Постанова № 54601686, 21.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 грудня 2015 року № 826/17300/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна"до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпропро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013 № 0003922201, № 0003942201, № 0003932201.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2014 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 року у справі № 826/17300/13а - скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

На адресу суду надійшло клопотання від представника Позивача про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено удавані та безтоварні господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, внаслідок чого у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Під час розгляду справи, судом у відповідності до ст. 52 КАС України замінено Відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на належного Відповідача - Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012р. по 31.12.2012р. За результатами перевірки складено акт від 30.09.13р. за № 1295/26-56-22-01-03/33261252 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств в 3-му кварталі 2012року на загальну суму 10 192 473,00грн. та порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 704 468,00 грн. та завищення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість в розмірі 9 047 371,00 грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем порушення зазначених норм податкового законодавства, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення: № 0003922201 від 17.10.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 15 289 049,50грн. в тому числі за основним платежем в сумі 10 192 473,00грн. та штрафні санкції в розмірі 5 096 576,50грн.; №0003932201 від 17.01.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 556 872,00грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 1 704 468,00грн та штрафні санкції в розмірі 852 401,00грн.; №0003942201 від 17.110.13р. яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 9 047 371,00грн. та накладено штрафні санкції в розмірі 1 523 685,50грн.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу, вважає їх протиправним та надуманими а тому звернувся до суду і з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "ПК "Зоря Поділля" в м. Гайсин було укладено ряд договорів поставки: № Р340167 від 25.04.2012 року, № Р 340169 від 23.05.2012 року, № Р 340176 від 30.05.2012 року, № Р 340180 від 08.06.2012 року, № Р 340181 від 02.06.2012 року, № Р 340182 від 11.06.2012 року, № Р 340183 від 24.06.2012 року, № Р 340188 від 01.08.2012 року, № Z340191 від 01.08.2012 року, № Z340178 від 11.07.2012 року, № Z340186 від 31.07.2012 року, № Z340192 від 06.08.2012 року, відповідно до умов яких ТОВ "ПК "Зоря Поділля" зобов'язувалось поставити позивачу товар - цукор білий кристалічний буряковий, врожаю 2011 року 3-ї та 4-ї категорії в мішках по 50 кг. виробництва ТОВ "ПК "Поділля" або ТОВ "ПК "Зоря Поділля", або ПрАТ "ПК "Поділля".

Відповідно до умов вказаних договорів поставка товару здійснювалась на умовах EXW "Франко - завод Постачальника" або "Франко - склад Постачальника" згідно ІНКОТЕРСМС-2010.

Зі змісту договорів вбачається, що ТОВ "ПК "Зоря Поділля" зобов'язувалось поставити позивачу товар у кількості, що визначатиметься у специфікаціях до цього договору та в асортименті, що визначатиметься у видаткових накладних, які також є невід'ємною частиною договору.

У Специфікаціях № 1 від 08.06.12 та № 2 від 15.07.12 сторонами уточнено, що ТОВ "ПК "Зоря Поділля" зобов'язується поставити товар на умовах FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000 - за адресою: м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38 на склади ПАТ "Вінницяоблагротехсервіс" та/або м. Гайсин, вул. Плеханова, 150 ТОВ "ПК "Зоря Поділля".

Відповідно до змісту договору № Z340191 від 01.08.12 року ТОВ "ПК "Зоря Поділля" зобов'язувалось поставити позивачу товар у кількості 532,4 т. в асортименті, що визначатиметься у видаткових накладних, які також є невід'ємною частиною цього договору, за адресою м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38.

Крім того, судом встановлено, що в перевіряємому періоді між позивачем та ПрАТ "ПК "Поділля" в смт. Крижопіль укладено ряд договорів поставки: договір № Р340172 від 04.05.12, договір № Р340175 від 30.05.12, та договір № Р340187 від 31.07.12, відповідно до умов яких ПрАТ "ПК "Поділля" зобов'язувалось поставити позивачу товар - цукор білий кристалічний буряковий врожаю 2011 року виробництва ПрАТ "ПК "Поділля". Відповідно до умов вказаних договорів, поставка товару здійснювалась на умовах FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000 за адресою: м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 38 на склади ПАТ "Вінницяоблагротехсервіс" та\або Вінницька область, Крижопільський район, с. Городківка, вул. Леніна, 103.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ "Продовольча компанія "Зоря поділля" і ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" позивачем до матеріалів справи надано ряд видаткових накладних, перелік яких зазначено на ст.ст. 5 - 6 Тому ІІ справи.

