Постанова № 54592714, 18.12.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2015 року справа № 813/5742/15

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

суддів Брильовського Р.М., Гулкевич І.З.,

секретаря судового засідання Бугари М.Р.

за участю:

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третьої особи - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання нечинними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області в якій позивач просить:

- визнати незаконними накази МВС України від 16.11.2012р. № 1044 в частині скорочення посади заступника начальника слідчого відділу УМВС України на Львівській залізниці та наказ УМВС України на Львівській залізниці від 03.09.2015р. № 65о/с щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України;

- поновити на роботі у підрозділах МВС України на посаду рівнозначну займаній на момент звільнення;

- стягнути з МВС України заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 64400 грн.;

- стягнути з МВС України 60950 грн. відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача безпідставно звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу УМВС України на Львівській залізниці у зв'язку із повним скороченням (ліквідацією) управління, так як вона є соціально захищеною категорією працівників, перебувала у відпустці по догляду за дитиною. У відповідності до ст. 184 Кодексу законів про працю заборонено звільнення жінок які перебувають у відпустці по догляду за дитиною у зв'язку із скороченням штату, а при повній ліквідації передбачено обов'язкове працевлаштування таких категорій працівників. Жодної посади при вивільненні їй не пропонувалось ні Ліквідаційною комісією УМВС на Львівській залізниці, ні Міністерством внутрішніх справ України, відмовляло у працевлаштуванні і Головне Управління МВС України у Львівській області.

Представник ліквідаційної комісії УМВС України на Львівській залізниці подала заперечення проти позову №2/66 від 19.10.2015 р., та зазначила, що на виконання наказу МВС України в Управлінні МВС України на Львівській залізниці проведено скорочення посади усіх працівників управління, оскільки таке ліквідовано. З метою працевлаштування соціально захищених працівників, зокрема і ОСОБА_1, голова комісії неодноразово звертався до МВС України, ГУ МВС України у Львівській області щодо вирішення питання їх подальшого працевлаштування, що не дало позитивного результату. Оскільки відбулась повна ліквідація Управління із скороченням усіх посад, позивачку за два місяці було повідомлено про наступне вивільнення, а наказом від 03.09.2015р. № 65о/с звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п."г" п. 64 Положення про проходження служби у зв'язку із скороченням штату у запас збройних сил. Також, оскільки позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, грошового забезпечення не одержувала, відтак і відсутні підстави для оплати вимушеного прогулу. Щодо наказу від 16.11.2012р. № 1044, вимога про його скасування подана з пропущенням строку позовної давності.

Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України - подало заперечення на позовну заяву, де зазначило, що у зв'язку із ліквідацією Управління МВС України на Львівській залізниці, вивільненню підлягають усі працівники управління. Позивачка не виявила бажання проходити службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, а відтак правомірно була звільнена. Зазначає, також, що Міністерство не є суб'єктом владних повноважень, що здійснював та здійснює виплату грошового забезпечення позивачу за оспорюваний нею період, а відтак відсутні підстави для стягнення середнього заробітку на користь позивачки.

Позивач в судовому засіданні просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не зявились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце його проведення. Клопотань про розгляд справи без їх участі до суду не надходило.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 з 28.08.1996р. працювала у слідчих підрозділах Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці та на день звільнення перебувала на посаді заступника начальника слідчого відділу УМВС України на Львівській залізниці. Згідно наказу УМВС на Львівській залізниці № 9-в о/с від 25.04.2012р. перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 16.12.2014р.

На підставі довідки від 08.12.2014 р. №123 про потребу дитини позивачки у домашньому догляді їй було продовжено строк перебування у відпустці для догляду за дитиною на один рік без збереження заробітної плати до 15.12.2015 р. (рапорт від 15.12.2014р., Наказ УМВС на Львівській залізниці № 84 о/с від 15.12.2014р.).

Наказом Міністерства внутрішніх справ №660 від 08.06.2015 р. Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці Управління МВС України на Львівській залізниці ліквідовано, створено комісію з ліквідації Управління МВС України на Львівській залізниці. Даний наказ видано відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 13.08.2014р. № 401 та на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ".

Відповідно до наказу № 741 МВС України від 22.06.2015 р. Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції всі посади УМВСУ на Львівській залізниці скорочено.

З метою реалізації даного наказу Управлінням МВС України на Львівській залізниці видано наказ №№43 о/с Про організаційно-штатні зміни в УМВС України на Львівській залізниці, згідно яких скорочено усі посади в управлінні.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.09.2015р. №21212581 УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.2015р. перебуває в стані припинення за рішенням засновника.

Позивачку повідомлено про скорочення займаної нею посади листом УМВС України на Львівській залізниці від 06.07.2015р. №4/1783 та про необхідність прибути у відділ кадрового забезпечення УМВС України на Львівській залізниці для вирішення питання по суті.

Відповідно до витягу з наказу Управління МВС України на Львівській залізниці № 65 о/с від 03.09.2015 р. ОСОБА_1 звільнена з органів внутрішніх справ з постановкою на військовий облік за ст.64 п "г" (через скорочення штатів) з 13.09.2015р. на підставі наказу МВС України від 22.06.2015 р. №741 Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції, наказу УМВС України на Львівській залізниці від 03.07.2015 р. №43 о/с Про організаційно-штатні зміни в УМВС України на Львівській залізниці.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає наступне.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України Про міліцію порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Так, пунктом 64 г вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання звільнення працівників органів внутрішніх справ, які перебувають у відпустці, у зв'язку з вагітністю та пологами, при ліквідації установи, тому при вирішенні цього спору підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, закріпленні в КЗпП України.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у п.1 статті допускається , якщо неможливо перевести працівника на іншу роботу.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Відповідно ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

З наведеного вбачається, що працевлаштування вказаних категорій працівників є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Вказана позиція кореспондує положенню, передбаченому пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів (звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням).

Статтею 141 КЗпП України встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Звільнення позивача без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (статті 265 КЗпП України). Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2010 року, справа №К-20339/10.

Слід зауважити, що вказана норма вважається дотриманою, якщо жінка працевлаштована в перший день звільнення, тобто немає перерви між звільненням і днем, коли жінка може вийти на роботу на інше підприємство.

Відтак, на Управління МВС України на Львівській залізниці покладався обов'язок щодо обовязкового працевлаштування позивачки.

Відповідно до доручення МВС України Про організацію передачі за підслідністю кримінальних проваджень від 09.07.2015р. №27108/Пк начальникам ГУ МВС України, УМВС України в областях доручено при комплектуванні введених наказом МВС України від 22.06.2015р. №741 додаткових посад слідчих в територіальних підрозділах У МВС України, УМВС України та міськрайорганах забезпечити, в першу чергу, призначення тих працівників, які безпосередньо здійснювали досудове розслідування в кримінальних провадженнях, розпочатих ліквідованими слідчими відділами (відділеннями) УМВС України на залізницях.

21.07.2015р. УМВС України на Львівській залізниці звернулося до ГУ МВС України у Львівській області та повідомило про кількість слідчих УМВС України на Львівській залізниці, посади яких підлягають скороченню.

Згідно з відповіддю ГУ МВС України у Львівській області від 12.08.2015р. №2/8129 у ГУ МВС України у Львівській області немає вільної штатної чисельності для заміщення посад у слідчих підрозділах.

15.07.2015р. та 21.07.2015р. УМВС України на Львівській залізниці зверталося до МВС України з листами №4/1844 та №4/1877 відповідно, в яких надало перелік працівників, серед яких і ОСОБА_1, до яких встановлено обмеження щодо звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, для вирішення питання про їх звільнення/працевлаштування.

Згідно з відповіддю МВС України від 28.07.2015р. №6/1/1-6015 відповідача УМВС України на Львівській залізниці повідомлено, що вирішення вказаного питання належить до компетенції відповідного територіального управління. Рекомендовано вказаним працівникам самостійно звернутися до підрозділів кадрового забезпечення територіального органу внутрішніх справ, де вони в подальшому бажають проходити службу.

Відповідно до листа від 31.07.2015р. №4/1935 УМВС України на Львівській залізниці звернулося до ГУ МВС України у Львівській області та надало йому перелік працівників, до яких встановлено обмеження щодо звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, для вирішення питання про їх подальшого працевлаштування.

З наведеного вбачається, що відповідач УМВС України на Львівській залізниці вчиняв заходи для забезпечення працевлаштування позивача, однак вони не дали результатів.

Окрім того, позивачка особисто неодноразово зверталась до Головного управління МВС України у Львівській області щодо бажання проходити службу в органах міністерства внутрішніх справ (листи-відповіді ГУМВС України у Львівській області від 07.07.2015р. №1/18-Оп-139, від 26.08.2015р. № 1/15-К-44Кц).

Однак незважаючи на відповідні звернення, жодна посада позивачці не пропонувалась, обов'язок по працевлаштуванню не виконаний.

Міністерство внутрішніх справ України, як центральний орган виконавчої влади та у відповідності до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділений повноваженнями щодо утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників апарату міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідацію, реорганізацію територіальних органів міністерства як юридичних осіб публічного права.

Відтак з огляду на вказане, вимоги ст. 55, 56 Конституції України, обов'язок по відновленню прав позивачки покладений на Міністерство внутрішніх справ України.

Суд також звертає увагу і на те, що Міністерство внутрішніх справ України не довело неможливості подальшого використання позивача на службі у відповідності до п.64 г Положення про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ.

Таким чином, оскільки у випадку ліквідації підприємства, установи, організації звільненню підлягають усі працівники, відсутні підстави для скасування наказу УМВС України на Львівській залізниці від 03.09.2015р. № 65о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Однак, Міністерством внутрішніх справ України не дотримано гарантій передбачених ст. 184 КЗпП України, щодо обов'язкового працевлаштування позивачки.

Щодо вимоги про стягнення заробітної плати.

Як ствердила позивачка у судовому засіданні під стягненням заробітної плати слід розуміти стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Так, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Оскільки, суд дійшов висновку, що позивач підлягає обов'язковому працевлаштуванню, а сама позивачка вважає незаконними звільнення, відсутні підстави для виплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Щодо заявленої вимоги про стягнення коштів за моральну шкоду суд зазначає, що відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи зазначене, позивачем не надано суду достатніх доказів того, що підстави звільнення з посади ОСОБА_1 спричинили для позивача наслідки, передбачені зазначеними вище нормами.

Щодо вимоги про скасування наказу МВС України від 16.11.2012р. № 1044 "Про організаційно-штатні зміни в слідчих підрозділах МВС, УМВС, УМВС", суд зазначає, що Міністерство внутрішніх справ наділене повноваженнями щодо внесення організаційно-штатних змін в слідчих підрозділах територіальних органів, які йому підпорядковані, а суд не вправі втручатись у реалізацію таких повноважень. Окрім того, оскаржуваний наказ не порушує прав та інтересів позивачки та не був підставою для її звільнення, а тому в даній позовній вимозі слід відмовити.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобовязати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_1 в органах Міністерства внутрішніх справ України з 14.09.2015 р.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 23.12.2015 року.

Суддя Братичак У.В.

Суддя Брильовський Р.М.

Суддя Гулкевич І.З.