Ухвала суду № 54596881, 16.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2015 року м. Київ К/800/22687/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року

у справі №2-а-13386/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промметсплав»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промметсплав» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 24 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення - рішення відповідача від 03 грудня 2012 року №0009582305 та №0009592305. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, про що склали акт від 23 листопада 2012 року №5383/2305/25611992, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27, пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.4 статті 138, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток у розмірі 584 535,00 грн., з яких за ІV квартал 2011 року на 434 700,00 грн. та І квартал 2012 року на 149 835,00 грн., а також порушення підприємством пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 року на 24 920,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 03 грудня 2012 року №0009582305, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 380,00 грн., з яких основний платіж - 24 920,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 12 460,00 грн., та №0009592305, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 659 452,50 грн., з яких основний платіж - 584 535,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 74 917,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За висновками контролюючого органу, позивачем у ІV кварталі 2011 року та у І кварталі 2012 року безпідставно віднесено до складу валових витрат витрат, відповідно, у розмірі 1 890 000,00 грн. та 588 900,00 грн., що не підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, у І кварталі 2012 року безпідставно віднесено до складу адміністративних витрат - маркетингові послуги у розмірі 149 521,00 грн. та у березні 2012 року сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 24 919,96 грн. за результатом вчинення господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Альваро».

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з придбання маркетингових послуг у ТОВ «Компанія «Альваро», а також підтвердження належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами операцій з придбання сплавів кольорових металів, іншої сировини.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 138.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів акту, перевіркою відображених у рядку 5 декларацій «витрати операційної діяльності, у тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2012 року у розмірі 72 545 542,00 грн. встановлено, що позивач здійснював операції з придбання сплавів кольорових металів, іншої сировини, необхідної для здійснення господарської діяльності.

При перевірці списання матеріалів, сировини у виробництво по бухгалтерському обліку та співставленням з первинними документами позивача, податковим органом встановлено розбіжність у даних бухгалтерського обліку платника та первинних документів у розмірі 2 478 900,00 грн., з яких 1 890 000,00 грн. за листопад 2011 року та 588 900,00 грн. за березень 2012 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що операції позивача з придбання продукції підтверджуються наявними у матеріалах справи видатковими накладними, платіжними дорученнями, договорами на перевезення товару, актами виконаних робіт щодо перевезення товару, товарно-транспортними накладними. Списання позивачем сировини та матеріалів у виробництво у зазначених розмірах, підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме - складськими накладними на оприбуткування товару, картками складського обліку матеріалів, накладними-вимогами на відпуск, звітами начальника виробництва про виробництво готової продукції, матеріальними звітами по складу, оборотно-сальдовими відомостями.

Відтак, доводи податкового органу про віднесення позивачем до складу валових витрат витрат, що не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов договорів від 03 січня 2012 року №01У, від 06 лютого 2012 року №02У, від 01 березня 2012 року ТОВ «Компанія «Альваро» надало позичу маркетингові послуги на суму 149 521,00 грн., за результатом виконання яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями звітів про виконавця, актів приймання-передачі виконаних послуг, податкових накладних, платіжних доручень.

Подальше використання приданих товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача та їх подальша реалізація підтверджується копіями договорів укладених позивачем з ТОВ «Таврійська ливарна компанія «Талко» та ПАТ «Автрамат».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відтак, за умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання послуг, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні валових витрат та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушень, які б позбавляли позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з придбання маркетингових послуг.

В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем послуг судами попередніх інстанцій встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності.

Також судами досліджено питання щодо придбання позивачем послуг з метою використання у власній господарській діяльності, в результаті чого встановлено, що маркетингові послуги придбані з метою використання у господарській діяльності.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року у справі №2-а-13386/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.