси підприємства за будинок до повного погашення заборгованості.

Свідок ОСОБА_15 на час виникнення спірних взаємовідносин по зустрічному позову працював у колгоспі обліковцем. На правлінні колгоспу приймалось рішення про забудову. Якщо у господарства не було будівельних матеріалів, то їх придбавали у інших осіб. Знає сім»ю ОСОБА_8, які проживали разом. На того, хто починає будівництво заводилась відомість і здійснювались відрахування. Працівник колгоспу Ігнатов вів облік по будівництву.

Свідок ОСОБА_8 вказав, що на той час працював у колгоспі. Голова колгоспу сказав, що є земельна ділянка на якій можна здійснювати забудову. Разом з братом ОСОБА_9 почали будувати будинки. Брали кредити, колгосп змурував стіни. Взявши ще 1 кредит вкрили дах. На час будівництва брат був одружений. Будівництво було закінчено у 1986 році. З заробітної плати колгосп відраховував витрати на будівництво.

Розглядаючи позовні вимоги сторін, суд звернувся до слідуючих норм матеріального права.

За змістом первісного позову позивач посилається на норми Сімейного Кодексу України, які регулюють права спільної сумісної власності подружжя, оскільки на думку позивача майно було набуте подружжям, тобто позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_9 за час шлюбу. Із вказаним суд не погоджується, оскільки у суді встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 уклали шлюб лише у 2001 році, тобто на вказану дату ОСОБА_8 був одноосібним власником нерухомого майна, право власності на яке він мав згідно норм ЦК УРСР та Закону України «Про власність».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки,

предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові

кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

За нормами ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За положенням п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 N 11 передбачено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу.

Крім того, відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобовязальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобовязальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобовязального права та у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності). Оскільки позивач у суді не довів, що існують перешкоди у спадкуванні нерухомого майна ( відсутня постанова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно), звернення до суду з вказаного приводу є передчасним.

Неможливим є визнання права власності за померлою особою на підставі позову спадкоємців, оскільки ніхто крім власника не може звертатися до суду з таким позовом. Вказаний висновок стосується як первісного позову, так і зустрічного.

З урахуванням того, що за даними технічного паспорту на спірний будинок від 18.01.2010 року зазначено рік побудови житлового будинку та господарських споруд, як 1982 рік, що є задовго до дати укладення шлюбу між позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а позивач не надала доказів суду тому, що за період шлюбу були здійснені побудови чи перебудови, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_8 слід відмовити. Відповідно до задоволення не підлягає і інша позовна вимога про визначення за позивачем та її померлим чоловіком ОСОБА_8 права власності на ? частину кожному житлового будинку по вул.Чапаєва, 2а, оскільки позивач не набула права власності на даний об»єкт нерухомості через вищевикладені обставини. Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_8 за життя мав у власності весь об»єкт нерухомості, а визнання за позивачем права власності на ? частину житлового будинку з по господарськими будівлями суперечить вищезазначеним нормативним актам.

Стосовно зустрічного позову, суд врахував слідуючі норми матеріального права.

Колгоспний двір заЦивільним кодексом Української РСР(1963 року) визначався, як сімейно - трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Як суспільна група, колгоспний двір існував до 15 квітня 1991 року, тобто, до прийняття постановиВерховної Ради Української РСР № 885 - ХІІ, якою було введено в дію Закон України '' Про власність ''.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався «Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів», затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року№ 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Такі погосподарські книги були основними документами по визначенню суспільної групи господарства. Суспільна група господарства встановлювалась в залежності від роду занять голови господарства ( сім'ї).

Закон"Про власність", прийнятий Верховною Радою УРСР 07.02.1991 р., набрав чинності 15 квітня 1991 р. Виходячи з положень ст. 15Закону "Про власність"тароз'яснень, викладених у п. 6Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", майном колгоспного двору є майно, яке придбане до 15 квітня 1991 р., і право на нього в рівних частках мають всі члени двору, які на вказану дату не втратили такого права.

З урахуванням вказаного, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на час набрання чинності Законом України «Про власність» були членами колгоспного двору, оскільки голова колгоспного двору ОСОБА_9 відповідно до архівного витягу № 4 був прийнятий у члени колгоспу ім.Димитрова 30 грудня 1982 року, працював у колгоспі та родина вела спільно своє господарство. Відповідачі були членами двору , та станом на 15 квітня 1991 року не втратили свого права на його майно.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказано, що положення ст.ст. 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, що виникли після введення в дію цьогозакону. До правовідносин, які виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, а отже спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватись за нормами, які регулювали власність цього двору, зокрема: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15квітня 1991 року не втратили право на частку у його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п.6 Постанови '' Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності '' від 22 грудня 1995 року № 20, на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.У вказаний період позивачка ОСОБА_6 була повнолітньою, працездатною,ліквідація колгоспів, а отже, і колгоспних дворів була загальновідомою, тому позивачка не використала своє право ( у своїх інтересах та інтересах своїх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_10В.) в період із 15 квітня 1991 року по 15 квітня1994 рік включно, доказів на підтвердження поважності причини пропуску цього строку суду не надано.

Як зазначено у Прикінцевих та Перехідних положеннях Цивільного кодексу Українивід 01.01.2004 р., цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. ПоложенняЦивільного кодексузастосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинностіЦивільним кодексом України, положення цьогоКодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст.ст.71,76 ЦК УРСР(в редакції 1963 року), перебіг строку позовної давності, який становить три роки, починається з дня виникнення права на позов, яке виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відповідно дост.71 ЦК УРСР 1963 р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. За нормоюст.75 ЦК УРСР(в редакції 1963 року)позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. За змістомст.80 ЦК України, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Крім того, із набранням чинності 01 січня 2004року Цивільного кодексу України, опублікованого в установленому законом порядку, тобто загальнодоступному для громадян, будь - яка фізична чи юридичнаособа може вважати себе власником об'єкта нерухомого майна, якщо її право власності на належну їй нерухомість зареєстровано в органах держаної реєстрації.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що відповідачами доведено у судовому засіданні, що вони є членами колгоспного двору, але з урахуванням того, що вони звернулись до суду з пропуском строків позовної давності, за даних умов у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

При вирішенні позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: с.Лазірки вул.Чапаєва, 2а виданого виконавчим комітетом Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 28.01.2010 року на ім»я ОСОБА_9 суд звернувся до слідуючих норм матеріального права.

Відповідно дост. 393 ЦК Україниправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Главою 2 Закону України «Про місцеве самоврядування»передбачено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, місцевих рад. Статтею 40 Закону України «Про місцеве самоврядування»передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, сільських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм Законом повноваження. Відповідно до п.8.1 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, яке діяло на момент прийняття відповідачем спірного рішення, на органи місцевого самоврядування покладалося право щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності за заявами фізичних та юридичних осіб.

З урахуванням того, що суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання за відповідачами права власності на спірний житловий будинок з господарськими спорудами до задоволення не підлягають у зв»язку з пропуском строків позовної давності, то і вказана позовна вимога судом задоволена бути не може, оскільки при видачі свідоцтва про право власності на будинок сільська рада діяла у межах законодавства, що регулювало спірні взаємовідносини.

Суд вважає безпідставними посилання представників відповідачів на ту обставину, що син померлого ОСОБА_8 був зареєстрований у спірному будинку до 2013 року, а отже має право власності на частку у ньому, оскільки факт реєстрації у житловому будинку не дає підстав для набуття чи припинення права власності на нерухоме майно. Також суд вважає, що не заслуговують на увагу твердження представника позивача за первісним позовом, щодо того, що сторони ще у 1994 році вирішили питання щодо розподілу спільного майна, про що зроблено посилання у рішенні Оржицького районного суду від 29.04.1994 року. Так як предметом спору було розлучення, а не поділ майна, суд вважає таке посилання представника позивача не обґрунтованим.

На даний час сторони за спором не позбавлені права здійснити спадкування спірного нерухомого майна як визначено нормами глави 87 ЦК України, оскільки у суді не встановлено перешкод для вказаного.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З урахуванням того, що позовні вимоги, як позивача, так і відповідачів задоволенню не підлягають, то відсутні підстави для стягнення зі сторін судових витрат.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 73, 88, 209, 212, 214 та 215 ЦПК України на підставі ст.12, 17, 18 Закону України «Про власність», ст. 22 КЗпШС, ст.ст. 71,72, 75, 80 ЦК УРСР, ст.ст. 392,393, Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування»,суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_5 до Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області про визнання майна спільним майном подружжя та визначення часток - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області про визнання права власності на частку майна колгоспного двору та про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - відмовити.

Апеляційна скарга до апеляційного суду Полтавської області подається протягом десяти днів після його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні у судовому засіданні під час розгляду справи, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.В. Грузман