Ухвала суду № 54601308, 21.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 р.Справа № 820/10253/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Вовченко І.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2015р. по справі № 820/10253/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування висновку,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернувся до суду з позовом до головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області( далі - відповідач) з урахуванням уточнень, просить суд: скасувати висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 25.08.2015 року; зобов'язати головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування висновку - задоволено у повному обсязі.

Скасовано висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 25.08.2015 року.

Зобов'язано головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача правомірні, документально та нормативно обґрунтовані.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Араміль Сисертського району Свердловської області СРСР.

09 лютого 1984 року позивач отримав паспорт громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік серії НОМЕР_2. Паспортний документ виданий за місцем проживання позивача, а саме відділом внутрішніх справ Розсошанського райвиконкому Воронезької область (а.с. 10-16).

Як вбачається з копії трудової книжки позивач з 11.08.1987 року працював на Розсошанському електроапаратному заводі (а.с. 27-30).

У листопаді 1989 року підприємство Розсошанський електроапаратний завод, направило ОСОБА_1 на навчання до Вищого навчального закладу - Харківського інституту радіоелектроніки, що знаходиться у місті Харкові.

На підставі наказу ректора Харківського інституту радіоелектроніки № 313 ст від 13.07.1990 року позивач отримував стипендію за рахунок підприємства (а.с. 31-32).

На період навчання у вищому навчальному закладі позивач зареєстрував своє тимчасове проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3, у якому проживав у період з 19.12.1989 року по 01.08.1990 року та з 05.10.1990 року по 01.07.1995 року, що підтверджується записом у його паспорті (а.с.13-14).

У червні 1995 року позивач закінчив вищий навчальний заклад, отримав диплом НОМЕР_3 і був відрахований 01.08.1995 року з інституту у зв'язку із закінченням терміну навчання, згідно з наказом 271-ст від 01.08.1995 року (а.с.33)

ОСОБА_1 повернувся до місця свого постійного проживання до Російської Федерації за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відтиском печатки про реєстрацію у паспорті позивача (а.с. 14).

З паспорту громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік ОСОБА_1 також вбачається, що на підставі ч. п.1 ст. 13 Закону РСФСР "Про громадянство РСФСР" від 28.11.1991 року, позивач є громадянином Російської Федерації (а.с. 10).

08 серпня 1998 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2., що зареєстрований Жовтневим відділом актів громадянського стану міста Харкова, актовий запис № 484, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с. 20).

01 червня 1999 року позивач знятий з реєстраційного обліку за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2.

26.06.2001 року позивач маючи намір проживати в України звернувся до відповідача (на той час ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області) із відповідною заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну згідно положень Закону України "Про тимчасовий статус іноземців та осіб без громадянства" (у редакції 1991 року).

На підставі висновку ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 10.10.2001 року позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від терміном до 10.03.2003 року, а 05.11.2003 року термін дії посвідки продовжено безстроково (а.с. 21).

У зв'язку із досягненням позивачем 45-річного віку, останній 24.05.2015 року звернувся до Жовтневого РВ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про обмін посвідки.

Так, листом від 01.09.2015 року №04/1-18478, відповідач повідомив позивача, що рішенням ГУДМС України в Харківській області від 25.08.2015 року (а.с. 24-26) скасовано рішення ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 10.10.2001 року про надання йому дозволу на імміграцію в Україну. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 10.10.2001 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню (а.с. 23). Разом із листом отриманим позивачем 15.09.2015 року, ОСОБА_1 отримав оскаржуваний висновок.

Позивач не погодившись з викладеним звернувся до суду із відповідним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає:

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 1989 року підприємство Розсошанський електроапаратний завод, направило ОСОБА_1 на навчання до Вищого навчального закладу - Харківського інституту радіоелектроніки, що знаходиться у місті Харкові

У період проживання позивача у місті Харкові, останній проживав у гуртожитку, як студент Харківського інституту радіоелектроніки.

Після проходження навчання та отримання диплому ОСОБА_1 повернувся до місця свого постійного проживання у місто Розсош, Воронезької області та зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним штампом в його паспорті.

Таким чином, студенти вищих навчальних закладів прописувались у гуртожитках тимчасово на період їх навчання.

А отже, позивач в період з 19.12.1989 по 01.08.1990 року та з 05.10.1990 року до 01.07.1995 року перебував на території України у зв'язку із навчанням у вищому навчальному закладі та тимчасово був зареєстрований на цей час у гуртожитку.

Позивач на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) не проживав постійно в Україні, а тимчасово перебував на її території у період навчання, як студент вищого навчального закладу.

Відповідно до паспорту громадянина Російської Федерації, позивач народився у м.Араміль Сисертського району, Свердловської області СССР і постійно проживав у місті Розсош, Воронезької області, Російської Федерації.

Позивачу до паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України не внесено напис "Україна" у відповідності до розпорядження Президента України "Про прискорення реалізації Закону України "Про громадянство України".

В Законі України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 року закріплено, що всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

Положеннями Закону України "Про громадянство України" визначається правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України").

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ, громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про громадянство України", громадянство України набувається:1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6)внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ зазначено, що реєстрація громадянства України - це внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

Так, п. 1, 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ закріплено, що законодавство України про громадянство ґрунтується, серед іншого, на принципах єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Відповідно доп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ є, окрім інших, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання регулює Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, п. 2 Примірного положення про гуртожитки визначено, що гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Приписами п. 3 вищевказаного Примірного положення визначено поняття гуртожитку, а саме: гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнай для цієї мети будинок.

Таким чином, відповідно до статті 2 зазначеного Закону, позивач не може бути визнаний громадянином України, відтак відповідач не мав правових підстав встановлювати його належність до громадянства України.

Колегія суддів зазначає, що відповідач приймаючи оскаржуваний висновок та скасовуючи посвідку на постійне проживання в Україні, залишив поза увагою той факт, що до громадян України належать усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, тоді як позивач проживав на території України тільки в період свого навчання у вищому навчальному закладі, після закінчення якого повернувся до місця свого постійного проживання, де здобув громадянство Російської Федерації.

Згідно п.9 Порядку строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.

За правилами п.11 постанови Кабінету Міністрів Постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником.

В силу п.12 Порядку, посвідка видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку після пред'явлення паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, в якому на останній вільній сторінці проставляється відмітка про отримання посвідки за встановленим МВС зразком, що скріплюється печаткою (за бажанням іноземця та особи без громадянства така відмітка може проставлятися у вкладному талоні).

Згідно п.17 вищезазначеного Порядку рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для відновлення прав позивача необхідно скасувати висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 25.08.2015 року; зобов'язати головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

Згідно частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з вище зазначених підстав і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2015р. по справі № 820/10253/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 24.12.2015 р.