Рішення № 54578884, 03.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2015Справа №910/23437/15

За позовомДержавного агентства резерву України До Публічного акціонерного товариства «Завод «Київпродмаш»Провідшкодування вартості матцінностей на суму 133 088,03 грн. та сплату штрафних санкцій на загальну суму 269 451,50 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Михайлець О.В., представник за довіреністю;

Від відповідача - Кім В.В., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне агентство резерву України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Завод «Київпродмаш» про стягнення з відповідача вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факт незабезпечення збереження, на суму 133 088,03 грн. та стягнення штрафних санкцій в сумі 269 451,50 грн., в тому числі 133 088,03 грн. штрафу та 136 363,47 грн. пені, з посиланнями на приписи статей 936, 942, 949, 954 Цивільного кодексу України та статей 11, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Відповідач проти позову заперечив, з підстав викладених у запереченнях на позову заяву, зокрема зазначив, що жодних актів про приймання матеріальних цінностей позивачем не надано, між сторонами не було укладено договору про зберігання матеріальних цінностей у зв'язку з чим не встановлено умов зберігання цінностей, кількість та перелік майна, переданого на зберігання. Позивачем не доведено незабезпечення збереження матеріальних цінностей.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Частиною 2 статті 5 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим на основі пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.

За приписами частин 1, 2 ст. 11 вказаного Закону запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

За приписами частини 4 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Таким чином, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства. Таке мобілізаційне завдання є адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей (відповідно до п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129).

Що ж до правовідносин, які виникли до набрання Законом чинності, то до них відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" мають застосовуватися акти законодавства Союзу РСР, зокрема, приписи Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 29.09.69 N 780-275, з додержанням принципу дії нормативно-правових актів у часі.

За приписами статті 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв":

- відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву;

- розбронювання матеріальних цінностей державного резерву, це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення;

- самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву, це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Загальні положення про зберігання визначені у главі 66 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтями 937 та 208 цього Кодексу передбачено, що договір зберігання між юридичними особами укладається в письмовій формі.

Необхідність укладання договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначено пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. №1129, згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни.

За приписами пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. №1129 матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Аналогічна норма містилася й у Положенні про мобілізаційний резерв, затвердженому постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР від 29.09.69р. Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання, є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1. Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте вказаний норматив не може свідчити про фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей.

Абзацами 2, 3 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 ЦК України. Такий договір згідно з частиною першою статті 937 ЦК України укладається у письмовій формі. Водночас законом не встановлено наслідків у вигляді недійсності договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву через недодержання форми його укладення, а тому господарські суди повинні у кожному конкретному випадку з'ясовувати дійсний зміст правовідносин сторін на предмет наявності між ними договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей. Доказами такої наявності можуть бути, зокрема, документи, зазначені у пункті 10 названого Порядку, а саме: акт про приймання матеріальних цінностей та належно оформлені бухгалтерські документи складського обліку.

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що документом, підтверджуючим закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання є акт закладки матеріальних цінностей.

Проте, жодного з документів наведених в «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» позивач не надав, зокрема позивачем не надано відповідного акта закладки матеріальних цінностей

Судом встановлено, що письмового правочину (договору) про зберігання матеріальних цінностей між сторонами укладено не було.

Одночасно судом встановлено, що позивач доводить факт закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до ВАТ «Завод «Київпродмаш» номенклатурою накопичення матцінностей мобрезерву (наказ Министерства общего машиностроения СССР від 19.11.1990 № М9-1731с) (має гриф «Для службового користування») розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.10.2004 № 689-р (має гриф «Для службового користування»), а також матеріалами інвентаризації матцінностей мобрезерву ВАТ «Завод «Київпродмаш» №1275 від 31.07.2006 (має гриф «Для службового користування»).

Згідно статуту відповідача Відкрите акціонерне товариство ЗАВОД «КИЇВПРОДМАШ», засноване відповідно до наказу рішення Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву від 19 листопада 1996 року №2123 шляхом перетворення орендного підприємства ЗАВОД «КИЇВПРОДМАШ» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1994 року №699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів». Згідно рішення позачергових загальних зборів акціонерів від « 16» червня 2011 року Відкрите акціонерне товариство ЗАВОД «КИЇВПРОДМАШ» перейменоване на Публічне акціонерне товариство ЗАВОД «КИЇВПРОДМАШ» (надалі - Товариство). Товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства ЗАВОД «КИЇВПРОДМАШ» (код за ЄДРПОУ 14308533).

