Ухвала суду № 54591398, 24.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22- ц/778/4771/15

Є.у.№ 320/1599/15

Головуючий у 1-й інстанції: Міщенко Т.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого Савченко О.В.,

суддів Маловічко С.В.,

ОСОБА_1,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», про поділ спільного сумісного майна та стягнення грошової компенсації,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала. Зазначала, що сторони з серпня 2010 року перебували у шлюбі, мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу за спільні кошти придбали побутову техніку та меблі загальною вартістю 18110 грн., а саме:

●систему очищення води Zepter Edel Wassel, модель PWK 670 BLS5, вартістю 2 960 грн.;

●настінний кондиціонер марки Osaka, модель OST-12, з функціями обігріву та охолодження білого кольору, вартістю 2 665 грн.;

●кухонну витяжку марки Cata, модель Р 3050 INOX, металевого кольору, вартістю 1065 грн.;

●водонагрівач марки EWH Amina, модель 80WEB70, металевого кольору, вартістю 1620 грн.;

●душову кабінку (гідробокс) модель 98 007, 90*90 білого кольору, вартістю 2 500 грн.;

●диван світло-гірчичного кольору, вартістю 3000 грн.;

●кухонний стіл, розміром 1300* 700, бордового кольору, вартістю 740 грн.;

●4 металопластикових вікна, вартістю 3560 грн.

За спільні кошти обладнали належний позивачеві на праві власності житловий будинок системою водопостачання та водовідводу, вартість якої становить 3000 грн.

В кредит було придбано автомобіль марки LADA, модель 211120, вартістю 72500 грн., державний номерний знак НОМЕР_1. Станом на 15.08.2014 р. спільним коштом на погашення кредиту було сплачено 39156, 31 грн.

Посилаючись на те, що з серпня 2014 року сторони припинили шлюбні стосунки, проживають окремо, спільне господарство не ведуть, між ними виник спір з приводу розподілу майна, просила суд на підставі ст.ст.63, 70,71 СК України поділити спірне майно, виділити їй у власність систему очищення води Zepter Edel Wassel, модель PWK 670 BLS5, вартістю 2 960 грн.; настінний кондиціонер марки Osaka, модель OST-12, з функціями обігріву та охолодження білого кольору, вартістю 2 665 грн.; водонагрівач марки EWH Amina, модель 80WEB70, металевого кольору, вартістю 1620 грн., душову кабінку (гідробокс) модель 98007, 90*90 білого кольору, вартістю 2 500 грн., а всього майна на суму 9 745 грн.; інше майно на суму 11365 грн., а також автомобіль марки LADA, модель 211120, вартістю 72500 грн., державний номерний знак НОМЕР_1. залишити у власності відповідача. Стягнути з ОСОБА_3 на її користь ? частку від сплачених коштів на погашення кредиту на придбання автомобіля у сумі 19576, 65 грн., компенсацію у різниці виділеного майна у сумі 1620 грн., а також судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2015 року позов задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_3 на диван світло-гірчичного кольору, вартістю 1 600 грн.; кухонний стіл розміром 1300*700, бордового кольору, вартістю 740 грн.; 4 металопластикові вікна, білого кольору, вартістю 3560 грн.; кухонну витяжку марки Cata, модель Р 3050 INOX, металевого кольору, вартістю 1065 грн.; систему водопостачання з системою водовідводу, вартістю 3 000 грн., а всього майна на суму 9 965 грн.

Визнано право власності за ОСОБА_2 на систему очищення води Zepter Edel Wassel, модель PWK 670 BLS5, вартістю 2 960 грн.; настінний кондиціонер марки Osaka, модель OST-12, з функціями обігріву та охолодження білого кольору, вартістю 2 665 грн.; водонагрівач марки EWH Amina, модель 80WEB70, металевого кольору, вартістю 1620 грн., душову кабінку (гідробокс) модель 98007, 90*90 білого кольору, вартістю 2 500 грн., а всього майна на суму 9 745 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3Г на користь ОСОБА_2 ? частку від сплачених коштів на виконання умов кредитного договору R52110412104В від 17.04.2013 р., укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3, в період шлюбу, в сумі 19 576, 65 грн., а також 220 грн. - компенсації у різниці виділеного майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням цього ж суду від 12 листопада 2015 року автомобіль марки LADA, модель 211120, вартістю 72500 грн., державний номерний знак НОМЕР_1 залишено у власності ОСОБА_3

