Рішення № 54578634, 21.12.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2015р. Справа№ 914/3674/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

про стягнення 10 353 245,83 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю №14-125 від 13.05.2014р.;

Від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 17.09.2015р. №43.

На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» подано позов до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення в сумі 10 353 245,83 грн.

Ухвалою суду від 29.10.2015 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.11.2015р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 16.11.2015р. розгляд справи відкладено на 30.11.2015р.

В судовому засіданні 30.11.2015р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 14.12.2015р., а 14.12.2014р. до 21.12.2015р.

18.12.2015р. відповідачем подано додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву (вх.№55149/15)

У судовому засіданні 21.12.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити повністю та стягнути 10 353 245,83 грн., з яких: 4 018 419,80 грн. основна заборгованість, 1 557 083,63 грн. пені, 82 358,11 грн. 3% річних та 4 695 384,29 грн. інфляційні втрати. Заперечує проти клопотання відповідача про зменшення пені та надання розстрочки виконання рішення.

У судовому засіданні 21.12.2015р. представник відповідача визнає порушення умови Договору щодо строків оплати коштів за отриманий природний газ. Подав доповнення до відзиву, з якому зазначає, що на момент звернення позивачем до суду заборгованості за період січень травень 2015р. по договору не існувало. Подали докази оплати основної суми боргу. Крім цього зазначає, що нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснено невірно. Подав контррозрахунок заявлених сум до стягнення.

Просить зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення та розстрочити виконання рішення на пять років із сплатою заборгованості рівними частинами.

У судовому засіданні 21.12.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і обєктивно зясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

04.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанією «Нафтогаз України» (продавець, позивач у справі) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір про купівлі-продажу природного газу №2116/15-КП-21, відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2015році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00,, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ), обсягах, зазначених у п.2.1. даного договору (надалі по тексту договір).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

На виконання своїх зобовязань за договором, позивач поставив протягом січня травня 2015р., а відповідач прийняв газ на загальну суму 99 333 648,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

В якості оплати поставленого природного газу відповідач за період з 01.01.2015р. по 31.05.2015р. перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 85 571 835,60 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо.

Позивача зазначає, що сума основного боргу відповідача за спожитий з січня по травень 2015р. природний газ станом на 22.09.2015р. складає 4 018 419,80 грн., яку просить стягнути.

Однак, відповідач заперечує існування основної заборгованості за договором і стверджує, що на момент звернення позивачем до суду заборгованість за спожитий газ згідно Договором №2116/15-КП-21 від 04.12.2014р. погашена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями долучених до матеріалів справи.

Судом встановлено, що на момент здійснення розрахунку (22.07.2015р.) заборгованість за договором становила 4 018 419,80 грн., однак з 31.07.2015р. по 18.09.2015р. відповідачем було здійснено оплату даної заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями долучених до матеріалів справи та визнається позивачем в судовому засіданні 21.12.2015р.

Відповідно до п.7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобовязань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідачем було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).

В порушення умов договору відповідачем не повністю та не своєчасно виконано зобовязання з оплати поставлено природного газу.

Відповідно до п.7.1. договору у разі невиконання або неналежне виконання своїх зобовязань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим договором.

Відповідачем було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме прострочення термінів оплати (п.6.1. договору).

А тому керуючись ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 4 695 384,29 грн. та три відсотки річних у сумі 82 358,11 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, позивачем на підставі п. 7.2. договору нараховано пеню в сумі 1 557 083,63 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Відповідач просить суд зменшити розмір пені яка підлягатиме стягненню та розстрочити виконання рішення на пять років із сплатою заборгованості рівними частинами.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Згідно з статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання(неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено факт поставки природного газу згідно Договору №2116/15-КП-21 від 04.12.2014р. та встановлено про відсутність заборгованості за договором на момент звернення позивачем до суду (20.10.2015р. відтиску поштового штемпеля на поштовому конверті), що підтримується відповідачем та не заперечується позивачем.

Відповідно до абзацу 1 та 3 п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку в стягнення 4 018 419,80 грн. заборгованості за договором слід відмовити.

Відповідно до п.7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобовязань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідачем було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок, ч. 5 ст.254 ЦК України, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, п.6.1. договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобовязань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені), дійшов висновку, що з стягненню підлягає 72 025,11 грн. - 3% річних. В частині стягнення 10 333,00 грн. 3% річних слід відмовити.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного, дійшов висновку, що стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 689 223,73 грн., в частині стягнення 4 006 160,56 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

З врахуванням правової позиції відображеної у постанові Вищого господарського суду України від 29.10.2015р. у справі №910/2510/15-г.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало були виконати.

Суд здійснивши перерахунок пені (з врахуванням ст. 253, ч.5 ст. 254 ЦК України, п.6.1. договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобовязань», дійшов висновку, що з стягненню підлягає 1 372 705,36 грн. - пені. В частині стягнення 184 378,27 грн. пені слід відмовити.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, то суд керувався таким.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Відповідачем подано документи про фінансовий стан, а саме: Звіт про фінансові результати за І півріччя 2015р. та Баланс на 30.06.2015р.

З огляду на те, що порушення зобовязання відповідачем виникло через заборгованість бюджетних установ та організацій, враховуючи ступінь виконання зобовязання боржником повне погашення суми основного боргу, майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, суд задовольняє клопотання відповідача і вважає за доцільне зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, на 30% (тридцять) відсотків. Тому стягненню підлягає 960 893,75 грн. пені.

При цьому, суд враховує правову позицію відображену у постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2012 року у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 14 серпня 2012 року у справі №15/5025/229/12, постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2012 року у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 08 серпня 2012 року у справі №5008/5005/137/2012.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач у відзиві (вх. № 51657/15 від 30.11.2015р.) та доповненню до відзиву просить суд розстрочити виконання рішення у справі строком на пять років із сплатою заборгованості рівними частинами, у звязку із важкою фінансовою ситуацією та не своєчасним розрахунком споживачів за послуги опалення.

Відповідач в своїй заяві вказує на те, що сума, присуджена до стягнення сума може призвести до повної втрати платоспроможності відповідача.

Представник позивач в судовому засіданні заперечує проти розстрочки виконання рішення, просить суд відмовити відповідачу в задоволенні заяви. Зазначає, що заборгованість у відповідача (боржника) виникла у звязку не виконанням ним своїх зобовязань по договору. Однак зобовязання за договором своєчасно не було виконано, у звязку з чим звернувся до суду.

Відповідно до п.7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні цього питання суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи докази, які подав відповідач на підтвердження клопотання про розстрочку виконання рішення, з огляду на той факт, що заявник належить до комунальних підприємств, перебуває у важкому фінансовому становищі, повязаному із збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунку споживачів за послуги теплопостачання, зважаючи на необхідність задоволення господарських інтересів обох сторін та не допущення можливих негативних наслідків примусового виконання рішення суду у встановлені законодавством строки, суд вважає за доцільне клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення задоволити частково, а саме розстрочити виконання рішення строком на чотири місяці, із сплатою заборгованості рівними частинами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 253, 254, 526, 530, 549, 551, 610- 612, 625, 626, 629, 655 ЦК України, ст. ст. 193, 230, 232 ГК України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1; ідентифікаційний код 05506460) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) 960 893,75 грн. пені, 72 025,11 грн. три відсотків річних, 689 223,73грн. інфляційних втрат та 33 009,31 грн. витрат по сплаті судового збору.

Розстрочити виконання рішення щодо стягнення 1 755 151,90 грн. заборгованості частками згідно такого графіку: до 31.01.2016р. 438 787,97 грн., до 29.02.2016р. 438 787,97 грн., до 31.03.2016р. 438 787,98 грн. та до 30.04.2016р. 438 787,98 грн.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2015р.

Суддя Коссак С.М.