Постанова № 54601049, 22.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 р. Справа № 820/7510/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,

за участю секретаря судового засідання - Кудіної Я. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2015р. по справі № 820/7510/15

за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання виконати певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

27.07.2015 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконною бездіяльність Державної міграційної служби України з приводу невидачі йому проїзного документу, як особі, якій надано додатковий захист; зобов`язати відповідача видати йому проїзний документ як особі, якій надано додатковий захист.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22.09.2015 року задовольнив частково позов.

Зобов'язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 про документування проїзним документом від 10.06.2015 року та надати обгрунтовану відповідь, з урахуванням висновків суду.

Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме ст. ст. 9, 71, 86, 159 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 22.12.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, ОСОБА_1 ОСОБА_2 рішенням Державної міграційної служби України № 347-14 від 16.06.2014 року визнаний особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується копією посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту (а.с. 8).

10.06.2015 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до ДМС України із заявою,в якій просив вирішити питання про отримання ним проїзного документу для виїзду за кордон.

Листом від 19.06.2015 року ДМС України надано відповідь на вказану заяву позивача та повідомлено, що оформлення та видача проїзного документа особи, якій надано додатковий захист регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2012 № 197, якою визначено стандарти захисту та персоналізації даного виду документа у відповідності з рекомендаціями ІСАО. Зауважено на тому, що у зв'язку з організаційно-технічними проблемами ДМС наразі не має змоги виконати окремі етапи процедури оформлення зазначеного виду документа, оскільки існують вимоги до персоналізації сторінки даних зазначеного виду бланка в частині виконання відцифрованого зображення обличчя пред'явника документа та його підпису способом принтерного друку. ;У зв'язку з цим ДМС вживаються заходи щодо врегулювання питання документування осіб, які отримали захист в Україні відповідними проїзними документами, зокрема через внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2012 року № 197 в частині можливості вклеювання фотокартки та внесення власноручного підпису пред'явника документа. Одночасно здійснюється розроблення відповідного програмного забезпечення.

Після врегулювання необхідних організаційно-правових та матеріально-технічних заходів усі особи, які отримали додатковий захист в Україні будуть в установленому порядку документовані проїзними документами встановленого зразка.

ОСОБА_1 ОСОБА_2, вважаючи незаконною бездіяльність Державної міграційної служби України з приводу невидачі йому проїзного документу, як особі, якій надано додатковий захист, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним захистом порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин, необхідним для відновлення та захисту прав позивача достатньо буде зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 про документування проїзним документом від 10.06.2015 року та надати обгрунтовану відповідь, з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 12 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яку визнано біженцем, та особа, яка потребує додаткового захисту, які досягли шістнадцятирічного віку, мають право отримати проїзний документ для виїзду за кордон у порядку, встановленому законодавством України. Дитина, яка розлучена із сім'єю і яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право за клопотанням її законних представників на отримання проїзного документа для виїзду за кордон до досягнення шістнадцятирічного віку.

Абзацом 1 пункту 2 Положення про проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2012 р. № 197 передбачено, що документ видається територіальним органом ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) за місцем проживання особи, якій надано додатковий захист, яка досягла шістнадцятирічного віку, за наявності посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, за її особистим зверненням або зверненням її законного представника.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 року № 658 "Про утворення Державної міграційної служби" було утворено Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області, яке виконує відповідні функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, відмову в його наданні та скасування такого дозволу; оформлення і видачі іноземцям документів для постійного проживання в Україні; реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що місцем проживанням ОСОБА_1 ОСОБА_2 є м. Харків (зворотній бік а.с. 8).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до ДМС України із заявою про видачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист. При цьому, звернення позивача про видачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, за місцем проживання, тобто до Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області не надходило.

Будь-яких інших доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів позивача зі сторони ДМС України, як суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого не входить оформлення та видача проїзного документу особі, якій надано додатковий захист, та допущення бездіяльності зі сторони вказаного органу щодо розгляду заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2, позивачем не надано.

Проаналізувавши вказані правові положення та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до ДМС України із заявою про видачу проїзного документу особи, якій надано додатковий захист, всупереч приписам Положення про проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2012 р. № 197.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на заяву позивача від 10.06.2015 року листом від 19.06.2015 року ДМС України було надано відповідь.

За змістом вказаного листа ОСОБА_1 ОСОБА_2 розяснено обставини, які унеможливлюють видачу на сьогоднішній день проїзного документу особи, якій надано додатковий захист. ОСОБА_3 ОСОБА_2 розглянуто відповідно до вимог законодавства про звернення громадян.

З огляду на викладене, колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю саме ДМС України, оскільки заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянуто відповідачем у строки та порядку, передбаченому законодавством про звернення громадян. Позивачем не заявлено жодних доводів щодо порушення ДМС України законодавства у вказаній сфері і судом відповідні факти також не встановлено.

Крім того, в порушення п.3 ч.1 ст. 163 КАС України, зобов'язуючи відповідача врахувати при повторному розгляді звернення висновки суду, суд першої інстанції не виклав у мотивувальній частині судового рішення жодних висновків, які би мали бути враховані відповідачем.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

Оскільки суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи, колегія суддів на підставі статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку про наявність підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2015р. по справі № 820/7510/15 скасувати в частині задоволення позову щодо зобовязання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 про документування проїзним документом від 10.06.2015 року та надати обгрунтовану відповідь, з урахуванням висновків суду.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови виготовлений 25.12.2015 р.