Постанова № 54601321, 23.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/11792/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Кучкарової Я.Д., представника позивача Майданник Д.Г., представника відповідача Дорошенко О.С., представника третьої особи Прохоренко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської міської ради та Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» до Київської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Третя особа в своїй апеляційній скарзі також просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги та заперечення на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 липня 2011 року Київська міська рада, згідно до пункту 1 статті 402 Цивільного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про телекомунікації», з метою підвищення ефективності використання об'єктів права комунальної власності та створення сприятливих умов для ефективного надання послуг населенню в галузі зв'язку та інформаційних технологій, прийняла рішення № 378/5765, згідно п.п. 1, 2 якого було:

- доручено комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності;

- комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» доручено укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності.

В подальшому, 14.05.2015, Київська міська рада прийняла рішення № 464/1328 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 378/5765 «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій», згідно якого:

Пункт 1 рішення Київської міської ради № 378/5765 викладено у новій редакції:

«Доручити комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, таких як: нежитлові будинки, інженерні та інші споруди, а також будинки та інфраструктурні об'єкти житлового фонду, передані до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій».

Пункт 2 рішення Київської міської ради № 378/5765 викладено у новій редакції:

«Комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» укладати договори на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах, зазначених у пункті 1 цього рішення».

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 14.05.2015 № 464/1328 відповідача «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14.06.2011 № 378/5765 «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій» в частині надання повноважень комунальному підприємству «Київжитлоспецекслуатація» укладати договори на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у будинках та інфраструктурних об'єктах житлового фонду, переданого до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вийшов за межі наданих йому ст.ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноважень, оскільки розпорядився майном мешканців багатоквартирного будинку, що не віднесено до компетенції міської ради. Крім того, відповідачем було допущено порушення порядку прийняття даного регуляторного акта, зокрема, не було проведено погодження в порядку, передбаченому Законом України «Про антимонопольний комітет України».

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

За змістом ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно зі ст. 5, ст.ст. 6, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (у редакції, чинній, станом на момент прийняття спірного рішення, далі - Закон №280/97-ВР), Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 371/1805, ст. 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» № 401-XIV від 15.01.1999 (далі - Закон № 401-XIV) місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 11 Закону № 401-XIV питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

Статтею 60 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 ст. 60 Закону №280/97-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. До виключної компетенції міської ради відноситься прийняття на пленарних засіданнях рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 Закону №280/97-ВР).

Пунктом 5 ст. 16 Закону №280/97-ВР передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.п. 30, 31 ст. 26 Закону №280/97-ВР, до повноважень представницького органу місцевого самоврядування - міської ради, також відноситься право створювати, ліквідувати, реорганізовувати та перепрофільовувати підприємства, установи та організації комунальної власності відповідної територіальної громади та відповідно приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з ст. 17 Закону №280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Також, відповідно до ч.2 ст.22 Закону № 401-XIV, який визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві, Київська міська рада має право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Таким чином, відповідач наділений повноваженнями створювати підприємства комунальної власності та передавати їм повноваження щодо управління майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Так, 14 липня 2011 року Київська міська рада з метою підвищення ефективності використання об'єктів права комунальної власності та створення сприятливих умов для ефективного надання послуг населенню в галузі зв'язку та інформаційних технологій, прийняла рішення № 378/5765, згідно п. 2 якого, зокрема, було доручено комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» доручено укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності.

Зазначене рішення було предметом судового оскарження. Так, за результатами розгляду справи №2а-16531/12/2670 ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.10.2013 № К/800/33337/13 це рішення було визнано законним і прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14 травня 2015 року Київська міська рада прийняла рішення № 464/1328 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року № 378/5765 «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій».

Співставивши текст вказаних рішень відповідача, вбачається, що внесені зміни стосувалися лише уточнення об'єктів житлового фонду міста Києва щодо яких КП «Київжитлоспецексплуатація» доручено укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж та здійснювати моніторинг і координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж. При цьому варто зауважити, що оскаржуване рішення відповідача не змінило обсягу прав та обов'язків як позивача так і КП «Київжитлоспецексплуатація», не наділило останнього новими та не розширила старі повноваження щодо укладання договорів, відносно базового рішення Київради від 14.07.2011 № 378/5765. З огляду на це, необґрунтованим є твердження суду першої інстанції про те, що спірним рішенням введено обмеження у вигляді обов'язку укладення договору на розміщення телекомунікаційних мереж виключно з КП «Київжитлоспецексплуатація».

Апеляційний суд також критично оцінює посилання позивача, з яким погодився суд першої інстанції, на порушення Київською міською радою при прийнятті рішення антимонопольного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» № 3659-XII від 26.11.1993 (далі - Закон № 3659-XII) органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що не вбачає в уточненні об'єктів, що було внесене у рішення відповідача 14 липня 2011 року № 378/5765 рішенням від 14.05.2015 № 464/1328 порушення конкуренції на ринку, з огляду на що вимоги наведеної частини статті до спірного рішення відповідача застосуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, щодо порушення спірним рішенням прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст 6 КАС, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу наведених норм вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Колегія суддів критично оцінює порушення прав ТОВ «Київські телекомунікаційні мережі» у зв'язку з уточненням спірним рішенням об'єктів щодо яких КП «Київжитлоспецексплуатація» має право укладати відповідні договори. Крім того, позивач не наводить суду доказів того, що таким уточненням об'єктів Київська міська рада порушила його права, а лише посилається на те, що його права порушені дорученням КП «Київжитлоспецексплуатація» укладати відповідні договори, при цьому, як зазначено вище, це доручення було погоджене ще 14 липня 2011 року рішенням № 378/5765.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи прийняте рішення, посилався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 01.07.2015 по справі №638/16842/14-а. Однак колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що у даному рішенні касаційного суду мали місце інші обставини, ніж у даній справі. Так, ТОВ «Інженерні мережі», яке виступало третьою особою у справі №638/16842/14-а, було провайдером та надавало послуги з технічного обслуговування та експлуатації телемереж, на підставі чого Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що доручення цьому підприємству укладення відповідних договорів може призвести до його монопольного (домінуючого) становища на ринку, а тому відповідне рішення повинно було бути погоджене з Антимонопольним комітетом України. Натомість у даній справі, КП «Київжитлоспецексплуатація» не є провайдером та не надає послуги з технічного обслуговування та експлуатації телемереж, а лише представляє власника відповідного майна - територіальну громаду м. Києва в особі Київської міської ради, в частині укладення договорів на розміщення у (на) ньому телекомунікаційних мереж, вступаючи у відносини з суб'єктами господарювання, які надають телекомунікаційні послуги споживачам (в тому числі з позивачем), виключно на договірних засадах.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 25 Закону № 3659-XII в метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів Антимонопольного комітету України про скасування або зміну актів, прийнятих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, або про розірвання угоди.

Таким чином, Антимонопольний комітет України, у випадку встановлення невідповідності оскаржуваного рішення відповідача вимогам законодавства про захист економічної конкуренції вправі звернутися до суду з вимогою про його скасування.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав на задоволення позовних вимог необґрунтованими.

Відповідно до ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року та відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, то колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання розподілу судових витрат та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» та Київської міської ради по 80,39 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Київської міської ради та Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» на користь Київської міської ради сплачену суму судового збору у розмірі 80 (вісімдесят) грн. 39 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» сплачену суму судового збору у розмірі 80 (вісімдесят) грн. 39 коп.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 25 грудня 2015 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.