Також судом встановлено, що на формування показників податкової звітності ТОВ "Хюндай Мотор Україна" у перевіряємому періоді вплинуло формування витрат та податкового кредиту за результатам договірних відносин щодо отримання позивачем транспортних послуг.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "ПК "Зоря Поділля" укладено договір № Z440020 від 13.06.2012 про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого ТОВ "ПК "Зоря Поділля" зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копію акту здачі-приймання виконаних робіт № РН00-200-01157 від 05.09.2012, відповідно до змісту якого ТОВ "ПК "Зоря Поділля" надано послуги по перевезенню цукру в кількості 196т.

До того ж, між позивачем та ПрАТ "ПК "Поділля" було укладено договір №Р4400300 від 10.11.11 року про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого

ПрАТ "ПК "Поділля" зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

До вказаного договору було укладено додаткову угоду № 1к від 01.06.12, відповідно до змісту якої, ПрАТ "ПК "Поділля" зобов'язувалось здійснювати транспортування товару автомобільним транспортом.

Відповідно до пп. 1.1 вказаної додаткової угоди дата загрузки, маршрут, кількість вантажу, місце завантаження та розвантаження тощо в кожному окремому випадку визначаються в Заявках до договору які підписуються уповноваженими особами.

Вартість послуг, що надавались відповідно до вказаного договору, визначалась Протоколами погодження договірної ціни.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копії актів здачі-приймання виконаних робіт: РН-401-00777 від 31.07.2012 року, № РН00-401-00868 від 03.09.2012 року та № РН00-401-00867 від 14.09.2012 року.

Крім того, позивачем 01.08.12 року було укладено договір транспортного експедирування № 756 з ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2", відповідно до змісту якого останній зобов'язувався забезпечити організацію перевезень вантажів та забезпечити подачу і прибирання вагонів. Строки надання послуг, пункт відправлення та пункт призначення вантажу відповідно до п. 3.3 та п. 4 Договору визначаються специфікацією яка є додатком до договору.

Позивачем до матеріалів справи надано копію специфікації від 01.08.2012 року, відповідно до змісту якої товар відправлявся зі ст. Вінниця до ст. Алма-Ата - Бишкек - Кустанай, в строк до 31.08.2012 року.

Також позивачем було украдено договір про надання транспортних послуг з ТОВ "Радотранс" № П1306 від 13.06.2012 року, відповідно до змісту якого ТОВ "Радотранс" зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

На підтвердження виконання ТОВ "Радотранс" взятих на себе зобов'язань, позивачем до матеріалів справи долучено копії актів виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, між ТОВ «Хюндай Мотор Україна» (Довіритель) та Брокерськими конторами, які є членами Аграрної біржі, а саме: ТОВ «Електронні технології ЕТП», ТОВ «Брокерський дім «Універсал», ТОВ «Група «Курс», ТОВ «Агріколь», ТОВ «Українська електронна торгова площадка», (Брокери), укладено договори-доручення.

У відповідності до умов вищезазначених контрактів Довіритель доручає, а Брокер зобов'язується від імені, за винагороду і за рахунок Довірителя здійснити маркетинговий пошук, консультування з питань комерційної діяльності та оформлення необхідної документації з метою укладення біржових контрактів на Аграрній біржі з продажу товару - цукру білого кристалічного. Ціна товару визначається Брокером на основі біржових торгів, після чого вираховується загальна сума угоди, сума брокерської винагороди та сума реєстраційного збору за реєстрацію угоди на користь Аграрної біржі, яка здійснила реєстрацію зовнішньоекономічного контракту.

Таким чином, ТОВ «Хюндай Мотор Україна» здійснювалися господарські операції з експортування цукру за зовнішньоекономічними контрактами, які укладалися та реєструвалися на Аграрній біржі, що засвідчувалося Посвідченням Аграрної біржі про реєстрацію.

В матеріалах справи містяться зовнішньоекономічні біржові контракти про експорту: №805-ЗЕ від 06.04.2012 року; №894-ЗЕ від 24.04.2012 року; №1473-ЗЕ від 16.07.2012 року; №982-ЗЕ від 07.05.2012 року; №1025-ЗЕ від 15.05.2012 року; №996-ЗЕ від 08.05.2012 року; №1460-ЗЕ від 16.07.2012 року; №1862-ЗЕ від 14.08.2012 року; №1866-ЗЕ від 14.08.2012 року; №1511-ЗЕ від 18.07.2012 року; №1622-ЗЕ від 25.07.2012року, які укладені між Позивачем та наступними контрагентами: ТОВ «Бай Елім Компані» (Киргизстан), ТОВ «Маркет-К» (Казахстан), ED&F MAN SUGAR LTD (Великобританія), ІП ОСОБА_2 (Казахстан), TIENSE SUIKERRAFFINA DERIJ N.V. (Бельгія), Sucres et Denrees (Франція), ТОВ «Адал-Аспан» (Казахстан), ТОВ «Торговий дім «Ріол» (Казахстан), ТОВ «Фірма «АС-АН» (Казахстан), ТОВ «Чин и Деу» (Казахстан), з умов яких вбачається, що ТОВ «Хюндай Мотор Україна» протягом 2012 року здійснювалися господарські операції з експорту товару - цукру білого бурякового за межі митної території України, митне оформлення яких здійснювалось ПАТ «Іллічівськзовніштранс», ТОВ Транспортна компанія «Карготранс», ПП «Наталі», ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, на підставі договорів-доручень на здійснення митно-брокерських послуг, що в свою чергу підтверджує факт придбання товару та подальшої реалізації придбаного товару.

Згідно з умовами зовнішньоекономічних контрактів, укладених між ТОВ «Хюндай Мотор Україна», в особі Брокерської контори (Брокер-Продавець) та нерезидентом, в особі Брокерської контори (Брокер-Покупець), відповідно до чинного Порядку укладання та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів на Аграрній біржі, керуючись контрактами на поставку, Продавець зобов'язується продати і поставити, а Покупець оплатити та прийняти біржовий товар - цукор білий буряковий урожаю 2011/2012 року

В матеріалах містяться первинна документація, яка підтверджує факт придбання товару та подальша її реалізація: видаткові накладні, залізничних транспортних накладних на виконані експедиторські послуги при перевезенні цукру в наступних вагонах, акт здачі-приймання робіт, відшкодування витрат по перевезенню вантажів залізницею, ВМД, розрахунки коригування до податкової накладної та інші документи, які підтверджують виконання сторонами вищезазначені умови договорів.

Крім того, в матеріалах справи міститься висновок експертного економічного дослідження проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за № 9069/11879/13-45 від 13.11.2013 року, яким підтверджується придбання товару Позивачем та подальшу його реалізацію, що в свою чергу свідчить про помилковість твердження Відповідача, викладеного в Акті перевірки.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видаткові накладні, залізничних транспортних накладних на виконані експедиторські послуги при перевезенні цукру в наступних вагонах, акт здачі-приймання робіт, відшкодування витрат по перевезенню вантажів залізницею, ВМД, розрахунки коригування до податкової накладної та інші документи, копії яких залучені до матеріалів справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагентів Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Крім того, Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування як валових витрат, так і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та позивач, як юридичні особи, внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (в матеріалах справи містяться копії витягу з ЄДР) та зареєстровані платником податку на додану вартість, а первинна документація була підписана безпосередньо самими директорами товариств.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Також, суд звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна вся первинна документація, яка підтверджує використання Позивачем отриманих послуг (товару) від контрагентів в межах господарської діяльності та приймання отриманих послуг (товару), які використані Позивачем в господарській діяльності.

Також, заслуговує увагу, що придбаний товар був реалізований, що підтверджується ВМД та іншими документами, які були підписані під час перетину спірного товари за межі митного контролю, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, суд прийшов до висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано у перевіряємий період валові витрати та податковий кредит з урахуванням взаємовідносин з контрагентами.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від « 17» жовтня 2013 року № 0003922201 (форма «Р») про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств (10 192 473,00 грн. за основним платежем та 5 096 576,50 грн. за штрафними санкціями); від « 17» жовтня 2013 року № 0003942201 (форма «В 1») про зменшення суми бюджетного відшкодування (утому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість (9 047 371,00 грн. всього сума завищення бюджетного відшкодування,та 4 523 685,5 за штрафними (фінансовими) санкціями); від « 17» жовтня 2013 року № 0003932201 (форма «Р») про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (1 704 468,00 грн. за основним платежем та 852 404,00 грн. за штрафними санкціями).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" здійснені ним витрати у вигляді судового збору у розмірі 458 грн. 80 коп.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук