Рішення № 54603381, 21.12.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2015р. Справа № 914/3672/15

За позовом:Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ;до відповідача:Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів;про:стягнення заборгованості Суддя - Крупник Р.В. Секретар Цяпка О.І.Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 представник (довіреність № 14-125 від 13.05.2014р.);від відповідача:ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 05.10.2015р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

26.10.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 27.10.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 16.11.2015р. Розгляд справи відкладався на 10.12.2015р. та 21.12.2015р., про що судом винесено відповідні ухвали.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.12.2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу природного газу №2118/15-РО-21, на виконання якого позивачем (продавцем) було поставлено відповідачу (покупцю) природний газ на загальну суму 33821,69 грн. Покупець зобов'язувався оплатити газ протягом місяця поставки газу, остаточний розрахунок здійснити до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оскільки взяті на себе зобов'язання за договором (в частині оплати поставленого газу) відповідач належним чином не виконав, зокрема, не здійснив оплати за поставлений йому природній газ на суму 10740,21 грн. позивач просить стягнути вказані кошти з ЛМКП «Львівтеплоенерго» в судовому порядку. Крім цього, у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивач просить суд стягнути з відповідача 5089,91 грн. інфляційних втрат, 154,50 грн. три відсотки річних та 3010,03 грн. пені.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Заперечуючи проти позову представник зазначає, що основний борг в сумі сплачено відповідачем у повному обсязі, а відтак підстав для його стягнення немає. З приводу нарахування пені та 3% річних зазначив, що їх розрахунки проведені позивачем по повністю правильно, зокрема, не враховано ту обставину, що останній день виконання зобовязання припадав на вихідний день, відповідно нарахування пені та річних повинно було здійснюватися починаючи з наступного за ним робочим днем, більше того, позивачем здійснено нарахування пені без урахування сплачених відповідачем сум безпосередньо у день оплати. Також відповідачем в порядку ст. 83 ГПК України заявлено клопотання про зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що підприємство належить до комунальної форми власності та створене для задоволення потреб громади міста. Прострочення оплати за договором відбулося не з вини відповідача, а з вини держави, оскільки ЛМКП «Львівтеплоенерго» змушене було застосовувати збитковий тариф для мешканців та бюджетних установ і релігійних організацій, який не покривав навіть затрат на вироблення теплової енергії для даних категорій споживачів, субвенції з бюджету по категорії «релігійні організації» не отримують взагалі. Враховуючи те, що підприємство є збитковим (розмір збитків складає 79042000,00 грн.). представник просить дане клопотання задоволити та зменшити розмір заявленої пені.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.12.2014р. між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу природного газу №2118/15-РО-21 (надалі - Договір), відповідно п. 1.1. якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Згідно п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

На виконання зобов'язань за Договором, позивачем протягом січня-квітня 2015р. поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, загальною вартістю 33821,69 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання-передачі природного газу за вказаний період. Дані акти підписані повноважними представниками сторін Договору та скріплені їх печатками.

В пункті 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

З Операцій по підприємству ЛМКП «Львівтеплоенерго» з 01.01.2015р. по 31.05.2015р., розрахунків боргу, судом встановлено, що за поставлений газ відповідач розрахувався частково, до сплати залишилося 10740,21 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі, а саме 27.11.2015р. позивачем погашено основну суму боргу за Договором, що підтверджується платіжним дорученням №17283 від 27.11.2015р. на суму 11858,33 грн.

Положеннями п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 4 Постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у звязку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи те, основна сума боргу була сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд прийшов до висновку, що провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а решта позовних вимог такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, покупцем у встановлений в п. 6.1. Договорі строк кошти за одержаний природній газ сплачені не були, він вважається таким, що прострочив.

Нормами статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перерахувавши інфляційні суд зазначає, що такі розраховані позивачем вірно, а тому підлягають стягненню з відповідача повністю, в розмірі 5089,91 грн.

Проаналізувавши розрахунок 3% річних, суд зазначає наступне.

За змістом п. 1.7. Постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Разом з тим, ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи викладені положення цивільного законодавства суд зазначає, що нарахування 3% річних за період з 15.02.2015р. по 16.02.2015р. (за прострочення виконання зобовязання за січень 2015р.) є безпідставним, оскільки останній день виконання зобовязання 14.02.2015р. припав на вихідний день суботу (небанківський день), а тому обовязок по сплаті коштів за одержаний товар виник у відповідача лише першого робочого дня після вихідного, а саме 16.02.2015р., відповідно нарахування річних мало здійснюватися лише з 17.02.2015р. Також позивачем безпідставно здійснено нарахування 3% річних за період з 15.03.2015р. по 16.03.2015р. (за прострочення виконання зобовязання за лютий 2015р.), так як останній день виконання зобовязання 14.03.2015р. припав на вихідний день суботу (небанківський день), а тому обовязок по сплаті коштів за одержаний товар виник у відповідача лише першого робочого дня після вихідного, а саме 16.03.2015р., відповідно нарахування річних мало здійснюватися лише з 17.03.2015р.

Крім цього, пунктом 1.9. згаданої Постанови Пленуму ВГС України передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Під час аналізу поданого позивачем розрахунку судом встановлено, що нарахування річних (за прострочення зобовязання за січень, лютий 2015р.) здійснювалося позивачем не зовсім вірно, оскільки при їх обчисленні позивачем помилково враховувались дні фактичної сплати відповідачем заборгованості у періоди часу, за які він просить здійснити стягнення пені та трьох процентів річних. Зокрема, на суму боргу 8127,28 грн. (за січень 2015р.) ПАТ «НАК «Нафтогаз України» проведено нарахування 3% річних за період з 04.03.2015р. по 06.03.2015р. включно, в той час, як 06.03.2015р. відповідачем частково погашено заборгованість на суму 3772,19 грн., відтак нарахування річних за 06.03.2015р. без врахування фактичної часткової оплати є безпідставним, зважаючи на те, що зобовязання на суму 3772,19 грн. виконано відповідачем 06.03.2015р. Аналогічні помилки допущені позивачем в подальших розрахунках 3% річних за січень, лютий 2015р.

Здійснивши перерахунок 3% річних, господарський суд приходить до висновку, що річні підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 151,06 грн. В решті цих вимог суд відмовляє.

За змістом положень п. 7.2. Договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 3010,03 грн. пені.

Здійснивши перерахунок пені, суд зазначає, що така підлягає частковому стягненню з відповідача в розмірі 2930,13 грн. з тих же правових підстав, що і 3% річних.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд на підставі ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені, зважаючи на те, що заборгованість виникла не з вини відповідача, а в звязку з низькими, збитковими тарифами на теплопостачання, несплату споживачами теплової енергії поставленої їм теплової енергії та скрутне матеріальне становище підприємства.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечив, оскільки пеня нарахована відповідачу обґрунтовано, у звязку з неналежним виконанням умов укладеного Договору, а відтак підстав для зменшення її розміру з підстав фінансової скрути відповідача немає, оскільки і сам позивач перебуває у край важкому фінансовому становищі.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд зазначає наступне.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як зазначив Пленум ВГС України в пп. 3.17.4. п. 3.17. Постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З наведеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Слід також враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи те, що розмір пені, котра підлягає стягненню з відповідача є невеликим та складає 2930,13 грн., не перевищує суми основного боргу (який сплачено боржником у повному обсязі) суд не вбачає підстав для висновку про наявність виняткового випадку для того, аби скористатись наданим йому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1; код ЄДРПОУ 05506460) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 5089,91 грн. інфляційних втрат, 151,06 грн. три відсотки річних, 2930,13 грн. пені та 1212,64 грн. судового збору.

3.Провадження у справі про стягнення з ЛМКП«Львівтеплоенерго» на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 10740,21 грн. основного боргу припинити.

4.В решті позовних вимог - відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

6.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2015 р.

Суддя Крупник Р.В.