Рішення № 54616943, 23.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/10939/15 Справа № 177/733/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Романюк М.М., Красвітної Т.П.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позивач вказував на те, що 21 березня 2013 року між ними було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від нього 56 400,00 грн. та 4 800 доларів США, про що видав розписку. 19 грудня 2013 року він направ відповідачеві претензію про повернення боргу. Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов'язків за вказаним договором, позивач просив стягнути з нього на свою користь суму боргу, яка з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відсотків за користування чужими грошима та 3% річних становить 103 316 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2015 року позов задоволено частково у розмірі 102 157,24 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення як незаконного, необґрунтованого та про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з доведеності факту укладення між сторонами договору позики та з невиконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором.

Погодитись з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Оскільки з тексту наданої ОСОБА_3 розписки вбачається лише те, що відповідач отримав грошові кошти, а умова щодо обов'язку їх повернення ОСОБА_2 відсутня, то вказана розписка не є доказом укладення сторонами договору позики.

Інших доказів щодо укладення сторонами договору позики позивач суду не надав, хоч це і є його процесуальним обов'язком, а також не спростував доводів ОСОБА_2 про те, що згідно з актом приймання-передачі від 29 березня 2013 року він передав, а ОСОБА_3 прийняв виконане ним доручення щодо придбання та доставки за кошти ОСОБА_3 продукції на суму 101 280 грн. (а.с.55).

Враховуючи те, що суд не взяв до уваги наведені обставини, висновки суду суперечать матеріалам справи, постановлене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 жовтня 2015 року скасувати, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Романюк М.М.

ОСОБА_4