Рішення № 54606803, 09.12.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7804/2011

Провадження № 2/344/204/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Прокопів С.Р.

представнкиа позвача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Золоті ворота» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7 Мар`яна Петровича, за участі Органу опіки та піклування про виселення, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Банк «Золоті ворота» пред`явив позов до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 Мар`яна Петровича про виселення з квартири АДРЕСА_1.

В наступному ПАТ «Банк «Золоті ворота» пред`явив позов до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення.

В позові вказано, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 25/11/2009 р. стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9 на користь позивача 445970,59 гривень за договором позики. У зв`язку з відсутністю грошових коштів державним виконавцем звернуто стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку із зазначеним позивач просив виселити ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, з квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні 08/12/2015 р. представник позивача не підтримав позовну заяву від 24/10/2011 р. та не підтримав позовну заяву від 17/01/2014 р. в частині прохання про зобов`язання Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, а щодо правового наслідку за такою дією не висловився щодо форми припинення провадження в цій частині та на запитання суду не висловився щодо бажаного правового наслідку за результатом такої заяви.

Ухвалою від 09 грудня 2015 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Золоті ворота» до ОСОБА_7, ОСОБА_2 про визнання припиненим права власності на квартиру АДРЕСА_1, визнання припиненим права користування вказаною квартирою, зобов`язання ВДВС здійснити примусове виселення усіх мешканців, стягнути судові витрати від 24/10/2011 р. та позовну заяву від 17/01/2014 р. в частині прохання про зобов`язання Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, залишено без розгляду.

Також в судовому засіданні представник позивача надав пояснення про те, що позивач є власником спірного майна, а тому, незважаючи на те, що спірна квартира була предметом іпотеки, яка не придбана за рахунок позики, просив суд виселити відповідачів із неї.

В судовому засіданні відповідачка та її представник заперечили позов з тих підстав, що спірна квартира була предметом іпотеки, її передано у власність позивача в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. В ЖК України передбачено можливість виселення осіб, які проживають в житлі, що є предметом іпотеки без надання іншого житла виключно у разі, якщо житло придбано за рахунок позики, яку і було забезпечено таким житлом. Однак спір виник щодо виселення жильців із квартири, яка не була придбана за рахунок позики позивача, квартира перейшла до позивача в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки сторонами раніше було укладено договір іпотеки спірної квартири, було накладено заборону на її відчуження і була забезпеченням спірної позики, квартира не була відчужена відповідачами раніше і збереглась виключно у зв`язку із її іпотекою, дитина відповідачки була зареєстрована у спірній квартирі ще до моменту передання квартири в іпотеку, іпотекодержатель був повідомлений про те, що надає позику під забезпечення квартирою, яка не придбана за рахунок позики, в квартирі проживає і прописана дитина, спірна квартира є єдиним житлом відповідачів, відповідачку та її малолітню дитину не може бути виселено зі спірного житла без надання іншого житла.

Судом встановлено наступні обставини.

01/06/2010 р. державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, відповідно до якого арештовано квартиру АДРЕСА_1.

19/09/2006 р. ОСОБА_7, ОСОБА_2 та позивач уклали договір іпотеки, за умовами якого на виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором №02/22 ф від 19/09/2006 р. передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка як вказано в п. 1.2. договору іпотеки, належить іпотекодавцям на праві 1/2 частки на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради від 29/06/2005 р. на підставі розпорядження міського голови від 14/06/2005 р.

29/06/2005 р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі розпорядження міського голови від 14/06/2005 р. №291-р. на ім`я ОСОБА_7, ОСОБА_2 по 1/2 частки.

05/07/2005 р. зареєстровано вказані речові права на спірну квартиру.

19/09/2006 р. ОСОБА_11 надала згоду на передачу спірного майна в іпотеку.

19/09/2006 р. ОСОБА_10 надав згоду на передачу спірного майна в іпотеку.

12/10/2012 р. видано виконавчий лист про виселення ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та зняття їх з реєстрації в спірній квартирі.

25/02/2014 р. скасовано заочне рішення в цій справі від 12/10/2012 р.

06/11/2013 р. ухвалено судове рішення про стягнення на користь позивача з ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9 грошових коштів за кредитним договором №02/22ф.

25/11/2009 р. ухвалено судове рішення про стягнення на користь позивача з ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9 грошових коштів за кредитним договором №02/22ф.

29/07/2013 р. приватним нотаріусом ОСОБА_12 видано свідоцтво на спірну квартиру на ім`я позивача на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

29/07/2013 р. зареєстровано речові права за вказаною передачею спірного майна.

09/01/2014 р. позивач надіслав вимогу про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6

05/03/2015 р. Орган опіки та піклування відмовився надати висновок на реалізацію власних повноважень.

05/11/2015 р. Орган опіки та піклування надав висновок на реалізацію власних повноважень, в якому висловив свою позицію про те, що виселення ОСОБА_6 зі спірного житла не відповідатиме її інтересам.

29/01/2010 р. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-1721 від 04/01/2010 р. на виконання рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_7

29/01/2010 р. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-1721 від 28/01/2010 р. на виконання рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2

08/02/2010 р. державним виконавцем накладено арешт на майно ОСОБА_7

08/02/2010 р. державним виконавцем накладено арешт на майно ОСОБА_2

18/06/2010 р. позивач надіслав ОСОБА_7 та ОСОБА_2 вимогу про виселення.

Відповідно до виписки із домової книги за вересень 2006 р. в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_2

Позивач не надав суду доказів того, що відповідачі самостійно виселились зі спірного житла, не користуються ним, але продовжують його утримувати в своєму володінні. Існування таких обставин також заперечила відповідачка та її представник.

Право власності позивача на спірну квартиру відповідачка та її представник в судовому засіданні не заперечували. На обґрунтування власної правової позиції відповідачка та її представник надали пояснення про те, що спірну квартиру було передано у власність позивача на підставі договору іпотеки в рахунок забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Вимогу про виселення зі спірного житла позивач надіслав відповідачам в порядку та з підстав, що встановлені в Законі України «Про іпотеку».

При цьому відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так, відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-875 цс15 та у справі № 6-447цс15 за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 вересня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-1049цс15, предметом якої був спір про виселення і зробив правовий висновок про те, щоза змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

В ст. 360-7 ЦПК України вказано, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В свою чергу відповідно до ч.3 ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Крім цього відповідно до ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

В ст. 398 ЦК України вказано, що право володіння виникає на підставі підставах, встановлених законом.

Отже володіння відповідачами майном позивача засновано на правовх підставах, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20/11/1989 р. в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 13 травня 2008 р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства, заява № 19009/04, п.41 50, справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Заява № 30856/03) 2 грудня 2010 року вказано, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Відповідно до п.1 ст 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 Про судове рішення у цивільній справі суд повинен вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, незалежно від того вірно чи помилково позивач просить застосувати ту чи іншу правову норму.

Таким чином позов позбавлений правових підстав, відповідно до правових позиції Верховного Суду України відповідачі не підлягають виселенню без надання їм іншого житла, а тому позов є формою зловживання правом на звернення до суду і не підлягає до задоволення.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

У Х В А Л И В :

в позові Публічного акціонерного товариства «Банк «Золоті ворота» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7 Мар`яна Петровича, за участі Органу опіки та піклування про виселення з квартири АДРЕСА_1, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя С.О. Бородовський