Постанова № 54602415, 21.12.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 року №813/3956/15

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорсервіс» до Дрогобицької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000082210, -

В С Т А Н О В И В :

28 липня 2015 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорсервіс» (надалі по тексту ТзОВ «Дорсервіс») до Дрогобицької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (надалі Дрогобицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000082210.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Ухвалою судді від 29.07.2015 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалами судді від 14.09.2015 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог представником відповідача 19.10.2015 року було подано письмові заперечення на позовну заяву, в яких він зазначив про те, що позивачем на час проведення перевірки не було надано доказів реального здійснення господарських операцій з контрагентом - постачальником, не підтверджено звязок понесених на користь позивача витрат з його господарською діяльністю. На підставі того, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту ПДВ витрати по взаємовідносинах з контрагентом, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, та таким, що відповідає нормам діючого законодавства.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позову не визнав та заперечив проти задоволення позовних вимог. Представник також наголосив, що висновки й рішення податкового органу є обґрунтованими та законними, спрямованими виключно на захист прав та інтересів держави від протиправних дій недобросовісних платників податків, у звязку з чим, не вбачає підстав для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка директора ТзОВ «Дорсервіс», розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Дорсервіс» як юридичну особу було зареєстровано Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради розпорядженням №000256 від 17.07.2003 року. На податковий облік позивача взято 22.07.2003 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Дорсервіс» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №18307067 від 24.07.2003 року.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що основними видами діяльності позивача є: виробництво бетонних розчинів, готових для використання; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво доріг і автострад.

У період із 29.12.2014 року по 06.01.2015 року Дрогобицькою ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Дорсервіс» (код ЄДРПОУ 32599920) з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання у ТзОВ «Телеком Енергосистеми» (код ЄДРПОУ 37114576) за липень 2014 року та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №14/22-10/32599920 від 16.01.2015 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Дорсервіс» у своїй діяльності:

1)п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума, що підлягає сплаті до бюджету по податку на додану вартість на 106 668,00 грн., в тому числі в розрізі періодів: - за липень 2014 року в сумі 106 668,00 грн.;

2)не підтверджено реальність здійснення операцій з ТзОВ «Телеком Енергосистеми».

Як випливає зі змісту акту №14/22-10/32599920 від 16.01.2015 року, контролюючий орган прийшов до висновку, що господарські операції між ТзОВ «Дорсервіс» та ТОВ «Телеком Енергосистеми» у періоді, який перевірявся, не носили реального характеру, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

У подальшому, на підставі акту №14/22-10/32599920 від 16.01.2015 року, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000082210 від 29.01.2015 року щодо збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 133 335,00 грн. (за основним платежем 106 668,00 грн. та штрафними санкціями 26 667,00 грн.).

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням №0000082210 від 29.01.2015 року та вважаючи свої права порушеними таким рішенням субєкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов, у якому ТзОВ «Дорсервіс» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення за відсутності порушень ним податкового законодавства та, відповідно, про протиправність такого повідомлення-рішення.

Розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття субєктом владних повноважень оспорюваного рішення, суд, щодо суті документованих господарських операцій між ТзОВ «Дорсервіс» і ТзОВ «Телеком Енергосистеми» у липні 2014 року, які досліджувалися у ході проведеної відповідачем позапланової перевірки, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення сум до складу валових витрат регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обовязок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього ж Закону та повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст.198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послу, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом із матеріалів справи, між ТзОВ «Телеком Енергосистеми» (постачальник) та ТзОВ «Дорсервіс» (покупець) було укладено договір на поставку нафтопродуктів №1 від 01.07.2014 року, відповідно до умов якого постачальник зобовязується у відповідності з замовленням передати у власність покупцю нафтопродукти: бітум нафтовий дорожній вязкий 60/90 ДСТУ, а покупець зобовязується приймати товар (кількість, асортимент та ціна товару вказуються в заявках, специфікаціях та рахунках, що є додатками до договору і є його невідємною частиною) і своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Загалом, розглянувши представлений договір, суд приходить до висновку про те, що такий правочин є належним доказом досягнення їх учасниками домовленостей щодо здійснення, у відповідності до погоджених умов, певної господарської операції, спрямованої на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких юридичних осіб.

