Постанова № 54603553, 09.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа№ 911/2694/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Іващенко М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Рябоконь Р. М. (довіреність від 25.11.2014, № 24/11-14);

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність від 26.03.2015, б/н)

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Київської області від 25.08.2015

у справі № 911/2694/15 (суддя Ярема В.А.)

за позовом дочірнього підприємства "Ельтон-Дніпро" закритого акціонерного товариства "Ельтон"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 90404,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 25.08.2015 у справі № 911/2694/15 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Дочірнього підприємства «Ельтон-Дніпро» Закритого акціонерного товариства «Ельтон» 79266 грн. 58 коп. заборгованості, 8261 грн. 59 коп. пені, 413 грн. 08 коп. 3% річних та припинено провадження у справі частині 987,97 грн. пені та 87,38 грн. 3% річних

Рішення суду першої інстанції мотивовано неналежним виконання відповідачем по справі умов договору суборенди №1 від 15.11.2014 у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 79266 грн. 58 коп. та зобов'язання по сплаті пені та 3% річних.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що договір суборенди є недійсним у зв'язку з відсутністю згоди орендодавця на передачу приміщення в оренду. Апелянт вказує, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи в частині повернення орендних платежів позивачем відповідачу. Відповідача вважає, що суд не дослідив надання відповідачу неякісних послуг з оренди приміщення з приводу чого відповідач звертався до правоохоронних органів із заявою про здійснення правопорушень посадовими особами позивача, а саме перешкоджання здійснення користування суборендованим приміщенням. Також відповідач зауважив про відсутність актів про надання послуг на підтвердження користування відповідачем приміщенням по спірному договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року у справі № 911/2694/15 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 16.11.2015.

13.11.2015 від представника позивача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач зазначив про наявність листа погодження від орендодавця на укладання договору суборенди. Позивачем наголошується, що у відповідача наявна заборгованість по оренді займаного на підставі договору приміщення. Позивач вказую про відсутність ознак кримінального правопорушення уповноваженою особою позивача. А також позивач зауважує, що договором суборенди не передбачено підписання актів надання послуг на підтвердження користування відповідачем приміщенням.

В судовому засіданні 16.11.2015 оголошено перерву до 09.12.2015.

23.11.2015 через відділ діловодства суду від відповідача по справі надійшло клопотання про залучення ПАТ «АК «Перлина» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Своє клопотання відповідач обґрунтував тим, що ПАТ «АК «Перлина» є орендодавцем приміщення, яким відповідно до умові договору субпідряду користувався відповідач.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на те, що залучення до участі у справі ПАТ «АК «Перлина» жодним чином предметно на розгляд справи не впливає, та винесене рішення з даного господарського спору не буде впливати на її права та обов'язки, апеляційний суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «АК «Перлина».

07.12.2015 через відділ діловодства суду від відповідача по справі надійшли письмові пояснення в яких відповідач зазначив, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 встановлено факт оплати відповідачем платежів за оренду приміщення у період з листопада 2014 року по лютий 2015 року. Також скаржник вказує, що позивач перешкоджав відповідачу у користуванні орендованим приміщенням.

Представник позивача в судовому засідання 09.12.2015 заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтував лікарняним представника.

Розглянувши дане клопотання, апеляційний господарський суд його відхиляє з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні шляхом залучення іншого представника. Проте позивач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Крім того, відкладення розгляду апеляційної скарги є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, апеляційна скарга може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представник скаржника в судовому засіданні 09.12.2015 з'явився та підтримав апеляційну скаргу на рішення суду.

В судове засідання 09.12.2015 р. представник відповідача з'явився та заперечив на апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.11.2014 між ДП «Ельтон-Дніпро» (орендодавець, позивач) та ФОП ОСОБА_4 (суборендар, відповідач) укладено договір суборенди №1.

Відповідно п. 1.1 договору орендодавець зобов'язуються передати суборендарю, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове, платне користування об'єкт нерухомого майна, а саме: приміщення площею 44 м2, розташоване в будинку за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 21 А.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що строк оренди встановлюється з 15.11.2014 по 30.11.2015 включно.

Орендна плата на місяць за орендоване приміщення складає за 1 кв.м. орендованого приміщення 300,00 грн., всього разом розмір орендної плати за орендоване приміщення за один місяць оренди на загальну площу приміщення становить 13200,00 грн. (п. 5.1 договору).

Як вбачається з п. 5.2 договору у випадку підвищення середньозваженого курсу гривні до дол. США на міжбанківському валютному ринку України станом на день оплати місяця, за який визначається розмір орендної плати, порівняно із середньозваженим курсом гривні до дол. США на міжбанківському валютному ринку України на дату підписання цього договору, розмір орендної плати визначається окремо за кожен місяць оренди.

