Рішення № 54598174, 23.12.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.12.2015 Справа № 905/419/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Бокової Ю.В. та Харакоза К.С. за участю секретаря судового засідання Єрмолаєвої Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу за позовом

позивача: товариства з обмеженою відповідальністю ВіЕйБІ Лізинг, м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Донбас-Анко, м. Донецьк

про стягнення 72 090,59 гривень та вилучення майна

Представники сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Анко» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 120919-28/ФЛ-Ю-А від 19.09.2012 року заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 72090,59 гривень, з яких 32500 гривень заборгованість за лізинговими платежами, 11363,33 гривень пеня, 10347,35 гривень - 30% річних, 17879,91 гривень - інфляційні втрати, та вилучення предмету лізингу - вантажного автомобілю DAF FAD CF85, 2012 року випуску, реєстраційний номер АА7568MI, заводський номер XLRAD85MCOE947012.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №120919-28/ФЛ-Ю-А від 19.09.2012 року, внаслідок чого у позивача виникли підстави для стягнення заборгованості у примусовому порядку, для відмови від договору та право вимоги повернення переданого у лізинг транспортного засобу.

В перебігу розгляду справи склад суду неодноразово змінювався та згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.15р., остаточно розгляд справи здійснювався колегією суддів у складі головуючого судді Колесника Р.М. суддів Бокової Ю.В. та Харакоза К.С.

Представники сторін в судове засідання не зявилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В перебігу розгляду справи через канцелярію суду відповідач надавав відзив на позовну заяву та пояснення, в яких проти позову заперечував у звязку з тим, що його господарська діяльність здійснювалася на території міста Донецька та у безпосередній близькості до зони активних бойових дій, внаслідок чого було пошкоджено будівлю, в якій було розміщено його офіс. Зазначав про те, що автомобіль, який було отримано у лізинг, використовувався з метою здійснення перевезень цементу та, внаслідок припинення роботи цементного заводу через бойові дії, здійснення подальшої господарської діяльності стало не можливим. В підтвердження виникнення обставин непереборної сили надав висновок Донецької Торгово-промислової палати. З урахуванням виникнення форс-мажорних обставин та у звязку з тим, що повідомлення позивача про відмову від договору та повернення предмету лізингу він не отримував, просив у задоволенні позову відмовити.

В перебігу розгляду справи судом неодноразово, за клопотанням відповідача, витребовувалася від оператора поштового звязку ПП «КК Вельт Експрес Ворлдвайд», додаткова інформація щодо обставин, за яких зазначене повідомлення позивача було вручено відповідачу. Водночас відповідні пояснення суду надано не було.

Розгляд справи на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався.

Розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Оскільки в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та неявка представника відповідачів не створює суду перешкод для всебічного, повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, суд

ВСТАНОВИВ

19 вересня 2012р. товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (надалі - лізингодавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас-Анко" (надалі лізингоодержувач, відповідач) укладено договір фінансового лізингу №120919-28/ФЛ-Ю-А (надалі Договір лізингу), додатком до якого є Загальні умови договору, за яким Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу вантажний автомобіль DAF (за специфікацією, яка є додатком до договору), а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору (п.1.1. Загальних умов, п.3 Договору).

Умовами статті 2 загальних умов сторони передбачили порядок здійснення розрахунків.

Усі платежі за договором Лізингоодержувач зобовязаний здійснювати в національній валюті України відповідно до графіку та Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу, винагороду (комісію) (п.2.2 Загальних умов).

Всі чергові Лізингові платежі, відповідно до графіку та загальних умов, Лізингоодержувач сплачує у число сплати в кінці кожного періоду лізингу (п.2.4. Загальних умов).

За прострочення оплати лізингових платежів встановлена відповідальність лізингоодержувача у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки, нарахування якої припиняється через дванадцять місяців від дня, коли сплата мала відбутися (п.п.7.1.1 Загальних умов).

Пунктом 2.7 договору передбачено, що у разі прострочення сплати лізингових платежів, на підставі ст.625 ЦК України сторони погодили сплату 30 процентів річних від простроченої суми протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.

За змістом п.6.6 Загальних умов Лізингодавець має право у односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати договір) та вилучити предмет лізингу у випадках, передбачених пунктами 6.1.1.- 6.1.4 загальних умов. Пунктом 6.1.1 передбачена умова за якої можлива відмова позивача від договору на випадок не сплати відповідачем лізингового платежу (частково або в повному обсязі), якщо прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленому в цьому договорі.

Право лізингодавця вимоги повернення предмету лізингу за умови прострочення сплати відповідачем лізингового платежу більше 30 календарних днів передбачено і п.6.9 загальних умов.

Вилучення предмету лізингу здійснюється в порядку, визначеному п.п. 6.6.1 п. 6.1. загальних умов, відповідно до якого лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору та вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Лізингоодержувач зобовязаний за свій рахунок, протягом строку, встановленому в повідомленні про вилучення предмета лізингу, повернути предмет лізингу лізингодавцю.

Позивач свої зобовязання за договором лізингу виконав та згідно акту прийому-передачі предмета лізингу в користування від 28 вересня 2012 року передав, а відповідач прийняв вантажний автомобіль самоскид DAF FAD CF85, 2012 року випуску, реєстраційний номер АА7568MI, заводський номер XLRAD85MCOE947012.

В матеріалах справи наявне повідомлення позивача №1844 від 24.10.2014р., в якому позивачем повідомлено відповідача про відмову від договору фінансового лізингу №120919-28/ФЛ-Ю-А від 19.09.2012р., посилаючись на п.6.1.1, 6.6.1, 6.6.4 договору, ч.2 ст. 7, п.п.3.,4 ч.2 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг», обґрунтовуючи це порушенням зобов'язання щодо сплати лізингових платежів більше ніж на 30 днів, та у зв'язку з цим вимагав повернути предмет лізингу за договором позивачу в строк до 09-00 год. 04 листопада 2014 року за адрес: м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 літера «Т».

У звязку із простроченням відповідачем сплати лізингових платежів за Договором, а також невиконання умов щодо повернення предмету лізингу, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом та просить стягнути суму заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 32500 гривень, пеню в розмірі 11363,33 гривень, 30% річних в розмірі 10347,35 гривень, інфляційні втрати в розмірі 17879,91 гривень, вилучити та передати позивачу предмету лізингу - вантажний автомобіль самоскид DAF FAD CF85, 2012 року випуску, реєстраційний номер АА7568MI, заводський номер XLRAD85MCOE947012.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу та спонуканні до примусового виконання обов'язку з повернення майна внаслідок припинення договору лізингу в односторонньому порядку.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає другій стороні у користування майно на певний строк і за встановлену плату.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений позивачем та відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором фінансового лізингу належним чином не виконував, лізингові платежі сплачував не в повному обсязі.

Так, з позову вбачається, що позивачем предявлено до стягнення суму боргу по лізинговому платежу за 20-й період лізингу у розмірі 32500 гривень, що утворився внаслідок часткового погашення відповідачем лізингового платежу, нарахованого 25.05.2014 року у розмірі 46567,09 гривень, згідно графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору).

З огляду на те, що на момент розгляду справи відповідачем не надано до матеріалів справи доказів сплати суми заборгованості у стягуваному розмірі, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами в сумі 32500 гривень підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 30% річних та інфляційних втрат, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом і інфляційної індексації за весь період прострочення.

З огляду на зміст п. 2.7. загальних умов, яким сторони визначити розмір річних, що мають нараховуватися відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України на рівні 30% річних, суд приходить до висновку про підставність вимог позивача щодо нарахування річних у розмірі 30%.

Водночас, здійснивши перерахунок стягуваної суми річних суд приходить до висновку про неправомірне нарахування позивачем суми річних на суму 32500 гривень з 26.05.2014 року, адже зазначена сума боргу утворилася з 10.06.2014 року та до цього часу з 26.05.2014 року позивачем річні нараховувалися на загальну суму лізингового платежу у розмірі 45423,17 гривень.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 9 919,95 гривень.

Здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат у розмірі 17879,91 гривень, нарахованих з 26.05.2014 року по 25.05.2014 року, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на домовленість сторін, визначену у п. 7.1.1. загальних умов про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових платежів та припинення нарахування пені через дванадцять місяців від дня, коли сплата мала відбутися, суд вважає підставним здійснення позивачем нарахування позивачем пені за період з 26.05.2014 року по 25.05.2015 року.

Водночас, здійснивши перерахунок стягуваної суми пені суд приходить до висновку про неправомірне нарахування пені на суму 32500 гривень з 26.05.2014 року, адже зазначена сума боргу утворилася з 10.06.2014 року та до цього часу з 26.05.2014 року позивачем пеня нараховувалася на загальну суму лізингового платежу у розмірі 45423,17 гривень.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені є доведеними у розмірі 11092,64 гривень.

Водночас за змістом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України суд має можливість зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), врахувавши ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення може зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу,пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню в силу приписів ст. ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є факт проведення на території міста Донецька активних бойових дій, що супроводжується численними руйнуваннями, загибеллю та пораненням людей, порушенням звичайного порядку життєдіяльності та здійснення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що будівля, в якій розташовано офіс відповідача частково зруйнована через пряме влучання снаряду. Наведені обставини не можуть бути проігноровані судом, отже суд констатує факт істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладання договору лізингу. Такі обставини призвели до суттєвого погіршення умов ведення господарської діяльності відповідача на території м. Донецька, що дає суду підстави дійти висновку про доцільність застосування до відповідача процедури зменшення суми пені, що підлягає стягненню з відповідача до 1000 гривень, що з огляду на викладені вище обставини, вбачається судом справедливим.

Щодо позовних вимог про вилучення та повернення предмету лізингу суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, що має наслідком відповідно повну чи часткову зміну умов зобов'язання, або його припинення.

Пунктом 6.6 Загальних умов договору лізингу визначено право позивача у односторонньому порядку відмовитись від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, якщо відповідач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленому в цьому договорі.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на невиконання відповідачем своїх зобовязань із внесення лізингових платежів в період з травня по жовтень 2014 року на загальну суму 248124,68 гривень (20-25 періоди лізингу).

Враховуючи висновки суду про наявність прострочення відповідача, щодо сплати лізингового платежу за 20-й період лізингу та не спростовані відповідачем доводи позивача про несплати і інших лізингових платежів за 21-25 періоди лізингу, суд приходить до висновку про настання умови, визначеної п. 6.6. загальних умов, для предявлення позивачем вимоги про вилучення та повернення предмету лізингу.

Відповідно до ч. 3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг» відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

За приписами ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів ч.2 ст.806 цього кодексу та ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір вважається розірваним з моменту одержання повідомлення про відмову від нього.

Як вже зазначалося, вимога про вилучення та повернення предмету лізингу обумовлена направленням позивачем та отриманням відповідачем повідомлення про відмову від договору лізингу (лист № 1844 від 24.10.2014 року), в якому встановлено строк для повернення предмету лізингу до 04.11.2014 року.

В матеріалах справи наявний лист ПП «КК Вельт Експрес Ворлдвайд» № 01-542 від 07.09.15 року, який підтверджує надання позивачу певної поштової послуги з вручення відправлення на адресу відповідача.

У якості доказів отримання відповідачем листа позивача № 1844 від 24.10.2014 року позивач посилається на фотокопію накладної ID AАW025324, з якої вбачається що певне поштове відправлення отримано представником відповідача ОСОБА_1 28.10.2015 року.

Водночас, зазначена накладна про вручення поштового відправлення не може бути прийнята судом до уваги у якості належного та допустимого доказу отримання відповідачем повідомлення позивача про відмову від договору (лист №1844 від 24.10.2014 року), адже надані позивачем документи факту надсилання на адресу відповідача саме листа № 1844 від 24.10.2014 року не засвідчують.

Заперечення відповідача з приводу того, що 28.10.2014 року директор, прізвище якого вказано в накладній про вручення поштового відправлення, взагалі був відсутній в м. Донецьк, адже перебував у відрядженні, на підтвердження чого надав засвідчену копію посвідчення на відрядження, виданого на ОСОБА_1 щодо його відрядження до ТОВ «Алев груп» м. Сімферополь тривалістю 5 днів починаючи з 27.10.2014 року судом до уваги не приймаються.

Як вбачається, посвідчення про відрядження складено самим директором підприємства, пересвідчитися в тому, що він дійсно був відсутній в м. Донецьку лише з підстав складення посвідчення про відрядження, суд обєктивної можливості позбавлений, ТОВ «Алев груп» не є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України, отже проставляння печатки цього підприємства про прибуття 28.10.2014 року представника відповідача ОСОБА_1 до м. Сімферополь належними та допустимими доказами не підтверджено.

Водночас дослідивши усі обставини у сукупності суд приходить до висновку, що факт відмови позивача від договору лізингу все ж є доведений. До таких висновків суд прийшов внаслідок наступного.

Як вже зазначалося ч. 3 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», згідно якої відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Загальновідомим є факт неможливості надсилання на територію міста Донецька поштових відправлень, що здійснюються ДП «Укрпошта», при цьому саме надсилання поштового відправлення цим поштовим оператором можна сприймати, як належний та допустимий доказ отримання повідомлення про відмову від договору, оскільки саме цим оператором поштового звязку надається можливість направлення поштових відправлень рекомендованим листом з описом вкладення, що фіксує факт отримання визначеного повідомлення.

Але неможливість надсилання поштових відправлень через ДП «Укрпошта» та сумнівна доказова сила направлення відповідних повідомлень через інших операторів поштового звязку, що не фіксують факт отримання листа із певними реквізитами, не може обмежити, в даному випадку, позивача по справі, довести своє волевиявлення на відмову від договору.

Позбавлення позивача права на відмову від договору у спосіб обмеження поштового обігу або у спосіб уникнення заінтересованою особою від отримання поштових відправлень може призвести до невиправданого порушення співвідношення майнових інтересів сторін, внаслідок чого права позивача будуть обмеженими у незаконний спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, факт прострочення сплати лізингових платежів є доведений та, власне, відповідачем не спростовується.

Прострочення виконання грошових зобовязань відповідачем презюмує право позивача на відмову від договору, а, отже, відповідач мав усвідомлювати наслідки такого прострочення, якими є і вірогідна відмова позивача від договору лізингу.

Тобто, достовірно знаючи, що, починаючи з 26.05.2014 року відповідач має прострочену заборгованість за договором лізингу, відповідач мав бути обізнаний з приводу бажання позивача припинити дію договору лізингу з метою недопущення подальшого порушення його прав, як лізингодавця.

Суд констатує, що, з огляду на порушення провадження по цій справі 17.06.2015 року, про що відповідачу достеменно відомо, як відомо і те, що однією із позовних вимог є вимога про вилучення та повернення предмету лізингу, а також враховуючи положення ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», дає суду підстави стверджувати, що відповідач знав чи міг знати про відмову позивача від договору лізингу, принаймні з 27.07.2015 року (дата, якою датовано відзив на позовну заяву).

Той факт, що обізнаність відповідача щодо відмови позивача від договору лізингу є доведеною в момент після порушення провадження у справі, не впливає на висновки суду про настання факту припинення договору та не впливає на висновки суду про настання для відповідача і інших наслідків, що випливають із факту відмови позивача від договору, зокрема про виникнення у відповідача обовязку повернути позивачу предмету лізингу.

Відповідно до п.7 ч.2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

За таких обставин відповідач не мав правових підстав ухилятися від повернення позивачеві отриманого ним в перебігу лізингових правовідносин транспортного засобу. Неповернення предмета лізингу позивачу за актом приймання-передачі є порушенням відповідних зобов'язань з боку відповідача у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України та з огляду існування зазначеного порушення станом на час прийняття судом цього рішення, суд вважає справедливим задоволення позовних вимог про вилучення та повернення позивачу предмету лізингу - вантажний автомобіль самоскид DAF FAD CF85, 2012 року випуску, реєстраційний номер АА7568MI, заводський номер XLRAD85MCOE947012.

Задовольняючи позовні вимоги суд вважає такими, що позбавлені належного правового обґрунтування, доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову внаслідок дії обставин непереборної сили.

Пунктом 8.1 загальних умов договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов'язання або невиконання своїх обов'язків за Договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли в наслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання Сторонами їх обов'язків за Договором.

Відповідно до п.п. 8.2, 8.3 загальних умов договору Сторони зобовязані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово- промислової палати України. Якщо обставини, вказані в п. 8.1 Загальних умов, продовжують діяти впродовж 3 (тридцяти) днів з часу їх виникнення, то Сторони проведуть переговори, щоб обговорити заходи, які слід вжити. У випадку якщо на протязі наступних 10 (десяти) днів Сторони не зможуть домовитися, то Лізингодавець може прийняти рішення про вилучення Предмету лізингу Лізингодавцю на протязі 15 (п'ятнадцяти) днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Відповідачем не надано суду доказів письмового повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин протягом визначеного договором десятиденного строку з моменту настання таких обставин.

Крім того редакція ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» станом на час отримання відповідачем висновку Донецької торгово-промислової палати № 2399/1 12.12-03 від 26.09.2014 року передбачала засвідчення форс мажорних обставин лише Торгово-промисловою палатою України.

Тому суд не приймає цей доказ в якості належного та допустимого доказу.

Крім того, зазначеним висновком засвідчено не факт настання обставин непереборної сили, а факт настання істотної зміни обставин, у розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України, якою врегульовано процедуру розірвання договору, а не звільнення особи від виконання зобовязань чи від відповідальності за їх невиконання.

Відповідно до вимог ст. 84 ГПК України у рішенні за результатами розгляду позову про зобовязання виконати певну дію суд має вказати строк вчинення відповідної дії.

Суд дійшов висновку про необхідність встановлення строку повернення майна протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Судом встановлено, що позивачем сплачений судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про судовий збір» за вимогу про вилучення майна, яка є немайновою вимогою і за якою судовий збір має бути сплачений в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а саме в розмірі 1218,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача в розмірі 3045,00 гривень, оскільки саме в цьому розмірі він мав бути сплачений позивачем.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Анко» (83007, м. Донецьк, проспект Київський, 68, код ЄДРПОУ 30540743) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літ. «Б», код ЄДРПОУ 33880354) прострочену заборгованість за лізинговими платежами в розмірі 32500 гривень, пеню в розмірі 1000 гривень, 30% річних в розмірі 9919,95грн., інфляційні втрати в розмірі 17879,91 гривень, судовий збір у розмірі 3045,00 гривень.

Вилучити у товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас-Анко» (83007, м. Донецьк, проспект Київський, 68, код ЄДРПОУ 30540743) та передати товариству з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літ. «Б», код ЄДРПОУ 33880354) протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили предмет лізингу, а саме вантажний автомобіль самоскид DAF FAD CF85, 2012 року випуску, реєстраційний номер АА7568MI, заводський номер XLRAD85MCOE947012.

В решті позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.12.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.12.2015 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Суддя Ю.В. Бокова

Суддя К.С. Харакоз