Отже, за встановлених судом обставин відповідач як правонаступник Відкритого акціонерного товариства ЗАВОД «КИЇВПРОДМАШ», яке отримало завдання щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, зобов'язаний зберігати ці матеріальні цінності до моменту зняття з нього в установленому порядку мобілізаційного завдання.

Відповідно до азб. 2 п. 10 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» у разі недоцільності закладення і зберігання зазначених матеріальних цінностей або виключення їх з номенклатури, скасування мобілізаційного чи іншого спеціального завдання зазначені юридичні особи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) із сплатою пені до повного відшкодування вартості матеріальних цінностей.

Відповідач не заперечує проти факту закладення матеріальних цінностей, проте відповідач заперечує проти висновку про незабезпечення збереження матеріальних цінностей, неналежне їх зберігання, в тому числі самовільного їх відчуження.

Щодо вимоги про стягнення вартості матцінностей мобрезерву в розмірі 133 088,03 грн., суд вказує наступне.

Позивач у позові вказує, на те що Товариство не забезпечило зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які були йому передані на відповідальне зберігання, про що суду надано акт перевірки №0.70/17-88 від 10.11.2010р.

На сторінці 2 вказаного Акту зазначено, що через повну відсутність складського та бухгалтерського обліку, з причини зберігання матеріальних цінностей суцільною купою, ідентифікувати матеріальні цінності, як матеріальні цінності мобілізаційного резерву неможливо. Також перевіряючі Держкомрезерву зазначили, що на прохання провести інвентаризацію або виділити людей для подальшого їх перерахунку, було відмовлено.

Проте, вказаний Акт не підтверджує факт самовільного використання цінностей матеріального резерву відповідачем. Доказів реалізації (будь - якого відчуження) останнім цінностей державного матеріального резерву або використання їх в інших цілях суду не надано.

Крім того, перевіряючі так і не встановили кількість та перелік майна мобілізаційного резерву, яке вони виявили під час перевірки. При цьому в таблиці 1 на сторінці 3 Акту вказано, що по суті все майно передане на зберігання було відсутнє. Хоча на сторінці 2 розділу 4 Акту зазначено протилежне, а саме що, на момент перевірки матеріальні цінності мобілізаційного резерву виявлені, проте зберігаються суцільною купою.

Також, у вказаному акті зазначено, що розброньовані матеріальні цінності мобілізаційного резерву зберігаються разом матеріальними цінностями підприємства, а також вказано що складське приміщення де зберігаються матеріальні цінності мобілізаційного резерву, серед яких є прокат кольорових металів, не опалюється, а крівля приміщення протікає.

Отже, відповідно до вказаного Акта було встановлено, що матеріальні цінності мобрезерву зберігаються у відповідача, проте в таблиці №1 Акту перевірки, серед переліку майна зберігання якого не забезпечено вказано всю номенклатуру цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно з п. 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 11 „Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" про порушення суб'єктом господарювання правил здійснення операцій з матеріальними цінностями державного резерву та обґрунтованість у зв'язку з цим притягнення його до відповідальності, передбаченої статтею 14 Закону, можуть свідчити такі докази, як документальні дані інвентаризації матеріальних цінностей державного резерву, звіти про наявність матеріальних цінностей та їх рух, акти, складені за наслідками проведення ревізій та перевірок обліку руху, наявності та якості матеріальних цінностей державного резерву тощо. Зокрема, у вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням відповідальності за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі за самовільне відчуження (абзац перший пункту 10 згаданої статті Закону), господарським судам необхідно мати на увазі таке. Подані позивачем (Держрезервом України) документи щодо закладення матеріальних цінностей до державного резерву і проведення ревізій і перевірок обліку наявності цих матеріальних цінностей не мають для господарського суду заздалегідь встановленої доказової сили (частина друга статті 43 ГПК). Господарський суд повинен з'ясовувати і оцінювати всі обставини, пов'язані із закладенням матеріальних цінностей до державного резерву і подальшим їх зберіганням, у тому числі: чи укладався сторонами договір зберігання матеріальних цінностей, а якщо ні, - то з яких причин і чи існують інші докази виникнення зобов'язань щодо такого зберігання, у чому конкретно полягає незабезпечення збереження матеріальних цінностей, у який спосіб та з яких підстав здійснювалося їх відпущення тощо.

Судом також встановлено, що в матеріалах справи наявні матеріали зустрічних звірок проведених Державною фінансовою інспекцією в місті Києві за результатами, яких було складено довідки зустрічної звірки з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між Державним агентством резерву України та ПАТ Завод «Київпродмаш» №09-31/1568 від 10.07.2013 року та №08-31/1566 від 25.09.2015 року. В результаті звірок встановлено, що переоцінка, заміна, освіження цінностей мобрезерву, а також самовільне вилучення чи реалізація відповідачем не здійснювалась. Облік цінностей мобрезерву згідно з картками обліку матеріальних цінностей (форма №М-17), здійснюється в кількісному та вартісному виразі за типом, маркою, розміром. Розбіжностей щодо кількості та вартості матеріальних цінностей мобрезерву у бухгалтерському обліку не виявлено. Також встановлено, що матеріальні цінності мобілізаційного резерву зберігаються в окремому ізольованому приміщенні і розміщені на стелажах, з ярликами.

Матеріалами справи також підтверджується, що за наказом від 17.01.2010р. №02 директором відповідача для проведення інвентаризації було затверджено комісію. Відповідно до Акта інвентаризації розброньованих матеріальних цінностей мобрезерву на 24.01.2010р., за інвентаризаційним описом значиться в наявності 13 найменувань. Згідно інвентаризаційного опису матеріальних цінностей мобреезрву станом на 22.09.2015р. також визначено в наявності 13 найменувань.

Отже, з відсутності беззаперечних доказів та наявності суперечливих доказів, які містяться в матеріалах справи, позивачем суду доведено факту незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, у чому конкретно полягає незабезпечення зберігання матеріальних цінностей, не визначено переліку майна та кількості, а також не встановлено вартості саме відсутніх цінностей, та не доведено їх самовільного відчуження.

Відповідно до ст. 423 ЦК УРСР коли на схов здано речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то при відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, і він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Також слід зазначити, що правовідносини із розміщення, зберігання, відпуску матеріальних цінностей із державного резерву та обов'язок повернення таких цінностей за своїм змістовим наповненням і характером - це правовідносини з віндикації державного майна, особливістю правового регулювання яких є те, що на повернення такого майна позовна давність не поширюється, першочерговим завданням зберігача майна державного резерву є повернення зберігаючих речей (матеріальних цінностей) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву.

Проте, жодної вимоги про повернення матеріальних цінностей Позивач Відповідачу не пред'являв, зворотного матеріали справи не містять, натомість позивач лише встановив, що станом на 31.08.2015р. матеріальні цінності не повернуті.

Оскільки судом не встановлено факту укладення договору зберігання, за висновком суду Відповідач зберігає матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводилось до підприємства. Таке мобілізаційне завдання є адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву.

Суду не доведено обставин зняття в установленому порядку мобілізаційного завдання з Відповідача.

У позовних вимогах позивач не вимагає витребувати матеріальні цінності та повернути їх Держрезерву України, а лише просить відшкодувати вартість матеріальних цінностей.

Таким чином, за відсутності укладення письмового правочину, а отже за відсутності визначення конкретних умов зберігання та повернення матеріальних цінносте, за відсутності вимоги Позивача до Відповідача про необхідність повернення таких цінностей та зняття мобілізаційного завдання з Відповідача, за відсутності доведення суду обставин незабезпечення збереження або самовільного відчуження вимога про стягнення вартості матеріальних цінностей в розмірі 133 088,03 грн. є необґрунтованою.

Щодо вимог про стягнення штрафу та пені.

Нараховуючи штраф в розмірі 133 088,03 грн. позивач посилається на ч. 10 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», яка передбачає, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Пеня в розмірі 136 363,47 грн. нарахована позивачем відповідно до п. 16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», яка встановлює, що розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на те, що суду не доведено обставин незабезпечення збереження Відповідачем матеріальних цінностей його переліку та кількості, не доведено самовільного відчуження, а відтак й вчиненого правопорушення, підстав для нарахування штрафу та пені на підставі ч. 10 ст. 14, п. 16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», суд не вбачає.

За встановлених обставин справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позові.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки станом на час звернення до суду позивач був звільнений від сплати судового збору, судовий збір при відмові в позові не стягується і не відшкодовується.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.12.2015р.

Суддя І.І.Борисенко