На виконання умов вищевказаного договору ТзОВ «Телеком Енергосистеми» було вписано позивачу:

-видаткові накладні: від 24.07.2014 року №0000000001 на суму 248 396,78 грн. (у т.ч. ПДВ 41 399,46 грн.); від 25.07.2014 року №0000000002 на суму 248 396,78 грн. (у т.ч. ПДВ 41 399,46 грн.); від 28.07.2014 року №0000000003 на суму 143 214,55 грн. (у т.ч. ПДВ 23 869,09 грн.);

-податкові накладі: №1 від 17.07.2014 року на суму 340 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 56 666,67 грн.; №2 від 25.07.2014 року на суму 156 793,56 грн., в т.ч. ПДВ 26 132,26 грн.; №3 від 28.07.2014 року на суму 143 214,55 грн., в т.ч. ПДВ 23 869,09 грн.

Такі податкові накладні, як свідчать матеріали справи, були внесені позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за липень 2014 року та суми податку на додану вартість, згідно даних податкових накладних, включені до складу податкового кредиту позивача у липні 2014 року.

Оплату за придбаний товар було здійснено ТзОВ «Дорсервіс» у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями: №83 від 17.07.2014 року в сумі 340 000,00 грн., №110 від 30.07.2014 року на суму 120 000,00 грн., №111 від 30.07.2014 року на суму 180 000, 00 грн.

Як вбачається із наданих представником позивача до суду первинних документів по господарських операціях із ТзОВ «Телеком Енергосистеми», зазначені документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, а відтак, у своєму взаємозвязку є належними первинними документами, що підтверджують фактичність проведених господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Телеком Енергосистеми».

Із долученої представником ТзОВ «Дорсервіс» копії витягу із журналу реєстрації довіреностей за 2014 рік судом встановлено, що Підприємством виписувалась довіреність №066807 на отримання від ТзОВ «Телеком Енергосистеми» цінностей, які були оприбутковані, що у свою чергу, спростовує твердження відповідача щодо відсутності узагалі такої.

Водночас, транспортування товару здійснювалось автотранспортом постачальника - ТзОВ «Телеком Енергосистеми», що підтверджується товарно-транспортними накладними: від 24.07.2014 року; від 25.07.2014 року; від 28.07.2014 року.

Так, судом досліджено вищевказані товарно-транспортні накладні і зясовано, що вони відображають переміщення товару від ТзОВ «Телеком Енергосистеми» до ТзОВ «Дорсервіс» та містять відомості про автомобільного перевізника, замовника, вантажовідправника та вантажоодержувача, пункти навантаження та розвантаження товару. Крім того, товарно-транспортні накладні засвідчені печатками вантажовідправника і вантажоодержувача, містять підписи уповноважених осіб вантажовідправника та вантажоодержувача, що дає змогу ідентифікувати таких осіб. Відсутність інформації в товарно-транспортній накладній про вантажно-розвантажувальні операції, за наявності інших відомостей та інших первинних документів не може свідчити про нереальність господарської операції з поставки товару.

Суд зауважує, що, відповідно до товарно-транспортних накладних, отримання товару позивачем відбулося за адресою: м.Стебник Львівської області, тобто за адресою орендованого ТзОВ «Дорсервіс» нежитлового приміщення.

Більш того, суд зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, на вимоги яких посилається відповідач в акті перевірки, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обовязки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Тож, твердження відповідача про дефектність товарно-транспортних накладних на перевезення товару, тобто оформлення таких не належним чином (оскільки вони не містять всіх необхідних реквізитів) за наявності факту оприбуткування товару та наявності інших первинних документів щодо господарської операції не є підставою для встановлення порушення позивачем вимог ПК України.

Таким чином, на переконання суду, зазначені докази підтверджують виконання покупцем своїх обовязків за договором на поставку нафтопродуктів №1 від 01.07.2014 року в частині оплати за товар та, відповідно, про спрямування намірів позивача на реальне виконання умов укладеного договору, а також про понесені витрати позивача на придбання такого товару.

Також суд бере до уваги й докази, що вказують на реальну діяльність ТзОВ «Дорсервіс» як субєкта господарювання й можливість здійснення ним своєї господарської та підприємницької функції, у звязку з наявними у нього трудовими ресурсами, позаяк загальна чисельність працюючих у позивача становить 10 осіб.

Окрім того, із матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що товар, придбаний позивачем у ТзОВ «Телеком Енергосистеми» на підставі дослідженого судом договору, не тільки був отриманий та оплачений позивачем, але й використаний у власній господарській діяльності.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як уже було згадано, одним з видів діяльності позивача за КВЕД 42.11 є: будівництво доріг і автострад.

Вищенаведений товар, що поставлений контрагентом, використовувався позивачем, зокрема, у виготовленні асфальту для використання в виконанні робіт по договорах, замовниками по яких були: Виконавчий комітет Стебницької міської ради (виконання робіт: капітальний ремонт дороги по вул.Дрогобицька у м.Стебник Львівської області; капітальний ремонт дороги по вул.Трускавецька в м.Стебник Львівської області; капітальний ремонт дороги по вул.В.Великого на ділянці від перехрестя вул.М.Грушевського до перехрестя вул.В.Винниченка в м.Стебник Львівської області); Департамент міського господарства Дрогобицької міської ради (виконання робіт: поточний ремонт дороги по вул.Шашкевича в м.Дрогобич Львівської області); Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради (виконання робіт: капітальний ремонт вул.Шашкевича в м.Трускавець Львівської області).

Також, суд зазначає, що позивач, і його контрагент на час укладання спірного/их правочину/ів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася і відповідачем.

З приводу посилань відповідача в акті перевірки на те, що позивач на постійній основі протягом 2012-2014 р.р. здійснював придбання бітуму нафтового дорожнього вязкого у ТзОВ «Термінал-МК» (м.Кременчук), який придбаває його безпосередньо у виробника ПАТ «Укрнафта» (яке також знаходиться у м.Кременчук), а придбання бітуму у ТзОВ «Телеком Енергосистеми» за вищими цінами за наявності прямих контактів з ТзОВ «Термінал-МК», яке здійснює оптову торгівлю даним товаром і яке здійснює реалізацію бітуму за нижчими цінами, свідчить про відсутність ділової мети зі сторони ТзОВ «Дорсервіс», то суд зазначає таке.

Як слідує із матеріальних звітів, актів переробки та довідок про вартість виконаних робіт перед замовниками за серпень-вересень 2014 року та матеріального звіту за липень 2014 року, товар (бітум) був у більшій частині використаний саме у період із серпня по вересень 2014 року і не використовувався в липні 2014 року, що вказує на те, що дійсно існувала реальна необхідність суттєвого поповнення запасів дефіцитної на цей період (у звязку із припиненням відгрузки ТзОВ «Термінал-МК») сировини на ТзОВ «Дорсервіс» й на те, що відповідні роботи з використанням готової продукції (асфальт) переважно виконувались саме у період серпень-вересень 2014 року.

Наведена обставина, зокрема, свідчить про наявність ділової мети спірної операції поповнення запасів сировини, з метою виконання діючих угод по укладенню асфальтного покриття та забезпечення роботи Підприємства у сезон роботи.

Також, спростовуючи твердження відповідача, суд зауважує, що листом №205 від 21.07.2014 року ТзОВ «Термінал-МК» було повідомлено своїх покупців (в тому числі і позивача), що з 22.07.2014 року воно припиняє відгрузки бітуму. У той же час, позивач наголосив, що фактично поставки товару були відновлені лише у жовтні 2014 року та уже по значно вищій відпускній ціні. Отже, суд позитивно оцінює позицію позивача та вважає дані обставини такими, що свідчать про обґрунтованість і доцільність пошуку та залучення альтернативного постачальника товару.

Дійсно, з видаткової накладної №РН-561 від 03.10.2014 року вбачається, що наступна після 20.07.2014 року поставка з ТзОВ «Термінал-МК» після зупинення відвантаження бітуму відбулась лише 03.10.2014 року та ціна тонни бітуму з врахуванням його доставки (в ціну ТзОВ «Телеком Енергосистеми» також закладалась транспортна складова) склала 8 006,25 грн., що вища ніж та, по якій було здійснено закупівлю в ТзОВ «Телеком Енергосистеми» (7 666,57 грн./т.) на 339,68 грн. Відтак, як пояснив представник позивача у судовому засіданні, у разі, якщо б позивач не змінив постачальника, у звязку з відмовою постачати бітум на іншого, окрім зупинки Підприємства, невиконання договірних зобовязань перед замовниками та відповідних штрафних санкцій, втрати ділової репутації й прибутку, було би втрачено субєктом господарської діяльності 339,68 грн. * 69,567 т. = 23 630,52 грн. збитків через зростання ціни. Тож, дана обставина, на переконання суду, підтверджує наявність економічних підстав для отримання товару саме в спірного постачальника.

Водночас, у порівнянні, видаткова накладна від 06.11.2014 року за №РН-748 містить відомості про те, що вартість бітуму на листопад 2014 року від ТзОВ «Термінал-МК» становила 8 172,92 грн., що є ще вищою, ніж у жовтні і тим більше, ніж в липні 2014 року за бітум від ТзОВ «Телеком Енергосистеми».

Щодо зауважень перевіряючих стосовно того, що закуплений обсяг бітуму не міг бути розміщений в ємностях, що належать позивачу, у звязку з тим, що такі мають номінальну ємність 85 т., при обємах закупки у різних постачальників 95,27 т., то суд, позитивно оцінюючи твердження представника позивача, зазначає, що податковим органом здійснено підміну понять «номінальний обєм» та «фактичний обєм», які значно різняться, а особливо за умови відсутності калібровки ємностей з часом. З приводу цього, представник позивача наголосив, що на ці відмінності уповноваженою особою позивача було звернуто увагу під час перевірки, проте не було враховано під час складання акту за її результатами. У судовому засіданні судом було зясовано, що фактично у позивача ємності є достатніми для зберігання закупленого у період, за який здійснено перевірку, бітуму.

Окрім того, як повідомив представник позивача у судовому засіданні та стверджується матеріалами справи, ТзОВ «Дорсервіс» було зроблено калібрування ємностей у відповідній сертифікованій організації, яка підтвердила можливості наливу більшого, ніж номінальні обєми обсягів сировини. Зокрема, на Підприємстві знаходяться 2 резервуари загальною номінальною ємністю 85 т. При цьому, в результаті проведення метрологічної повірки 21.12.2014 року (до моменту проведення перевірки позивача контролюючим органом) було встановлено, що фактичний обєм, що може розміститись в двох ємностях становить 15,520 м. куб.+ 82,978 м. куб. = 98,498 м. куб., тобто твердження відповідача про те, що 95,327 т. бітуму було неможливо розмістити у наявних ємностях не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на недобросовісні дії платника податків позивача, то суд наголошує на наступному.

Платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобовязаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачу не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного субєкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес ОСОБА_3» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обовязків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

А тому, висновки податкового органу про порушення податкового законодавства контрагентом позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а останній як платник податку не повинен нести наслідків невиконання такими особами вимог закону. Лише у разі, якщо буде встановлено, що платник податку знав про такі обставини і його дії були узгодженими з недобросовісними платниками податків, посилання на них буде обґрунтованим. Така позиція узгоджується з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача про порушення ТзОВ «Дорсервіс» податкового законодавства, які ґрунтуються також на акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента такого платника податків і даних про порушення податкового законодавства третіми особами. Позаяк, у даному випадку відповідачем не доведено існування безпосереднього звязку між окремими епізодами протиправної діяльності контрагентів позивача та інших осіб в ланцюжку постачання товарів і самим позивачем та їх впливу на реальність господарської діяльності, яку провадив позивач, а наведені відповідачем обставини не є однозначними, достатніми та достовірними свідченнями нездійснення позивачем спірних господарських операцій чи освідомлення позивача про можливу протиправну діяльність його контрагентів і не вказують на їх спільний узгоджений намір щодо досягнення виключно податкових вигод, а не здійснення реальних господарських операцій.

Зважаючи на усе викладене вище, суд приходить до висновку про реальний і товарний характер спірної господарської операції, яка мала місце між ТзОВ «Дорсервіс» та ТзОВ «Телеком Енергосистеми» у липні 2014 року, тобто про фактичне здійснення сторонами постачання товарів, що підтверджується зібраними та дослідженими доказами й усіма обставинами справи в їх сукупності, у той же час, достатні, належні та допустимі докази нереальності чи безтоварності таких операцій відповідачем надані не були.

А тому, позивач має право розраховувати на ті податкові вигоди, визначені чинним законодавством України, які повязані з реальним здійсненням господарської діяльності, зокрема, й на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що ним було вчинено за наслідком спірної операції.

Таким чином, з досліджених судом доказів встановлено рух активів у процесі здійснення господарської/их операції/й між позивачем та його контрагентом, та звязок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Виходячи з викладеного, вбачається, що фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТзОВ «Телеком Енергосистеми».

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При винесенні рішення суд також вважає за потрібне відмітити необхідність дотримуватися позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Так, наведені Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують правомірність дій контролюючого органу, наявність достатніх підстав для винесення оспорюваного рішення та його повну й безумовну відповідність чинному законодавству України. Відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача. А отже, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і його правомірність.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд вважає, що субєкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 29.01.2015 року №0000082210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорсервіс» (код ЄДРПОУ 32599920) сплачений судовий збір у сумі 213 (двісті тринадцять) грн. 35 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 грудня 2015 року.