Рішення № 54598527, 17.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015Справа №910/24795/15

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-проектно-впроваджувальна фірма «Графік-МС»

Про стягнення 19 061,96 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Зацепін С.С. представник за довіреністю № 47-3 від 05.01.15.

Від відповідача: Гордієнко А.Ф. директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-проектно-впроваджувальна фірма «Графік-МС» про стягнення18 826,41 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.15. порушено провадження у справі № 910/24795/15 та призначено її до розгляду на 15.10.15.

13.10.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.15. розгляд справи було відкладено на 03.11.15.

06.10.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано заяву на підставі ст. 22 ГПК України про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва просить суд стягнути з відповідача на свою користь 19 061,96 грн., а саме: 11 303,42 грн. основного боргу, 6 872,98 грн. збитків від інфляції, 885,56 грн. 3% річних.

Вказану заяву було прийнято судом, з огляду на що має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

16.10.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення на позовну заяву.

В судовому засіданні 03.11.15. відповідачем було подано клопотання про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 25 000,00 грн.

За результатами судового засідання 03.11.15. розгляд справи було відкладено на 17.11.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

16.11.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору у справі та оголошено в судовому засіданні перерву до 24.11.15.

23.11.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

24.11.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 24.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 16.12.15.

В судовому засіданні 16.12.15. відповідачем подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 16.12.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.12.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

Стосовно доводів відповідача про те, що йому не було направлено позовну заяву з доданими до неї документами.

, та судові повістки згідно ст. 76 ЦПК України, суд наголошує на наступному.

Приписами ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Належним доказом відправлення відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг.

При прийнятті позовної заяви № 47-2251 від 19.08.15. та порушенні провадження у справі № 910/24795/15 судом було досліджено додані до матеріалів позовної заяви опис вкладення в цінний лист від 28.08.15., з якого вбачається, що позовну заяву № 47-2251 було направлено позивачем відповідачу на адресу: 02091, м. Київ, вул. Тростянецька, б. 8, кв. 198, яка є юридичною адресою відповідача, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду від 15.10.15. відповідачу за адресою: 02091, м. Київ, вул. Тростянецька, б. 8, кв. 198, а поштовий конверт з відміткою «судова повістка», яким на адресу відповідача було направлено ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.09.15. про порушення провадження у справі № 910/24795/15 повернувся до Господарського суду міста Києва від підприємства зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Фактичну та поштову адресу для листування відповідачем було вказано у поданих до суду 16.10.15. запереченнях на позовну заяву.

Стосовно доводів відповідача про те, що йому не було направлено судові повістки згідно ст. 76 ЦПК України, суд звертає увагу відповідача на викладене далі.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 4 ГПК України).

При цьому, згідно Цивільного процесуального кодексу України здійснюється цивільне судочинство, що прямо передбачено нормами ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Справа № 910/24795/15 розглядається в межах господарського судочинства, а тому правомірним є застосування приписів Господарського процесуального кодексу України, а не Цивільного процесуального кодексу України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/24795/15.

В судовому засіданні 17.12.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.13. між позивачем (далі - Підприємство) та відповідачем (далі - Споживач) було укладено Договір № 41/414 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) на підставі укладених договорів з виробниками комунальних послуг (Постачальна організація) позивач зобов'язався транспортувати по внутрішньо будинкових мережах Споживачу, що є власником нежилого приміщення (свідоцтво на право власності від 30.05.00. НП № 010001183) загальною площею 199,40 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Новаторів, б. 9, комунальні послуги.

У відповідності до Додатку № 1 до Договору (перелік комунальних послуг та порядок їх розрахунку з 01.06.13.), за Договором відповідач оплачує наступні комунальні послуги: центральне опалення згідно табулярів АК «Київенерго» або ТОВ «Євро-Реконструкція», теплову енергію на гаряче водопостачання згідно табулярів АК «Київенерго» або ТОВ «Євро-Реконструкція», холодне водопостачання та каналізацію згідно розрахунків ПАТ АК «Водоканал» у процентному відношенні 100%, холодну воду на підігрів згідно розрахунків ПАТ АК «Водоканал» у процентному відношенні 100%.

Строк дії Договору п. 5.5 Договору сторонами встановлено з 01.06.13. по 30.09.15.

Додатковою угодою від 01.10.14. до Договору сторони дійшли згоди розірвати з 01.08.14. Договір про надання послуг № 41/414 від 01.06.13.

Отже, Договір діяв з 01.06.13. по 01.08.14.

Доводи позивача про те, що строк початку дії Договору був виправлений відповідачем самовільно без погодження з позивачем ручкою з 01.10.12. на 01.06.13., і вказане було виявлено позивачем при підготовці справи до розгляду не приймаються судом з огляду на наступне.

Судом оглянуто оригінали Договору, що наявні у позивача і відповідача та встановлено, що такі виправлення містяться в обох примірниках Договору.

При цьому, вказані примірники Договору підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Жодних зауважень щодо положень п. 5.5 Договору сторона одна одній не надсилали, змін до вказаного пункту Договору не вносили, в судовому порядку його недійсним не визнавали та не оспорювали.

Отже, положення п. 5.5 Договору є такими, що погоджені сторонами без зауважень та заперечень в редакції: «строк дії цього договору згідно ч. 3 ст. 631 ЦК України встановлюється з 01.06.2013 р. по 30.09.2015 р.».

При цьому суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Звертаючись з даним позовом до суду позивач обґрунтовує свої позовні вимоги невиконанням відповідачем умов Договору, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період з 01.11.12. по 30.09.14. Тобто підставою позову Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва визначено невиконання відповідачем умов Договору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У відповідності до наявних в матеріалах справи розробок по груп-рахункам, розшифровок рахунків абонента, договорів позивача з постачальниками послуг, на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу комунальних послуг за період строку дії Договору з 01.06.13. по 01.08.14. на суму 12 712,40 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з п. 2.2 Договору Споживач до 10 числа поточного місяця повинен сплатити рахунки за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення, центральне опалення) минулого місяця, згідно табуляграм та груп рахунків Постачальної організації; які пов'язані з нарахуванням, збором, розщепленням та обліком платежів і перерахуванням коштів Виробникам комунальних послуг.

З наданих до матеріалів справи сторонами розрахунків ціни позову та платіжних доручень вбачається, що відповідачем грошові кошти за Договором за період строку дії Договору з 01.06.13. по 01.08.14. було сплачено в повному обсязі, хоча з простроченням.

Стосовно доводів позивача про те, що грошові кошти за період з 01.11.12. по 31.05.13. та серпень, вересень 2014 року, так само мають бути стягнуті з відповідача на підставі Договору, суд вже зазначав, що Договір набрав чинності з моменту його укладення - 01.06.13. і почав діяти з 01.06.13., як те сторони погодили п. 5.5 Договору, а отже Договір не є підставою для стягнення з відповідача грошових коштів за період з 01.11.12. по 31.05.13. та серпень, вересень 2014 року.

Посилання відповідача на відсутність підписаних між сторонами актів виконання-робіт (надання послуг), як на підставу для відмови в позові не приймаються судом, оскільки умовами укладеного між сторонами Договору складання таких актів не передбачено в обов'язковому порядку, а сторони не позбавлені права добровільно складати та підписувати такі акти.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що підставою виникнення правовідносин щодо надання житлово-комунальних послуг є виключно укладання договору.

Пунктом 1.5 Методичних рекомендацій щодо участі суб'єктів підприємницької діяльності в утриманні будинків і прибуткової території, схвалених та рекомендованих до затвердження рішенням науково-технічної ради Держбуду від 01.08.01. № 39 і затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 05.09.01. № 176 визначено, що всі умови участі суб'єктів підприємницької діяльності у розрахунках утримання будинку, прибудинкової території та оплати комунальних послуг згідно з вимогами Закону України "Про підприємництво" повинні передбачатись відповідним договором між ними та: у першому випадку власником нежилого приміщення або встановленою ним особою; у другому власником нежитлового будинку в цілому або встановленою ним особою.

Проте, як відзначалось судом, за період з 01.11.12. по 31.05.13. та серпень, вересень 2014 року між сторонами були відсутні договірні відносини.

Придатність чи непридатність до використання нежилого приміщення загальною площею 199,40 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Новаторів, б. 9, у період з 01.06.13. по 01.08.14. не є предметом розгляду даної справи.

З огляду на все викладене вище в сукупності позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 11 303,42 грн. з підстав, заявлених в позові, задоволенню не підлягають.

При цьому, позивач не позбавлений права для захисту свого порушеного права звернутись з відповідним позовом до суду, вказавши відповідні підстави для стягнення заборгованості за відсутності укладеного між сторонами договору на надання комунальних послуг.

Крім того, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України пред'явлено вимоги про стягнення 6 872,98 грн. збитків від інфляції, 885,56 грн. 3% річних.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Як встановлено судом, за період строку дії Договору з 01.06.13. по 01.08.14. відповідачем грошові кошти за надані комунальні послуги було сплачено в повному обсязі, проте такі сплати здійснювались з простроченням.

А тому судом було здійснено перерахунок 3% річних та збитків від інфляції з врахуванням вказаного та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 66,43 грн. збитків від інфляції та 2,92 грн. 3% річних. В іншій частині вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 882,64 грн. та збитків від інфляції в розмірі 6 806,55 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача 25 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд встановив наступне.

14.10.15. між відповідачем (далі - Замовник) та адвокатом Романчук Олександром Анатолійовичем (далі - Адвокат) було укладено Договір № 910/24795/15-ГСК про надання правової допомоги адвоката по веденню судової справи (далі - договір від 14.10.15.), відповідно до якого (п. 2.1) Адвокат бере на себе зобов'язання із термінового надання Замовникові наступних юридичних послуг: складає, заперечення до позовних вимог по справі № 910/24795/15; надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають при судовому розгляді спору Замовника; інформує Замовника про зміни в законодавстві, що стосуються чи можуть вплинути на результат судового розгляду (надання нормативних актів в електронному та друкованому вигляді за бажанням Замовника); організує та веде претензійно-позовну роботу за матеріалами, які підготував Замовник; при необхідності, при дорученні Замовника, представляє у встановленому порядку інтереси Замовника в суді, а також в інших органах при розгляді зазначених в цьому договорі правових питань; виконує інші доручення юридичного профілю.

У зв'язку з необхідністю надання термінової юридичної допомоги, враховуючи підвищену складністю справи та через необхідність в обмежений часом термін проведення юридичного аналізу бухгалтерських документів відповідача за три роки, а також врахування численних нормативних актів законодавства України, за домовленістю сторін, вартість послуг Адвоката складає 25 000,00 грн. (п. 4.1 договору від 14.10.15.).

Квитанцією до прибуткового касового ордеру № 02 від 15.10.15. відповідач сплатив Адвокату 25 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Матеріали справи містять Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2005 Романчуком Олександром Анатолійовичнм та витяг з Єдиного реєстру адвокатів України.

Разом з тим, судом враховано, що заявлені 55 годин роботи адвоката (35 годин на опрацювання матеріалів, 15 годин на формування правової позиції та консультування відповідача і 5 годин складання заперечень) є непомірно великим проміжком часу, з врахуванням доказового наповнення матеріалів справи № 910/24795/15, фактів та обставин викладених відповідачем в своїх письмових запереченнях та з врахуванням того, що Договір № 910/24795/15-ГСК про надання правової допомоги було укладено сторонами 14.10.15, та вже 16.10.15. виконана заявлена Адвокатом п'ятдесяти п'яти годинна робота.

Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та затверджених установчим з'їздом адвокатів України 17.11.12., порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом «Двойних проти України» заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Крім того судом враховано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи викладене, беручи до уваги обмеження розміру оплати послуг адвоката, враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, а також розмір заявлених позовних вимог, їх часткове задоволення задоволених позовних вимог, та всього викладеного вище, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-проектно-впроваджувальна фірма «Графік-МС» (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, б. 8, кв. 198; ідентифікаційний код 16485130) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, б. 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) 66 (шістдесят шість) грн. 43 коп. - збитків від інфляції, 2 (дві) грн. 92 коп. - 3% річних, 4 (чотири) грн. 43 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, б. 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-проектно-впроваджувальна фірма «Графік-МС» (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, б. 8, кв. 198; ідентифікаційний код 16485130) 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.12.15.

Суддя Т.М. Ващенко