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, залишити у власності позивача систему очищення води Zepter Edel Wassel, модель PWK 670 BLS5, вартістю 2 960 грн.; настінний кондиціонер марки Osaka, модель OST-12, з функціями обігріву та охолодження, вартістю 2 665 грн.; душову кабіну (гідробокс) модель 98007, 90x90, білого кольору, вартістю 2 500 грн., а всього майна на суму 8125 грн. В іншій частині позовних вимог просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_3 зазначає, що судом при поділі майна не враховано, що позивач у квітні 2014 року до розірвання шлюбу вивезла до своїх батьків спільно нажите майно (пральну машину, соковижималку, ноутбук, набір посуду) на загальну суму 22700 грн.. Водонагрівач і кухонна витяжка, загальною вартістю 2720 грн., не являються спільним майном подружжя, оскільки були куплені його матірю. Поза увагою суду залишилися боргові зобовязання подружжя за договором позики від 10 квітня 2013 року, укладеним між відповідачем і ОСОБА_5 на суму 20000 грн. для покупки автомобіля.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у звязку із такими обставинами.

Згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) .

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони в період шлюбу за спільні кошти придбали побутову техніку та меблі на загальну суму 18 110 грн., облаштували належний відповідачеві будинок системою водопостачання і водовідведення, вартістю 3000 грн., а також придбали в кредит автомобіль, вартістю 72500 грн. На час припинення шлюбних відносин подружжям на виконання зобовязань за кредитним договором на рахунок банку було внесено платежів на загальну суму 39153, 31 грн. З приводу вказаного майна і кредитних зобовязань між ними виник спір.

Об'єм спільно нажитого майна і його вартість у суді першої інстанції сторонами не оспорювалися і визначалися судом за їх спільною згодою. Доказів в обґрунтування неправильності його оцінки, відсутності в натурі відповідач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надавав.

Шлюбний договір між сторонами не укладався.

Виходячи з принципу рівності часток у спільному майні подружжя, враховуючи інтереси кожної сторони, суд першої інстанції на виконання вимог ст.ст.61, 69-71 СК України в межах позовних вимог поділив спірне майно в натурі.

Судом першої інстанції обгрунтовано не прийняті до уваги заперечення відповідача проти позову з підстав того, що позивач в період шлюбу не працювала і не приймала участі у придбанні спірного майна, оскільки, як встановлено судом, позивач не працювала з поважної причини вона займалася веденням домашнього господарства, хворіла, доглядала за малолітнім сином, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при визначені спільно нажитого майна судом не враховані вартість майна на суму 22700 грн., яке позивач ще до розірвання шлюбу забрала собі, не є підставою для скасування судового рішення. Вказане майно не було предметом судового розгляду, оскільки в порядку, передбаченому ст.ст.11, 119 ЦПК України вимоги про його розподіл не заявлялися, докази на підтвердження його вартості не надавалися.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції безпідставно визнано спільною сумісною власністю майно, яке належить його матері, безпідставні і матеріалами справи не підтверджуються. Мати відповідача з відповідними самостійними позовними вимогами до сторін у справі не звертався, доказів на підтвердження своїх прав на будь-яке майно, що було предметом спору, суду першої інстанції не надавала. Із наявних в матеріалах справи письмових доказів копії товарного чеку від 11.11.2012 р., виданого на імя відповідача ОСОБА_3, вбачається, що покупцем витяжки і кондиціонеру являється саме відповідач, а не його матір (а.с.37).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взяті до уваги боргові зобовязання відповідача за договором позики від 10.04.2013 року на суму 20000 грн., укладеним з його матірю, також не заслуговують на увагу. Належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про те, що договір укладався зі згоди позивача в інтересах всієї сімї, відповідач суду не надав.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про задоволення позову.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Заявлене у суді апеляційної інстанції клопотання позивача про відшкодування за рахунок відповідача 2000 грн. витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судових витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пп. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84,88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зважаючи на те, що позивачем не надані документи, що свідчать про оплату гонорару, а також не наданий розрахунок таких витрат, передбачених законом підстав для покладання на відповідача обовязку з відшкодування цих витрат немає.

Керуючись ст.ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2015 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: