Рішення № 54578946, 08.12.2015, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" грудня 2015 р.Справа № 921/1049/15-г/17Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" , м. Київ

до відповідача: фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м.Монастириська Монастириського району Тернопільської області

про стягнення заборгованості в сумі 169161,23грн,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, довіреність №14/20-77-15 від 07.05.2015р.;

відповідача: не з'явився.

Позивач - Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м.Київ, звернувся 07.10.2015р. (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому конверті) до господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Монастириська Тернопільської області, про стягнення 169161,23грн, з яких: 77350,27грн прострочених лізингових платежів, 56124,48грн пені, 5111,57грн 3% річних та 30619,91грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору прямого лізингу №19-13-32плк/344 від 03.07.2013р.

Ухвалою суду від 15.10.2015р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 29.10.2015р.; в порядку статті 65 ГПК України від сторін витребувано додаткові матеріали, необхідні для вирішення спору, а явку уповноважених представників в судовому засіданні визнано обов'язковою. В подальшому, у звязку з неявкою представника відповідача в судове засідання, неподання сторонами документів, необхідних для розгляду справи та за клопотанням сторін на підставі ст.77 ГПК України, розгляд справи було відкладкладено, востаннє до 08.12.2015р.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань в частині внесення чергових лізингових платежів, в строки та розмірі передбачені договором. Зазначає, що компанією передано підприємцю на умовах прямого лізингу зернозбиральний комбайн, за користування яким відповідач, в свою чергу, зобовязався сплачувати лізингові платежі в розмірі та строки, визначені Розділом 4 договору прямого лізингу №19-13-32плк/344 від 03.07.2013р. та графіком сплати лізингових платежів. Втім, взятих на себе договірних зобов'язань відповідач у встановлені строки не виконує, внаслідок чого допустив заборгованість із сплати лізингових платежів на суму 77305,27грн. За несплату відповідачем чергових лізингових платежів позивачем нараховано інфляційні втрати, 3% річних та неустойку згідно ст.625 ЦК України, ст.ст.193, 232 ГК України та п.п.7.1, 7.7 умов договору від 03.07.2013р.

В ході розгляду справи, позивачем двічі змінювалися позовні вимоги. Востаннє, згідно заяви №14/2096 від 23.11.2015р. про зміну кількісних показників позовних вимог (вх.№25030 від 26.11.2015р.), посилаючись на сплату відповідачем коштів в сумі 78194,69грн, позивачем здійснено перезарахування сплачених підприємцем коштів, наслідком якого зменшено суму неустойки та додатково нараховано пеню, інфляційні збитки за період з 29.09.2015 р. по 22.11.2015 р., 3% річних, таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача 97214,50грн, з яких: 77305,27грн суми прострочених лізингових платежів, 5125,45грн пені, нарахованої за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р., 14434,32грн інфляційних втрат за період з січня 2014 року по жовтень 2015 року та 349,46грн 3% річних за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р., нарахованих на прострочену суму боргу 77305,27грн.

Виходячи із змісту даної заяви та первісно заявлених позовних вимог, суд розцінює її як заяву про зменшення позовних вимог. Враховуючи, що позивачем використано надане йому статтею 22 ГПК України право на зменшення позовних вимог, при поданні відповідної заяви компанією додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, тому заява про зменшення розміру позовних вимог судом приймається до розгляду, а розгляд справи здійснюється з урахуванням зменшених вимог.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог водночас просив суд перенести розгляд справи на іншу дату ( клопотання № 25721 від 08.12.2015 р.) у зв"язку з необхідністю надати додаткові докази, пояснення по суті спору. Дане клопотання судом відхиляється з огляду на закінчення передбаченого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору та з огляду на достатність часу, наданого сторонам для подання необхідних по справі доказів.

Представник відповідача жодного разу в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до вимог ст.64 ГПК України. Утім, відповідачем засобами факсимільного звязку надано заперечення на позов (вх.№25720 від 08.12.2015р.), згідно яких, на думку підприємця, позивачем невірно здійснено розрахунок суми штрафних санкцій. Зокрема, відповідач звертає увагу, що згідно графіку сплати лізингових платежів сторонами визначено суми платежів та строки їх оплати, а за правилами ст.232 ГК України, штрафні санкції нараховуються за кожен прострочений платіж протягом 6 місяців від дати, коли зобовязання мало бути виконане. Тобто, сума штрафних санкцій має розраховуватися, виходячи із суми кожного простроченого платежу окремо протягом 6 місяців, а саме: з 11.01.2014р. на суму боргу 191054,10грн, з 11.07.2014р. 186767,63грн, з 11.01.2015р. 182481,16грн та з 11.07.2015р. на суму 178194,69грн. Однак, позивачем здійснено розрахунок суми штрафних санкцій із сумарної заборгованості по прострочених платежах, відтак збільшено суму, на яку нараховується неустойка, що не відповідає вимогам закону. Також, відповідач, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК , ст.233 ГК України, ст. 83 ГПК України, просив суд зменшити на 99% розмір заявленої до стягнення суми неустойки, опираючись на те, що невиконання відповідачем своїх грошових зобовязань не завдало позивачу фінансових збитків, а стягнення суми пені перетвориться на джерело отримання останнім невиправданих додаткових прибутків (заява за вх.№24710 від 24.11.2015р.); сума штрафних санкцій (пені) є явно завищеною та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елемента принципу верховенства права.

Розглянувши матеріали справи та додатково подані докази, заслухавши доводи позивача, господарський суд встановив наступне.

03.07.2013р. між Державним публічним акціонерним то варивом "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", як Лізингодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Лізингоодержувачем, укладено договір прямого лізингу №19-13-32-плк/344 (далі - договір), відповідно до умов якого Лізингодавець передає за актом приймання-передачі Лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк комбайн зернозбиральний КЗС-11 "Дніпро-350" з жаткою та візком, вартістю 1714588,10грн з ПДВ (предмет лізингу), котрий є власністю Лізингодавця, який повернуто з користування товариством з обмеженою відповідальністю "Агрос-Галичина" (Гусятинський район Тернопільської області) Лізингодавцю на умовах договору фінансового лізингу №19-09-139флк/181 від 28.04.2009р., а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору (п.п.1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2.1, 3.4.3, 5.2 договору, додаток №2 до договору "графік лізингових платежів", додаток №1 до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу").

Розділом 4 договору унормовано, що за користування предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частинами за весь термін лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7% річних від невідшкодованої вартості предмета лізингу; комісію за організацію поставки предмета лізингу у розмірі 7% від невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Лізингодавець на виконання умов договору 10.07.2013р., зокрема, п.5.1, згідно Акта прийому передачі передав, а Лізингоодержувач прийняв предмет лізингу комбайн зернозбиральний КЗС-11 "Дніпро-350" з жаткою та візком, вартістю 1714588,10грн.

Згідно графіку сплати лізингових платежів (додаток №2 до договору) та п.4.1. договору Лізингоодержувач вносить на користь Лізингодавця лізингові платежі на загальну суму 2284688,62грн із наступною черговістю їх сплати: до 10.01.2014р. 191054,10грн; до 10.07.2014р. 186767,63грн; до 10.01.2015р. 182481,16грн; до 10.07.2015р. 178194,69грн; до 10.01.2016р. 173908,22грн; до 10.07.2016р. 169621,75грн; до 10.01.2017р. 165335,75грн, до 10.07.2017р. 161048,81грн; до 10.01.2018р. 156762,34грн; до 10.07.2018р. 152475,87грн; до 10.01.2019р. 148189,40грн; до 10.07.2019р. 143902,93грн; до 10.01.2020р. 139616,46грн; до 10.07.2020р. 135329,98грн.

Неналежне виконання грошових зобовязань Лізингоодержувачем забезпечено сторонами пенею, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується неустойка, розрахована за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми (п.7.1 договору); також пунктом 7.7 договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобовязань та у п. 7.10 договору сторонами узгоджено черговість погашення сум та їх зарахування Лізингодавцем.

Крім того, сторонами збільшено строк позовної давності для стягнення пені, штрафу, інших видів неустойки, 3% річних та індексу інфляції до 10 років (п.9.3 договору).

Оскільки дана умова договору не змінює порядок нарахування неустойки (моменту, з якого розпочинається нарахування штрафних санкцій), тому суд вважає, що дане положення не суперечить положенням статті 232 ГК України, ст. 627 ЦК України.

Строк дії лізингу починається з наступного дня від дати підписання договору, тобто з 04.07.2013р., і діє до закінчення строку лізингу та виконання сторонами всіх зобовязань за договором (п. 8.1 договору).

Як свідчать матеріали справи, Лізингоодержувач частково виконав взяті на себе зобовязання із сплати першого та наступного чергового лізингового платежу. Так, згідно графіку погашення лізингових платежів Лізингоодержувач зобовязався сплатити зокрема до 10.01.2014р. платіж в сумі 191054,10грн, до 10.07.2014р. 186767,63грн, до 10.01.2015р. 182481,16грн та до 15.07.2015р. 178194,69грн.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи платіжних документів (банківських виписок, по рахунку позивача), відповідачем здійснено оплату:

1) по першому платежу: 12.02.2014р. 74572,94грн; 06.05.2014р. 30000,00грн; 14.05.2014р- 30000,00грн; 25.06.2014р. 31481,16грн 18.07.2014р. 50000,00грн; всього 216054,10 грн. 25000, 00 грн зараховано;

2) по другому платежу 186767,63грн із строком оплати до 10.07.2014р.: 18.07.2014р. 25000,00грн; 13.08.2014р. 20000,00грн; 28.08.2014р. 15000,00грн; 02.10.2014р. 15000,00грн; 10.11.2014р 66000,00грн; 25.11.2014р. 37194,69грн; 03.12.2014р. 8572,94грн;

3) по третьому платежу на суму 182481,16грн із строком сплати до 10.01.2015р.: 14.01.2015р. 80000,00грн; 11.02.2015р. 14000,00грн; 16.02.2015р. 11000,00грн; 24.02.2015р. 14000,00грн; 16.04.2015р. 10000,00грн; 05.05.2015р. 11000,00грн; 20.05.2015р. 5000,00грн; 03.06.2015р. 500,00грн; 09.06.2015р. 5000,00грн; 19.06.2015р. 4000,00грн; 10.07.2015р. 15000,00грн; 29.07.2015р. 1400,00грн; 16.09.2015р. 112470,58грн; всього 283 370, 58 грн.

4) по четвертому платежу на суму 178194,69грн з сплаченої суми 16.09.2015р. зараховано 100889,42грн.

Залишок неоплаченого (простроченого) чергового платежу склав 77305,27грн (178194,69-100889,42).

За неналежне виконання Лізингоодержувачем грошового зобовязання із сплати чергових лізингових платежів позивачем на суму боргу нараховано пеню (56124,48грн), 3% річних (5111,57грн) та інфляційні втрати в сумі 30619,91грн.

Втім, в процесі розгляду справи, 13.11.2015р., відповідачем сплачено грошові кошти на загальну суму 78194,69грн., котрі відповідач вважає сплатою лізингового платежу.

Зважаючи на те, що станом на дату здійснення відповідачем платежів в сумі 78194,69грн, за останнім рахувалося прострочене грошове зобовязання із сплати пені, 3%річних та інфляційних втрат, позивач, спираючись на п.7.10 договору сплачені відповідачем 12.11.2015р. кошти зарахував на погашення сум, заявлених до стягнення згідно позовних вимог (розрахунок станом на 29.09.2015р.), а саме 56124,48грн на погашення пені, 5111,57грн 3% річних та 16958,64грн інфляційних втрат.

Відповідачем не надано заперечень щодо порядку зарахування сплачених ним коштів позивачем.

У звязку з добровільною оплатою підприємцем 12.11.2015р. 78194,69грн заборгованості, позивач, здійснивши перерахунок штрафних санкцій, зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 97214,50грн, з яких: 77305,27грн суми простроченого лізингового платежу, 5125,45грн пені, нарахованої за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р., 14434,32грн інфляційних втрат за період з січня 2014 року по жовтень 2015 року та 349,46грн 3% річних за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р., що нараховані на прострочену суму боргу в розмірі 77305,27грн.

Оцінивши докази, долучені до матеріалів справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), 174 Господарського кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобовязання.

У відповідності до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обовязковим для виконання кожної із сторін.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем виникли зобовязання, що випливають із договору лізингу, згідно якого та в силу ст. 806 Цивільного кодексу України, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

ОСОБА_3 України "Про фінансовий лізинг" визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як встановлено судом і це випливає з матеріалів справи, НАК "Украгролізинг" виконано умови договору шляхом передачі 10.07.2013 року відповідачу предмету лізингу, вартістю 1714588,10грн, котрий вказаний в додатку № 1 до договору прямого лізингу №19-13-32-плк/344, що підтверджується Актом приймання передачі предмету лізингу, підписаним повноважними представниками сторін без зауважень, підписи яких скріплено відтисками печаток сторін договору, відповідно до якого позивач передав, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв комбайн зернозбиральний КЗС-11 "Дніпро-350" з жаткою та візком.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Згідно пункту 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п.3.4.3 Лізингоодержувач зобов'язався своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами договору (п.4.1 договору) строк оплати першого лізингового платежу в сумі 191054,10грн встановлено до 10.01.2014р., наступні лізингові платежі до 10.07.2014р. (в сумі 186767,63грн), до 10.01.2015р. (в сумі182481,16грн.) та до 10.07.2015р. в сумі178194,69грн

Зібраними по справі доказами підтверджуються доводи позивача про те, що відповідач сплачував Лізингодавцю платежі з порушенням строків, визначених графіком сплати лізингових платежів (додаток 2 до договору), сплативши кошти в загальній сумі 661192,31грн, відтак, допустивши заборгованість станом на дату звернення з позовом (07.10.2015р.) в сумі 77305,27грн із сплати чергового лізингового платежу в розмірі 178194,69грн, строк оплати якого настав 10.07.2015р.

Водночас суд вважає, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують повне виконання відповідачем зобовязань щодо повної сплати четвертого лізингового платежу в строк до 10.07.2015р., а також станом на день розгляду спору судом та у зв"язку з цим визнає правомірними, документально підтвердженими первинними документами, не спростованими відповідачем в установленому законом порядку вимоги позивача щодо стягнення 77 305,27 грн. боргу по четвертому лізинговому платежу.

При цьому суд виходив з такого.

Згідно заперечень на позов (вх.№25720 від 08.12.2015р.) відповідач заперечує позовні вимоги в частині нарахування штрафних санкцій, оскільки вважає борг по платежах погашеним 12.11.2015 року (сплачено 78194,69 грн., в тому числі 47151,17 грн комісії за супроводження договору, 8572,94 грн комісії за організацію поставки техніки та 22470,58 грн залишок непогашеного лізингового платежу, що вбачається з графи "призначення платежу " в платіжних документах).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11, ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що до зобовязань лізингоодержувача віднесено своєчасну сплату лізингових платежів, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Аналогічні положення сторонами відображено в п. 4.3. договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до наявного у справі розрахунку суми позовних вимог, заборгованість відповідача по оплаті лізингових платежів за договором прямого лізингу станом на 29.09.2015 року становила 77305,27 грн.

На даний борг та на інші попередні лізингові платежі, що були несвоєчасно сплачені відповідачем, нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати (розрахунок позивача міститься у справі).

Сплачена відповідачем сума коштів в розмірі 78194,69 грн позивачем зарахована в погашення суми неустойки (56124,48 грн), трьох відсотків річних (5111,57 грн) та частково інфляційних втрат (16958,64грн), що слідує із заяви позивача без номеру та дати (вх. № 24238 від 17.11.2015 року). Черговість проведення таких зарахувань обґрунтована позивачем умовами договору лізингу, а саме пунктом 7.10 договору та нормами статті 534 ЦК України.

Пізніше, позивачем донараховано індекс інфляції за вересень та жовтень 2015 року включно, а також пеню та 3% річних - за період з 29.09.2015 р. по 22.11.2015 р., у зв"язку з цим зменшено розмір позовних вимог відповідно до поданої заяви № 14/2096 від 23.11.2015 року.

Надаючи правову оцінку діям позивача щодо здійснення черговості зарахувань коштів, внесених відповідачем 12 листопада 2015 року, суд вважає, що такі відповідають безпосередньо умовам укладеного між сторонами договору лізингу, статті 534 ЦК України та ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ст. 317, 1071 ЦК України боржник при здійсненні платежу (готівкою чи шляхом без готівкових розрахунків) має право на свій розсуд вибрати призначення платежу. Однак, спеціальним правилом ст. 534 ЦК України законодавцем безпосередньо встановлено призначення проведеного платежу, якщо його сума є недостатньою для виконання грошового зобов'язання боржника перед кредитором в повному обсязі. Спрямування платежу відповідно до ст. 534 ЦК не здійснюється лише у випадках, якщо інше вста новлено договором.

Відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з частиною 5 статті 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

У даному випадку, враховуючи факт сплати коштів після звернення позивача до суду та після проведення нарахувань сум штрафних санкцій, суд констатує, що в даному випадку, отримавши кошти в недостатній сумі, (яка б покривала заявлену суму позову), позивач не відійшовши від умов договору, та, скориставшись правом, передбаченим статтею 534 ЦК України, при наявності положень пункту 7.10 договору, здійснив відповідне зарахування коштів в межах закону.

Водночас, досліджуючи правомірність здійснених позивачем розрахунків заявлених сум, які нараховані станом на 29.09.2015 року, суд вважає за необхідне здійснити власний арифметичний розрахунок зазначених штрафних санкцій, оскільки дослідження даного питання має важливе значення для правильного вирішення спору між сторонами у даній справі та буде впливати на визначення розміру дійсної суми заборгованості відповідача перед позивачем.

Так, згідно розрахунків, проведених судом, та з урахуванням періоду нарахування пені, встановленого сторонами у договорі (пункт 7.7 договору) правомірною та обґрунтованою є сума пені в заявленому розмірі, нарахована за період з 11.01.2014 року по 28.09.2015 р. включно, виходячи із прострочених сум лізингових платежів, строк яких визначено графіком сплати платежів, 4058,58 грн три відсотки річних (за період з 11.01.2014 р. по 29.09.2015 р. з урахуванням часткової сплати відповідачем лізингових платежів) та 48744,90 грн. інфляційних втрат за період з січня 2014 р. по червень 2015 р. (розрахунок додається)

Отже, зазначені суми підлягають зарахуванню позивачем за рахунок внесених відповідачем 12.11.2015 року коштів в розмірі 78194,69 грн. з тією лише різницею, що інфляційні втрати суд не вправі збільшувати, оскільки йому не надано право виходити за межі позовних вимог. Таким чином, із сплаченої відповідачем суми підлягає погашенню 56124,48 грн. пені, 4058,58 грн три відсотки річних та 18011,63 грн інфляційних втрат. Водночас, позивачем заявлено до стягнення 5125,45грн пені, нарахованої за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р., та 349,46грн - 3% річних за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р., що нараховані на прострочену суму боргу в розмірі 77305,27грн, а також 14434,32грн інфляційних втрат, нарахованих за період з січня 2014 року по жовтень 2015 року.

Оцінюючи заявлені суми, господарський суд враховує наступне.

За ст.610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України та ст.229 ГК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умови договору фінансового лізингу свідчать, що сторонами не було встановлено розміру процентів, які підлягають сплаті за порушення строків виконання грошового зобовязання. Отже, в даному випадку цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає відповідно до вимог закону, а саме ст.625 ЦК України, дія якої поширюється на всі види грошових зобовязань, якщо іншого не передбачено спеціальними нормами, що регулюють спеціальні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобовязань.

Договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність Лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Оскільки, договором фінансового лізингу визначено графік сплати лізингових платежів, розмір яких виражено у національній валюті України гривні, прострочення сплати лізингових платежів є невиконанням саме грошового зобовязання, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від суми боргу.

Слід відзначити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п.4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оцінивши подані позивачем розрахунки інфляційних втрат в розмірі 14434,32грн, нараховані за період з січня 2014 р. по жовтень 2015 р. та трьох відсотків річних в розмірі 349,46грн за період з 29.09.2015 р. по 22.11.2015 р. (55 днів), суд здійснивши власний арифметичний їх розрахунок вважає обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам закону та умовам договору, відповідно такими, що підлягають до задоволення 349,46 грн. 3 % річних.

Щодо нарахованих інфляційних втрат, то суд відзначає, що в позовній заяві позивачем охоплено період нарахування інфляційних з січня 2014 року по червень 2015 року включно, частина яких в сумі 18011,63грн із заявлених 30619,91 грн судом зараховано в погашення із суми, внесеної відповідачем 12 листопада 2015 року.

Виходячи із рекомендацій, викладених в частині 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (із змінами та доповненнями) сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р.).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30)

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню з липня по жовтень 2015 року, виходячи із сум простроченого платежу в липні 191175,85 грн, в серпні-вересні 2015 р. із суми 189775,85 грн. та у жовтні 2015 р. із суми 77305,27 грн., і за розрахунками суду будуть становити в липні та жовтні від"ємне значення (, а в серпні-вересні 2015 року - 2846,64 грн (розрахунок додається), котрі задовольняються судом як правомірно нараховані та документально підтверджені, в решті інфляційних втрат вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є невірно розрахованими, тобто без урахування рекомендацій Вищого господарського суду України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р

Щодо заявленої позивачем пені, нарахованої відповідно до п.7.1 договору в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний прострочений день порушення терміну оплати лізингових платежів, (розрахунок від 23.11.2015 р.), то суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, факт прострочення Лізингоодержувачем строку сплати чергового четвертого лізингового платежу (строк сплати якого згідно графіку встановлено до 10.07.2015р.) відповідачем порушено і станом на 16.09.2015р. борг становив 77305,27грн., що вбачається із розрахунку заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Необхідно зазначити, що у разі неналежного виконання грошового зобовязання позовна давність за вимогами кредитора про стягнення чергових лізингових платежів, сплата яких відповідно до умов договору визначено періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно графіку сплати лізингових платежів, строк погашення четвертого лізингового платежу в сумі 178194,69грн, настав 10.07.2015р., з яких Лізингоодержувачем сплачено лише 100889,42грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Згідно з ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище, сторонами у договорі передбачено нарахування санкцій (в тому числі пені) за інший період, ніж зазначено в статті 232 ГК України (пункт 7.7 договору).

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої неустойки (пені), та поданий розрахунок пені, здійснений на суму боргу в розмірі 77305,27грн за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р. (55 днів), що становить 5125,45грн, суд, здійснивши власні арифметичні підрахунки, констатує, що розрахунок пені позивачем здійснено вірно, тому вважає дані вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам укладеного договору та не суперечать чинному законодавству.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з клопотання без номеру та дати (вх. № 24710 від 24.11.2015 р.) відповідач просить суд стягнути лише 1% від заявленої суми пені, посилаючись на ту обставину, що з моменту укладення договору лізингу підприємець мав намір належним чином виконувати свої грошові зобовязання, проте, на дату настання строку сплати четвертого лізингового платежу, ФОП ОСОБА_1 поніс значні фінансові витрати на капітальний ремонт переданої йому в лізинг техніки, оскільки збільшилися випадки виходу техніки з ладу. Крім того, відповідач наголошує на тому, що прострочення сплати четвертого лізингового платежу не потягнуло за собою понесення для позивача значних збитків, а тому заявлений до стягнення розмір пені перетвориться на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерелом отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України суду надано право при прийнятті рішення у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені).

Зменшення розміру неустойки передбачено також ч.3 ст.551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, слід звернути увагу на те, що згідно приписів ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судам звернуто увагу, зокрема на те, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм закону, та враховуючи, що відповідачем не підтверджено документально виняткових обставин, на які він посилається як на підставу зменшення розміру неустойки (відповідачем не надано доказів виходу техніки з ладу та понесення реальних витрат на капітальний ремонт), тому, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача.

Крім того, зазначені обставини не можуть бути підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобовязань за договором у вигляді сплати пені у звязку з несвоєчасним здійсненням розрахунків за договором прямого лізингу, адже згідно статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання обома сторонами.

У поданому відзиві відповідач заперечував позовні вимоги в частині нарахування штрафних санкцій згідно долученого до позову розрахунку суми позовних вимог, а саме звертав увагу на проведення позивачем розрахунку пені не окремо по кожному платежу, виходячи із встановленого строку сплати, а виходячи із сумарної заборгованості по попередніх лізингових платежах.

Втім в процесі розгляду спору, до прийняття судом рішення у даній справі, позивачем зменшено розмір позовних вимог, що стало підставою для розгляду справи з урахуванням зменшеного розміру позову. Щодо зменшених позовних вимог відповідачем заперечень не заявлено.

Що стосується перевірки правильності проведеного позивачем розрахунку суми заборгованості, то дані обставини встановлені судом та описані вище, виходячи із умов договору прямого лізингу та вимог закону.

Штрафні санкції, що складали предмет розгляду у даній справі, позивачем нараховано на суму простроченого платежу (четвертого) в розмірі 77305,27грн, строк оплати якого настав 10.07.2015р., тобто у відповідності до норм матеріального права, в тому числі в межах шестимісячного строку, від дати виникнення прострочки (за період з 29.09.2015р. по 22.11.2015р.).

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються судом на відповідача у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зменшення позивачем розміру позовних вимог є підставою для повернення позивачу сплаченої суми судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

До прийняття рішення суду у даній справі позивачем зменшено первісні позовні вимоги з 169161,23грн, за розгляд яких сплачено 2537,42грн судового збору, згідно платіжного доручення №4089 від 02.10.2015р., до 97214,50грн, за розгляд яких сума судового збору, що підлягав сплаті становить 1458,22грн.

Отже, судовий збір в розмірі 1079,20грн є зайво сплаченим та підлягає поверненню на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

В судовому засіданні 08.12.2015р., в порядку ст.85 ГПК України, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 77305,27 грн лізингового платежу, 5125,45 грн пені, 2846,64 грн. інфляційних втрат, 349,46 грн - 3% річних та 1284,40грн. в повернення сплаченого судового збору на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м.Київ, вул.Мечникова, 16-А, ідентифікаційний код 30401456).

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "11" грудня 2015р.

СуддяН.О. Андрусик