Витрати орендодавця на комунальні послуги та експлуатаційні витрати компенсуються суборендарем з дати укладання цього договору на підставі окремих рахунків орендодавця (п. 5.7.1 договору).

Орендна плата за листопад 2014 року. З 15.11.2014 по 30.11.2014 становить 6600,00 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць оренди сплачується суборендарем не пізніше 5-го числі поточного місяця, на підставі виставлених орендодавцем рахунків. При неотриманні суборендарем від орендодавця рахунків на сплату орендної плати, орендна плата розраховується та сплачується суборендарем самостійно відповідно до умов договору (п. 5.3.2 договору).

15.11.2014 між сторонами було підписано акт прийому-передачі приміщення в суборенду.

З матеріалів справи вбачається та як вірно зазначено місцевим господарським судом відповідач повинен був оплати 70476,17 грн. орендної плати та компенсувати 8790,41 грн. отриманих у період протягом квітня-травня 2015 комунально-побутових послуг.

Проте, відповідач свої обов'язки за договором в частині сплати орендної плати та компенсації вартості наданих комунальних послуг за вказаний період належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилось 79266,58 грн. заборгованості.

Господарським суд Київської області правомірно зазначено, що сплачена відповідачем орендна плата за січень-лютий 2015 року була повернута відповідачу у зв'язку з наміром позивача достроково розірвати договір суборенди.

Рішенням Господарського суду м. Києва № 910/2642/15-г від 06.04.2015. яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 за ФОП ОСОБА_4 визнано право користування орендованим нерухомим майном - приміщення площею 44 квадратним метра, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору суборенди від 15.11.2014 № 1.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 70476,17 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за січень-квітень 2015 року та 8790,41 грн. заборгованості по компенсації вартості спожитих комунально-побутових послуг за квітень-травень 2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 774 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В матеріалах справи наявний лист № 99/1 від 14.11.2014 про погодження ПАТ «АК «Перлина» на передачц в суборенду частини нежитлового приміщення.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Нормами ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується доказами, що орендну плату, яка сплачена відповідачем орендна плата за період січень-лютий 2015 року була повернута відповідачу у повному обсязі у зв'язку з наміром позивача достроково розірвати договір.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок в рішенні суду першої інстанції, що відповідачем не було виконано взяте на себе зобов'язання щодо оплати за оренду приміщення в повному обсязі, а тому правомірно визначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача 79266,58 грн. сукупної заборгованості, в тому числі: 70476,17 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за січень-квітень 2015 року, 8790,41 грн. заборгованості по компенсації вартості спожитих комунально-побутових послуг за квітень-травень 2015 року підлягає задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначений строк плату за оренду приміщення не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.2.1 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати платежів, передбачених ст. 5 цього договору, суборендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нараховується пеня, від суми, що діяла до сплати, за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що враховуючи, що орендна плата за січень-лютий 2015 року відповідачем була сплачена належним чином та у погоджені сторонами строки, проте, з власної ініціативи позивача була повернута платнику (відповідачу), суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на заборгованість по сплаті орендної плати за вказаний період не відповідає вимогам ст.ст. 612 ЦК України та ст. 230 ГК України.

Таким чином, колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 8261,59 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення процентів підлягають частковому задоволенню у розмірі 413,08 грн.

Крім того, апеляційний господарський суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно застосовано приписи п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині припинення провадження у справі про стягнення з відповідача 987,97 грн. пені та 87,38 грн. 3% річних у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Щодо посилання відповідача про здійснення правопорушень посадовими особами позивача, а саме перешкоджання здійснення користування суборендованим приміщенням та подання заяви з цього приводу до правоохоронних органів, апеляційним судом не береться до уваги, оскільки відповідачем не доведено встановлення факту правопорушень посадових осіб позивача.

Однак з врахуванням положень ст.35 ГПК України, наявність (відсутність) кримінально-караних дій а також суб'єкт їх вчинення, якщо це має значення для правильного вирішення спору господарським судом, може бути встановлено виключно вироком суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, а не просто фактом існування кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що посадовими особами позивача здійснювалися правопорушення.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок в рішенні суду першої інстанції, що відповідачем не було виконано взяте на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати за оренду приміщення.

А тому рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Київської області від 25.08.2015 у справі № 911/2694/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду господарського суду Київської області від 25.08.2015 у справі № 911/2694/15 залишити без змін.

3. Справу № 911/2694/15 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич