Постанова № 54579394, 23.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2015 р. Справа№ 910/23438/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Пріцак І.Є. (дов. №108 від 01.12.2015 року);

від відповідача - Антощук Е.І. (дов. №б/н від 06.10.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року

у справі №910/23438/15 (суддя О.С. Комарова)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В., м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг", м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 231 954,07 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" про стягнення заборгованості в сумі 231 954, 07 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" на користь Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" грошові кошти: основного боргу у розмірі 219 096,50 грн., заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 7 942,23 грн., пені в розмірі 4 915,34 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов Кредитного договору в частині своєчасного внесення грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. Враховуючи доведеність факту наявності заборгованості, з урахуванням умов договору, судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені за простроченим основним боргом та за простроченими процентами.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить зупинити провадження у справі №910/23438/15 до вирішення пов`язаною з нею іншою справою №905/2868/15 за позовом ТОВ "Український лізинг" до ПАТ "Український бізнес банк" про визнання пунктів кредитного договору від 11.07.2013 року №182/Ю недійсним та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року по справі №910/23438/15 повністю та прийняти нове рішення.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що при винесенні рішення неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 року у справі №910/23438/15 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року у справі №910/23438/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г. та Чорногуз М.Г., призначено розгляд справи на 23.12.2015 року.

23.12.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив №8513 від 21.12.2015 року позивача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання, призначене на 23.12.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів відхилила клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з огляду на наступне.

Призначення і проведення судової експертизи врегульовано ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, згідно з ч. 1 якої для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Поняття судової експертизи визначено у ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є суперечливими. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Поняття судової експертизи визначено у ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. З наведеного вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

Крім того, зупинення провадження у справі є правом суду, а не його обов'язком.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність підстав для зупинення провадження у справі, колегія суддів відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.07.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 182/Ю (далі за текстом - Кредитний договір) (а.с. 8-9).

У відповідності до п. 1.1 вказаного договору Банк за наявності вільних грошових коштів надає Позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі неповновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 586 473,00 грн. на придбання транспортного засобу, строком до 30 червня 2016 року зі сплатою 21% річних.

Згідно з п. 4.2 договору Позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок №37398032197384 суму процентів за користування кредитом у відповідності до Договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.

Пунктом 4.12 Кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок №26005032197310, відкритий у ПАТ "Укрбізнесбанк", у сумі не менше 16 200,00 гривень впродовж кожного місяця, починаючи з липня 2013 року.

Відповідно до п. 5.3 Кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі, зокрема, непогашення Позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців, недотримання Позичальником умов цього Договору, виникнення у Позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями за іншими кредитними договорами, укладеними з Банком. Про намір достроково розірвати кредитний договір та/або вимогу достроково погасити суму кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги Банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені даним Договором.

При порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.4.2, 4.3, 4.5) Банк має право вимагати від Позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом (п.5.10 Договору).

Згідно з п. 8.12. Кредитного договору визначено, що строк дії цього договору встановлюється з дня підписання цього договору і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим договором.

Колегією суддів встановлено, що 15.10.2014 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору (а.с. 11), у відповідності до якої сторони домовились внести зміни до п. 1.1. договору та викласти його наступній редакції: "Банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 586 473,00 грн. на придбання транспортного засобу, строком до 30 червня 2016 року зі сплатою:

- у період з 11 липня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 21 % річних;

- у період з 01 жовтня 2014 року до 30 червня 2016 року включно - 15 % річних".

Пункт 4.6. Кредитного договору сторони виклали в наступній редакції: «У разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5. цього Договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашененя кредиту до «30» червня 2016 року включно, постачальник сплачує банку проценти у розмірі:

- у період з 11 липня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення;

- починаючи з 01 жовтня 2014 року - 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

04.12.2014 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору (а.с. 12).

У відповідності до вказаної Додаткової угоди пункт 4.12 викладено у наступній редакції: "Позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок № 26005032197310, відкритий у ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК", у сумі не менше 0 (нуль) гривень та 00 копійок впродовж кожного місяця, починаючи з липня 2013 року".

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов Кредитного договору, внаслідок чого винкила заборгованість.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю правовою природою вказаний договір є кредитним договором.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов Кредитного договору позивачем було видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" грошові кошти у розмірі 586 473,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №260_4 від 11.07.2013 року (а.с. 13).

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегією суддів встановлено, що внаслідок невиконання умов Кредитного договору перед позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" утворилась заборгованість за основним боргом у сумі 219 096,50 грн. та заборгованість за нарахованими процентами у сумі 7 942,69 грн.

Докази на підтвердження повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" Публічному акціонерному товариству "Український Бізнес Банк" грошових коштів за Кредитним договором та докази сплати процентів за користування такими кредитними коштами в матеріалах справи відсутні.

17.07.2015 року позивачем була направлена вимога №3795 (а.с. 19) на адресу відповідача, в якій позивач, посилаючись на п. 5.3. Кредитного договору, вимагав протягом тридцяти днів сплатити заборгованість по кредиту, по відсотках та пені, яка залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" суми заборгованості за основним боргом у розмірі 219 096,50 грн. та суми заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 7 942,69 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за простроченим основним боргом за загальний період прострочення з 03.06.2015 року по 26.08.2015 року у розмірі 4 025,58 грн. та пені за простроченими процентами за загальний період прострочення з 08.04.2015 року по 26.08.2015 року у розмірі 889,76 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання умов Кредитного договору, позивачем обгрунтовано заявлено до стягнення пеню за порушення виконання зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами Кредитного договору, а саме п.5.10 передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.4.2, 4.3, 4.5) Банк має право вимагати від Позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування кредиту Банк сплачує Позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно перерахованого кредиту.

Здійснивши перерахунок стягуваної суми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 4 915,34 грн. за простроченим основним боргом та за простроченими процентами.

Щодо посилань апелянта на п.4.6. договору колегія суддів зазначає наступне.

Умови, викладені у вказаному пункті, регулюються, зі ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи викладене, встановлення відповідачем розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом на підставі п.4.6. договору, відповідає вимогам норм чинного законодавства України.

Інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року у справі №910/23438/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року у справі №910/23438/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року у справі №910/23438/15 залишити без змін.

3. Справу №910/23438/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз