Ухвала суду № 54597018, 15.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" грудня 2015 р. м. Київ К/800/63250/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Генерального прокурора України ОСОБА_5, Першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_6, начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_7, начальника Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України ОСОБА_8, завідувача відділу опрацювання звернень громадян Управління з питань звернень громадян Адміністрації Президента України ОСОБА_11 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними рішення та бездіяльність Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів щодо нагляду за додержаннями і правильним застосуванням Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- визнати протиправними рішення та бездіяльність Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів щодо виконання Конституції, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про прокуратуру», Інструкції «Про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України», затвердженого наказом Генерального прокурора України від 21 червня 2011 року № 9гн під час нерозумно та недопустимо тривалого розгляду його звернень протягом останніх шести років з 2007 року;

- зобов'язати начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 та начальника Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України ОСОБА_12 протягом місяця проаналізувати усі його звернення, що перебували у них на розгляді протягом останніх шести років, та детально доповісти Генеральному прокурору України свої пропозиції для розв'язання проблем, порушених у його зверненнях та надання відповіді за підписом Генерального прокурора України; під час розгляду звернень додержуватись Конституції, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про прокуратуру», Інструкції «Про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України», затвердженого наказом Генерального прокурора України від № 9гн; утримуватись від надання йому відповіді без підпису Генерального прокурора України;

- зобов'язати першого заступника Генеральної прокуратури України ОСОБА_13 особисто розглянути подані ним на його адресу звернення за останні шість років з 2007 року та надати детальну відповідь за особистим підписом; детально доповісти Генеральному прокурору свої пропозиції для розв'язання проблем, порушених у його зверненнях та надання відповіді за підписом Генерального прокурора України;

- зобов'язати Генерального прокурора України ОСОБА_5 особисто розглянути подані ним на адресу Генерального прокурора України звернення за останні шість років з 2007 року та дати відповідь за особистим підписом; витребувати від підпорядкованих прокурорів та надати йому детальний звіт про результати перевірки усіх його звернень за останні шість років з 2007 року, а також результати розслідування кримінальної справи № 49-3379 від 20 січня 2012 року (провадження № 42013110000000010); надати йому можливість ознайомитися з документами і матеріалами, що безпосередньо зачіпають його права і свободи: з кримінальними справами, матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи, про відмову у визнанні його потерпілим, наглядовими провадженнями за його скаргами тощо; надати йому можливість реалізувати своє законне право брати участь у перевірці поданих ним звернень та знайомитись з матеріалами перевірок, подавати додаткові матеріали та свідчення під час перевірок; окремим дорученням організувати особистий прийом для реалізації його права викласти аргументи та доводи безпосередньо Генеральному прокурору України; визнати незадовільним виконання власного наказу від 21 червня 2011 року № 9 гн «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України» та притягнути до відповідальності винних у порушенні даного наказу осіб, у тому числі заступника Генеральної прокурори України, на якого згідно з розподілом обов'язків покладено контроль за виконанням цього наказу; запровадити дієвий механізм та контроль за виконанням власного наказу від 21 червня 2011 року № 9гн, згідно з яким зобов'язані кожного прокурора: забезпечити розгляд звернень і особистий прийом громадян у суворій відповідності з вимогами Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України; при здійсненні перевірок за зверненнями забезпечити повне, об'єктивне та якісне вирішення кожного викладеного доводу, надавати юридично грамотну, обґрунтовану та мотивовану відповідь з посиланням на законодавчі акти; за необхідності до проведення перевірок залучати фахівців відповідних контролюючих і правоохоронних органів, авторів звернень; вживати вичерпних заходів щодо задоволення обґрунтованих звернень і реального поновлення порушених прав, застосовуючи у повному обсязі надані законом повноваження; викоренити з практики роботи прокурорів прояви формалізму та бездушності при розгляді звернень. Давати принципову оцінку кожному факту несумлінного ставлення до роботи із зверненнями, їх безпідставного відхилення, порушення строків і порядку розгляду; забезпечити здійснення безперешкодного і регулярного особистого прийому громадян, неухильне дотримання затверджених графіків і порядку особистого прийому;

- зобов'язати Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів вжити заходів прокурорського реагування до Кабінету Міністрів України та органів соціального захисту населення з метою забезпечення пільгами ветеранів війни у повному обсязі та розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а у подальшому нагляд за додержанням і правильним застосуванням цього закону здійснювати постійно;

- визнати бездіяльність та рішення завідувача відділу опрацювання громадян Управління з питань звернень громадян Адміністрації Президента України ОСОБА_11 щодо розгляду його звернень протиправними;

- зобов'язати завідувача відділу опрацювання громадян Управління з питань звернень громадян Адміністрації Президента України ОСОБА_11: на основі аналізу його звернень розробити та доповісти Президентові України ОСОБА_14 пропозиції щодо розв'язання проблем, порушених у його скарзі від 3 грудня 2012 року про бездіяльність Генеральної прокуратури України, та у зверненнях громадської організації «Днепропетровская Русская Община» від 18 березня 2013 року та 31 березня 2013 року, а також у даному позові; детально інформувати про розроблені на основі його звернень пропозиції та хід їх розгляду Президентом України; постійно додержуватись у своїй роботі затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 2010 року №504/2010 Положення «Про Адміністрацію Президента України», особливо його пункту 20 частини четвертої;

- стягнути з відповідачів солідарно у рівних частках кошти на загальну суму 600 000 (шістсот тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої їх протиправними рішеннями та бездіяльністю.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та ухвалення нової постанови про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Втім, з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Однак, органи прокуратури під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп від 23 травня 2001 року, кримінальним судочинством є врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії та бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватися лише у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки процесуальна діяльність має свої особливості і не належить до управлінської діяльності.

Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачами під час організації перевірки заяви про злочин в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, не є управлінськими. Повноваження відповідачів щодо порядку прийняття заяв про злочин та їх розгляду регламентовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України.

Однак, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги по суті та відмовляючи в задоволенні позову, не розібралися в природі заявлених вимог, оскільки, із позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує, зокрема, бездіяльність, дії та рішення відповідачів в процесі перевірки, яка проводилась за заявами про злочин.

Слід зазначити, що при визначенні юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.

Суди на зазначене уваги не звернули, не визначились та не розібрались з предметом спору, не встановили з приводу ж чого звертався позивач в своїх зверненнях та скаргах до відповідачів, а також характер спірних правовідносин, не з'ясували та не перевірили обставини, якими вони обґрунтовуються, у зв'язку з чим допустили неправильне застосування норм процесуального права.

Оскільки порушення норм процесуального права, допущені судами, призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню.

Згідно ж з частинами першою та четвертою статті 220-1 КАС України, за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, суд касаційної інстанції ухвалює рішення за наслідком попереднього розгляду справи, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись статтями 220-1, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников