Рішення № 54602952, 21.12.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2015 р. Справа № 902/1382/15

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІВА»

(с. Єгорівка, Розділянський район, Одеська область, 67470)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «АВІС»

(вул. Пирогова, б. 150, м. Вінниця, 21037)

про стягнення 1060992,40 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В..

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 за договором № 81 від 05.10.2015 року,

ОСОБА_2 за довіреністю № 24 від 29.09.2015 року;

відповідача: ОСОБА_3 за довіреність б/н. від 09.06.2015 року

СУТЬ СПОРУ:

Cільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ІВА» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «АВІС» кошти в сумі 1 060 922,40 грн. грн., з яких: 569 462,40 грн. - сума основного боргу, 244 579,00 грн. - пеня, 14 931,00 грн. - 3% річних, 231 770,00 грн. - інфляційне збільшення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного 17.02.2014 року договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-47 позивач, в період з 22 жовтня по 29 жовтня 2014 року поставив відповідачу соняшник на загальну суму 569 462,40 грн., за який відповідач зобовязався провести розрахунки у строки, визначені п. 1.1.3. договору. В порушення зобовязань за договором, відповідачем не оплачено вартість поставленого товару, і станом на момент звернення з позовом до суду, заборгованість останнього становить 569 462,40 грн..

Неналежне виконання зобовязань за договором призвело до звернення до суду з даним позовом та нарахування штрафних санкцій, обумовлених даним договором.

Ухвалою суду 09.10.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1382/15 з призначенням до розгляду в судовому засіданні та зобовязано сторін надати докази, необхідні для вирішення спору в даній справі.

Ухвалою суду від 23.12.2015 року розгляд справи призначено на 07.12.2015 року та зобовязано сторін виконати вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року в частині надання доказів в повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.12.2015 року, за клопотанням представника позивача, продовжено строк розгляду справи на 15 днів, розгляд справи відкладено на 17.12.2015 року.

17.12.2015 року представником позивача за договором ОСОБА_1 подано заяву б/н. від 17.12.2015 року про зменшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача 942 036,40 грн., з яких: 569 462,40 грн. сума основного боргу; 114 895,00 грн. пеня, 19075,00 грн. 3% річних; 238 604,00 грн. інфляційні.

Відповідна заява прийнята судом до розгляду, оскільки, в силу ст. 22 ГПК України право на збільшення або зменшення позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним реалізовано у будь-який час до прийняття рішення по суті.

17.12.2015 року представником відповідача за довіреністю ОСОБА_3 подано до суду письмові пояснення за № 1101 від 16.12.2015 року зі змісту яких вбачається, що відповідачем визнається сума основного боргу. При цьому, останній заперечує проти нарахування штрафних санкцій, мотивуючи це тим, що позивачем проведено некоректне нарахування штрафних санкцій. Окрім того відповідач зазначає, що договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА-47 від 17.02.2014 року зобовязання мають обидві сторони, і оскільки позивачем не виконуються взяті на себе зобовязання, відповідачем зупинено виконання своїх зобовязань.

17.12.2015 року представником відповідача ОСОБА_3 подано заяву № 1102 від 16.12.2015 року про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 90%.

При розгляді справи 17.12.2015 року судом оголошено перерву до 21.12.2015 року .

На визначену судом дату з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в заяві б/н. від 17.12.2015 року про зменшення позовних вимог. Представник відповідача заперечував проти позову з підстав наведених у письмових поясненнях № 1101 від 16.12.2015 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17 лютого 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю підприємством «АВІС» (відповідач, за Договором - Сторона 1) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ІВА» (позивач, за Договором - Сторона 2). укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА-47 (надалі Договір).

Згідно з предметом Договору Сторони домовилися, що в порядку та на умовах, зазначений в даному Договорі:

П. 1.1.1. Сторона 1 зобовязується передати у власність Стороні 2 посівний матеріал високоолеїнового соняшника (надалі іменується «Посівний матеріал») та здійснити розрахунок за поставлений Стороною 2 ОСОБА_4, вирощений із Посівного матеріалу.

П. 1.1.2. Сторона 2 зобовязується прийняти Посівний матеріал й використати його за призначенням, встановленим даним Договором, здійснити за нього розрахунок та поставити Стороні 1 соняшник, вирощений із Посівного матеріалу (надалі іменується ОСОБА_4).

П. 1.1.3.Сторона 1 зобовязується прийняти ОСОБА_4, вирощений Стороною 2 із Посівного матеріалу та оплатити його вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання ОСОБА_4 від Сторони 2 із одночасним підписанням накладних, актів приймання-передачі та інших документів, передбачених даним Договором.

