Постанова № 54600876, 24.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2015 року № 826/16465/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Лізингова компанія ВЛ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Лізингова компанія ВЛ» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 17 квітня 2015 року № 0000041503.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/16465/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 31 серпня 2015 року.

У судовому засіданні 31 серпня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача проти позову заперечив.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що Державною податковою інспекцією у Печерському у районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено перевірку Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія ВЛ» щодо своєчасності сплати податків до бюджету, за результатом якої складено акт перевірки від 07.04.2015 № 3/26-55-15-03.

Перевіркою встановлено порушення Приватним акціонерним товариством «Лізингова компанія ВЛ» термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 17 квітня 2015 року № 0000041503, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку на 47, 39, 39, 38 календарних днів граничного строку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 79919,200 грн. підприємство зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 15983,84 грн. за платежем - податок на додану вартість.

За результатом адміністративного оскарження, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 17 квітня 2015 року № 0000041503 залишено без змін, скарги позивача - без задоволення (копія рішення Головного управління ДФС у місті Києві 22 червня 2015 року № 9812/10/26-15-10-06 та ДФС України 16 липня 2015 року № 14819/6/99-99-10-01-02-25 міститься в матеріалах справи).

Позивач не погоджується із вказаним податковим повідомленням - рішенням й зазначає, що грошове зобов'язання з податку на додану вартість сплачено у встановлений Податковим кодексом України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог з урахуванням вищенаведеного, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковим зобов'язанням, у розумінні Податкового кодексу України, визначається сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, "грошове зобов'язання платника податків" - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Зокрема, базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість визначені нормами п. 49.18ст. 49 Податкового кодексу України.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одночасно, п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Так, згідно п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України, звітним (податковим) періодом по податку на додану вартість є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

Також, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України для подання податкової декларації.

З контексту вищенаведених норм права випливає, що відлік 10 календарних днів, що передбачені для самостійної сплати податкового зобов'язання, необхідно відраховувати з останнього дня граничного строку для подання податкової декларації.

Крім того, нормами п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

У відповідності до п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Пунктом 38.1 ст 38 Податкового кодексу України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи (п.38.3 ст. 38 Податкового кодексу України).

Так, згідно із п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Одночасно, приписами норм п. 87.9 ст. 87 зазначеного Кодексу закріплено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Крім того, нормами ст. 50 Податкового кодексу України передбачено право платника податків на здійснення коригування показників, задекларованих у раніше поданій звітності, в тому числі шляхом їх збільшення чи зменшення. Так, згідно із положеннями норм п. 50.1ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Спеціального строку для сплати грошових зобов'язань з податків, визначених шляхом подання уточнюючих розрахунків для податкової декларації норми Податкового кодексу України не визначають.

За приписами норм статті 126 Податкового кодексу України, у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, контролюючий орган під час проведення перевірки прийшов до висновку про порушення позивачем термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі:

- податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року (реєстраційний №9008182596 від 19.02.2014), якою нараховано 02.03.2014 грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9 200,0 грн., яке погашено 18.04.2014 у сумі 9 200,00 грн. платіжним дорученням від 18.04.2014 № 67;

- уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань за грудень 2013 року (реєстраційний №9021714547 від 18.04.2014) нараховано 18.04.2014 грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 83 751,00 грн., яке погашено 18.04.2014 у сумі 13 031,82 грн. за рахунок переплати, 29.05.2014 у сумі 314,00 грн., 30.05.2014 у сумі 50 707,00 грн. у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань за серпень 2012 року (реєстраційний № 1400018181 від 30.05.2014), 30.05.2014 у сумі 19 698,18 грн. у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань за липень 2012 року (реєстраційний № 1400018190 від 30.05.2014).

Однак, матеріали справи свідчать, що 19 лютого 2014 позивачем подано до контролюючого органу звітну податкову декларацію за січень 2014 року, в якій позивачем задекларовано податкове зобов'язання з названого податку в сумі 9200,00 грн.

Зазначена сума самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачем не сплачувалась, у зв'язку з наявністю переплати по податку на додану вартість станом на початок 2014 року.

При цьому, як зазначено позивачем, жодних уточнюючої декларації за грудень 2013 року (реєстраційний №9021714547 від 18.04.2014), якою нараховано 18.04.2014 грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 83 751,00 грн., яке погашено 18.04.2014 у сумі 13 031,82 грн. за рахунок переплати, 29.05.2014 у сумі 314,00 грн., 30.05.2014 у сумі 50 707,00 грн. у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань за серпень 2012 року (реєстраційний № 1400018181 від 30.05.2014), 30.05.2014 у сумі 19 698,18 грн. у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань за липень 2012 року (реєстраційний № 1400018190 від 30.05.2014) позивачем до контролюючого органу не подавалось.

Відповідачем, у свою чергу, як суб'єктом власних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності прийняття спірного рішення, не надано належних та допустимих доказів існування зазначених уточнюючих декларацій.

Таким чином, враховуючи вищезазначені правові норми та не встановлену позивачем не сплату податку на додану вартість у встановлений Податковим кодексом України термін сплати, беручи до уваги те, що відповідачем не наведено жодних доказів на спростування своєчасної сплати, суд вважає податкове повідомлення - рішення від 17 квітня 2015 року № 0000041503 неправомірним та таким, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія ВЛ» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія ВЛ» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 17 квітня 2015 року № 0000041503.

3. Судові витрати в сумі 182,70 грн. присудити на Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія ВЛ» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник