Рішення № 54578397, 17.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015Справа №910/27169/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор"

до Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 229 129,37 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Кравченко Л.О.(за довіреністю)

Від відповідача: Шевченко І.В.(дов. від 09.12.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про часткове відшкодування вартості лікарських засобів № 135 від 28.02.2014 у розмірі 229 129,37 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.10.2015 порушено провадження у справі №910/27169/15 та призначено до розгляду на 12.11.2015.

12.11.2015 в судовому засіданні оголошено перерву на 19.11.2015.

Представник позивача в судове засідання 19.11.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 19.11.2015 прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 17.12.2015.

Представники позивач та відповідача з'явилися в судове засідання 17.12.2015, надали пояснення по суті справи.

Представник позивача свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, оскільки вважає, що зобов'язання виконав вчасно та в повному обсязі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2014 між Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - замовник, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фармастор" (далі - виконавець, позивач) було укладено Договір про часткове відшкодування вартості лікарських засобів № 135 (далі - Договір).

Предметом цього Договору є взаємовідносини виконавця та замовника по забезпеченню відпуску лікарських засобів для лікування осіб з гіпертонічною хворобою на підставі рецептів на такі лікарські засоби (за міжнародною непатентованою назвою), виписаних закладами охорони здоров'я міста Києва незалежно від форми власності та підпорядкування на рецептурних бланках форми № 1, згідно з переліком передбаченим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 № 340 "Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою" (зі змінами та доповненнями) (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.2 Договору замовник зобов'язується здійснювати відшкодування на користь виконавця зазначеної у реєстрі суми протягом 30 днів з дня отримання такого реєстру.

Відповідно до п. 3.1 Договору розрахунки здійснюються на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України та порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на часткове відшкодування вартості лікарських засобів для лікування осіб з гіпертонічною хворобою.

Позивач зазначає суду про те, що ним, на виконання умов Договору, було відпущено лікарські засоби, а відповідачем, в свою чергу, порушено умови Договору в частині відшкодування витрат позивача, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 145 716,50 грн., що виникла на підставі:

- Реєстр відпущених лікарських засобів для лікування гіпертонічної хвороби, вартість яких підлягає частковому відшкодуванню згідно постанови Кабінету міністрів України від 05 вересня 2012 року №907 за період жовтень 2014 р на загальну суму 85 572 грн. (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) гривні 48 копійок

- Реєстр відпущених лікарських засобів для лікування гіпертонічної хвороби, вартість яких підлягає частковому відшкодуванню згідно постанови Кабінету міністрів України від 05 вересня 2012 року №907 за період листопад 2014 р на загальну суму 60 144 грн (шістдесят тисяч сто сорок чотири) гривні 02 копійок.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що на реєстрах позивача за жовтень-грудень 2014 є підпис особи та дата, проте відповідачу не зрозуміло чий це підпис.

Позивач, заперечуючи проти даних доводів, зазначає, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Фармастор» та Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13 жовтня 2013 року було укладено аналогічний договір про часткове відшкодування вартості лікарських засобів. На виконання його умов відповідачем було складено реєстри відпущених лікарських засобів для лікування гіпертонічної хвороби, вартість яких підлягає частковому відшкодуванню згідно постанови Кабінету міністрів України від 05 вересня 2012 року №907, зокрема за період листопад 2013 року та грудень 2013 року.

Зазначені реєстри були прийняті відповідачем та оплачені у повному обсязі, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень(копії в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що приймалися зазначені вище реєстри аналогічно реєстрам за 2014 рік - зазначено підпис особи, яка прийняла реєстри, та дата прийняття.

Таким чином, суд критично ставиться до твердження відповідача про невизначеність особи, яка приймала реєстри за 2014 рік, оскільки підписи проставлені на реєстрах за 2013 рік та за 2014 рік - ідентичні.

Такими чином, оскільки всі реєстри містять підписи отримувача, доводи відповідача щодо неотримання відповідачем реєстрів відпущених ліків, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи наявні реєстри відпущених лікарських засобів для лікування гіпертонічної хвороби, вартість яких підлягає частковому відшкодуванню згідно постанови Кабінету міністрів України від 05.09.2012 № 907 за період жовтень - листопад 2014 року.

Доказів оплати відповідачем зазначених реєстрів на загальну суму 145 716,50 грн. суду не надано.

У своєму відзиві відповідач також зазначає про те, що зважаючи на ст. 49 Бюджетного кодексу України, а також на відсутність бюджетного фінансування, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету;

2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача щодо погашення заборгованості за Договором і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011, від 25.12.2014 у справі № 914/3188/14 та Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, а також в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005. Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтями 33, 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 145 716,50 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 773,83 грн. та інфляційні втрати в сумі 54 104,16 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 1 773,83 грн., інфляційні збитки складають 54 104,16 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 5.2 Договору за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму фактичного боргу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за надані послуги відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.2 Договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 27 534,83 грн.

Суд враховує, що стягнення пені у зазначеному розмірі призведе до погіршення й так важкого фінансово-економічного стану відповідача, і як наслідок до зростання заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам, зростанню заборгованості по сплаті обов'язкових платежів до бюджету, тощо, в зв'язку з чим суд зменшує розмір пені до 1,00 грн.

Господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, фінансово-економічний стан підприємства, враховуючи той факт, що відповідач фінансується з державного бюджету України, прийшов до висновку про обґрунтованість зменшення розміру пені у зв'язку з наступним:

Оскільки, всі сторони є суб'єктами господарювання, при вирішенні питання про стягнення пені, суд керувався положеннями Господарського кодексу України.

Матеріалами справи доведено, що відповідач неналежним чином виконав умови договору.

Позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення пені за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 статті 83 чинного Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, що приймає рішення, має право у певних випадках (якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора) зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; це ж питання врегульовано і в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Враховуючи ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язання, об'єктивно оцінив всі надані сторонами докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, враховуючи той факт, що відповідач фінансується з державного бюджету України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання по договору, до 1,00 грн. В решті частини стягнення пені суд відмовляє з підстав вищезазначених.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 19, код ЄДРПОУ 02012906) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 61, код ЄДРПОУ 34048360) основний борг в сумі 145 716(сто сорок п'ять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 50 коп., пеню в сумі 1(одна) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 1 773(одна тисяча сімсот сімдесят три) грн. 83 коп., інфляційні збитки в сумі 54 104(п'ятдесят чотири тисячі сто чотири) грн. 16 коп. та судовий збір в розмірі 4582(чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн. 59 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 23.12.2015