Розділом 2 Договору визначено обовязки Сторін, де, з поміж іншого, визначено, що Сторона 1 зобовязується:

- передати у власність Стороні 2 Посівний матеріал із високоврожайного соняшника у кількості 350 (триста пятдесят) посівних одиниць загальною вартістю 563 181,50 грн. на день укладення даного договору з метою його посіву на земельній ділянці розміром 700 га;

- придбати у Сторони 2 весь врожай ОСОБА_4, вирощеного Стороною 2 із Посівного матеріалу та зібраний на земельній ділянці, відведеної для такої мети розміром 700 га;

- оплатити вартість ОСОБА_4, вирощеного Стороною 2 із Посівного матеріалу, яка складається із ринкової ціни товарного ОСОБА_4 станом на день його поставки (купівлі-продажу) у регіоні місцезнаходження Сторони 2 по заліковій вазі згідно квитанцій, оформлених лабораторією Сторони 1 у строки, передбачені п.п. 1.1.3 п. 1.1. Договору.

Сторона 2 зобовязується:

- своєчасно та в повному обсязі прийняти від Сторони 1 Посівний матеріал;

- своєчасно й належним чином засіяти земельну ділянку розміром 700 га Посівним матеріалом;

- своєчасно, у повному обсязі та з найменшими втратами виростити та зібрати врожай ОСОБА_4 та зберігати його у належних умовах до дня передачі виключно Стороні 1 із усіма, передбаченими законодавством, супровідними документами;

- оплатити Стороні 1 вартість Посівного матеріалу не пізніше 20 жовтня 2014 року;

- продати/поставити ОСОБА_4, вирощений із Посівного матеріалу виключно Стороні 1 на умовах, передбачених пунктом 2.1.6. Договору у такому порядку: 50% від загального обсягу врожаю ОСОБА_4 до 31 грудня 2014 року; 50% від загального обсягу врожаю ОСОБА_4 до 31 травня 2015 року.

Сторона 2 гарантує якість ОСОБА_4, яка повинна відповідати ДСТУ 4694:2006 і не повинна перевищувати такі граничні норми:

- вологість: не більше 10%;

-сміттєва домішка: не більше 6%;

-олійна домішка: не більше 5%;

-кислотне число: 3.5 мг.титра КОН;

-зараженість шкідниками: не допускається (п. 4.1. Договору).

Ціна Предмету Договору встановлюється в національній валюті України гривнях з урахуванням податку на додану вартість. Ціна за одиницю виміру Предмету Договору визначається у Договору, специфікаціях, рахунках, видаткових накладних, які є невідємною частиною даного Договору (п. 5.1. Договору).

Оплата за Предмет Договору здійснюється Сторонами шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточні рахунки Сторін, зазначену у даному Договорі. Датою оплати Предмету Договору вважається дата списання грошових коштів, сплачених однією Стороною другій Стороні (п.п. 5.7., 5.8. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 10.1. Договору).

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. Договору, та закінчується 31 грудня 2015 року.

Розглядаючи спір по суті суд зважає, що предметом спору в даній справі є стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання зобовязання по оплаті відповідачем вирощеного та поставленого позивачем ОСОБА_4.

Судом встановлено, що позивачем, в рамках Договору, відповідно до видаткових накладних № 01 від 22.10.2014 року, № 02 від 23.10.2014 року, № 03 від 28.10.2014 року, № 04 від 29.10.2014 року поставлено відповідачеві ОСОБА_4 на загальну суму 569 462,40 грн., який останній отримав відповідно до довіреності № 1853 від 22.10.2014 року. Слід зазначити, що заперечень чи зауважень відповідача щодо кількості, асортименту та якості товару матеріали справи не містять.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується представниками сторін відповідачем не проведено розрахунків за ОСОБА_4, і станом на день розгляду справи заборгованість останнього складає 569 462,40 грн.. Дана обставина визнається відповідачем у письмових поясненнях № 1101 від 16.12.2015 року.

При цьому суд зважає на положення ч. 4 ст. 78 ГПК України, яка визначає, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті сировини.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобовязання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем не виконувались.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 569 462,40 грн. правомірною та обґрунтованою.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 114 895,00 грн. пені за період з 02.11.2014 року по 04.05.2015 року, 19 075,00 грн. три відсотки річних за період з 02.11.2014 року по 17.12.2015 року та 238 604,00 грн. інфляційних за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7.7. Договору, при порушенні Стороною 1 виконання зобовязань, передбачених підпунктом 1.1.3 пункту 1.1 Договору, Сторона 1 сплачує на користь Сторони 2 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежі, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних або несвоєчасно виконаних зобовязань за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіривши за допомогою системи «Ліга Закон» правильність наданого позивачем розрахунку пені та трьох відсотків річних, судом встановлено, що позивачем допущено помилку у періоді нарахування, оскільки прострочку виконання зобовязання визначено за збігом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки, тоді як Договором визначено, що оплатити вартість ОСОБА_4 Сторона 1 зобовязана на протязі 10 (десяти) банківських днів.

За таких обставин, періодом прострочення виконання зобовязання в розрізі по накладних виглядає наступним чином:

- видаткова накладна № 01 від 22.10.2014р. з 06.11.2014р.;

-видаткова накладна № 02 від 23.10.2014р. з 07.11.2014р.;

-видаткова накладна № 03 від 28.10.2014р. з 12.11.2014р.;

-видаткова накладна № 04 від 29.10.2014р. з 13.11.2014р.

При перерахунку заявлених до стягнення сум пені та трьох відсотків річних судом отримано 112 700,17 грн. пені та 18 927,20 грн. три відсотки річних. При цьому слід зазначити, що розрахунок пені проводився до дату визначену позивачем (04.05.2015 року).

За таких обставин, в позові в частині стягнення 2194,83 грн. пені та 147,80 грн. трьох відсотків річних слід відмовити, як безпідставно заявлених.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат за визначений в розрахунку період, судом виявлено помилку в бік заниження, оскільки інфляційні за період з 13.11.2014р. по 30.11.2015р. складають 281 151,64 грн.. При цьому суд задовольняє інфляційні з межах заявлених вимог 238 604,00 грн..

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені на 90%, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п. 1 ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В обґрунтування своїх вимог щодо зменшення розміру пені відповідач посилається на неналежне виконання позивачем зобовязань за Договором, зокрема зазначає, що позивачем реалізовано належний позивачу ОСОБА_4, отримав з цього прибуток і має таку заборгованість перед Відповідачем: 563 181,50 грн. за отриманий Посівний матеріал; недопоставка 1580 тон 488 кг ОСОБА_4.

Наведені відповідачем обставини не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для зменшення розміру пені, оскільки відповідач не позбавлений права та звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того, як зазначено судом, розглядаючи спір по суті суд зважає, що предметом спору в даній справі є стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання зобовязання по оплаті поставленого ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За таких обставин, у задоволенні заяви відповідача № 1102 від 16.12.2015 року про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 90% слід відмовити.

Судом також розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн..

Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Приписами ст. 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно ст. 12 Закону оплата праці адвоката провадиться на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням або адвокатом.

Судом встановлено, що 05.10.2015 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги у господарській справі № 81 (Договір),

Пунктом 1.1. Договору сторони погодили, що Адвокат бере на себе зобовязання надавати правову допомогу у господарській справі щодо стягнення заборгованості із ТОВ «АВІС», що виник при виконанні господарського договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА-47 від 17.02.2014 року, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, застосовувати всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплати за послуги адвоката, на винну сторону, а Замовник зобовязаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень:

а) веде претензійну роботу за матеріалами, які надає Замовник;

б) дає письмові висновки, пояснення, довідки Адвоката з правових питань, що виникають у діяльності Замовника стосовно виконання умов договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 17.02.2014 року із ТОВ "АВІС";

в) надає правову допомогу Замовнику з підготовки судово-процесуальних документів, а також правильного оформлення договору і здійснює допомогу в їх укладенні у правовідносинах із ТОВ "АВІС" при виконання господарського договору купівлі-продажу сільськогосподарської плодоовочевої продукції від 17.02.2014 року № ДА-47;

г) представляє у встановленому порядку інтереси Замовника в судах України та в інших органах при розгляді правових питань.(п. 1.2. Договору).

За правову допомогу, передбачену п.п. 1.2., п.1 Замовник сплачує Адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень.

Факт понесення позивачем витрат за послуги адвоката шляхом сплати адвокату ОСОБА_1, підтверджується квитанцією № 82 від 05.10.2015 року на суму 10 000,00 грн..

Оглянувши матеріали справи, врахувавши складність справи, врахувавши ціну позову та оцінивши обсяг послуг, що були надані позивачу адвокатом з урахуванням ст. 49 ГПК України, суд прийшов до висновку, що витрати на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн. по даній справі є співрозмірними об'єму отриманих юридичних послуг, а тому вважає за необхідне витрати позивача у розмірі 10 000,00 грн. на послуги адвоката, покласти на відповідача у повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача. Заперечення останнього спростовуються матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Окрім того суд зважає, що в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2010 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

З урахуванням того, що нова ціна позову, відповідно до заяви б/н. від 17.12.2015 року, становить 942 036,40 грн., розмір судового збору з неї складає 14 130,55 грн.. При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 15 913,85 грн. (квитанція № ПН232 від 06.10.2015 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, сума судового збору в розмірі 1 783,30 грн. підлягає поверненню.

При цьому, в силу ст. 7 (ч.1) в редакції Закону України «Про судовий збір» з 01.09.2015 року, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства «АВІС» (вул. Пирогова, б. 150, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 13304871) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІВА» (с. Єгорівка, Розділянський район, Одеська область, 67470, код ЄДРПОУ 03767819) 569 462 (пятсот шістдесят девять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 40 коп. боргу; 112 700 (сто дванадцять тисяч сімсот) грн. 17 коп.. пені; 18 927 (вісімнадцять тисяч девятсот двадцять сім) грн. 20 коп. 3% річних; 238 604 (двісті тридцять вісім тисяч шістсот чотири) грн. 00 коп. інфляційних; 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу адвоката та 14 095 (чотирнадцять тисяч девяносто пять) грн. 41 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 2194,83 грн. пені та 147,80 грн. трьох відсотків річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 грудня 2015 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи