Рішення № 54578391, 15.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2015Справа № 910/26765/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»

про стягнення 63 208, 73 грн.,

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Локшин А.В. за довіреністю б/н від 12.01.2015 р.

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (далі - відповідач) про стягнення 63 208, 73 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що між сторонами було укладено Договір добровільного страхування, на виконання умов якого позивач перерахував відповідачу страхові платежі, однак з часом вирішив достроково припинити дію Договору та з урахуванням п. 12.5. направив відповідачу 26.06.2015 р. лист про його припинення, який останній отримав 01.07.2015 р., з огляду на що такий Договір припинився через 30 робочих днів - 12.08.2015 р. З урахуванням приписів ст. 997 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про страхування», позивач вказує на те, що відповідач має повернути йому частину страхового платежу за період з 13.08.2015 р. по 11.12.2015 р. (121 календарний день). Зокрема, оскільки п. 12.4.1. Договору було визначено, що у разі дострокового припинення дії Договору на вимогу страхувальника, страховик повертає йому 65 % суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, з вирахуванням фактичних виплат за цим Договором, позивач стверджує, що відповідач має повернути йому 63 208, 73 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26765/15, її розгляд призначено на 03.11.2015 р.

28.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

30.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 01.12.2015 р.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. представником позивача було подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/26765/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2015 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.12.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 15.12.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2014 р. між позивачем (страхувальник) та відповідачем (страховик) було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних із експлуатацією наземного транспортного засобу № 20006 (далі - Договір), предметом якого згідно з п. 2.1. розділу 2 було визначено майнові інтереси, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованими транспортними засобами та додатковим обладнанням до них; відшкодуванням страхувальником та/або експлуатантом заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок експлуатації застрахованого транспортного засобу.

Відповідно до п. 1 страховий платіж було визначено в розмірі 220 000, 00 грн., страхову суму - 14 574 543, 20 грн.

Згідно з п. 2 Договору страховий платіж мав бути сплачений до 26.12.2014 р., при цьому строк дії Договору в частині зобов'язань страховика було визначено на період з 12.12.2014 р. по 11.12.2015 р.

Пунктом 12.4. Договору його сторони визначили, що дію Договору може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика.

При цьому, згідно з п. 12.4.1. Договору було визначено, що у разі дострокового припинення дії Договору на вимогу страхувальника, страховик повертає йому 65 % суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, з вирахуванням фактичних виплат за цим Договором.

Відповідно до п. 12.5. Договору було передбачено, що про намір достроково припинити дію Договору будь-яка сторона зобов'язана письмово повідомити іншу не пізніше ніж за 30 робочих днів до дати припинення, якщо сторони не дійшли згоди про інше.

Додатковою угодою № 2 від 24.02.2015 р. сторони збільшили страховий платіж на 58 470, 28 грн.

Таким чином, страховий платіж за Договором в цілому склав 278 471,18 грн.

На виконання умов Договору позивач, як страхувальник, сплатив на користь відповідача страховий платіж, що підтверджується Угодою про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 08.12.2014 р., платіжним дорученням № 19646 від 06.01.2015 р. та платіжним дорученням № 2432 від 03.04.2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням п. 12.5. Договору позивач направив відповідачу 26.06.2015 р. лист про припинення дії Договору, який останній отримав 01.07.2015 р., з огляду на що такий Договір припинився через 30 робочих днів - 12.08.2015 р.

Вказаним листом позивач також просив відповідача повернути суми страхового платежу, сплаченого за період, що залишився з дати такого припинення до закінчення дії Договору.

Оскільки вимоги позивача були залишені без задоволення, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором страхування.

Так, відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Частиною 4 статті 997 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Аналогічні приписи містить норма частини 4 статті 28 Закону України «Про страхування», відповідно до якої у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Сторони в укладеному між ними Договорі конкретизували вказані положення та згідно з п. 12.4.1. Договору визначили, що у разі дострокового припинення дії Договору на вимогу страхувальника, страховик повертає йому 65 % суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору, з вирахуванням фактичних виплат за цим Договором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано доказів повернення позивачу спірної суми страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії Договору в порядку п. 12.4.1. Договору, а тому суд визнає заявлені позовні вимоги обґрунтованими.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позовні вимоги відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, вони підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (02660, місто Київ, вулиця Марини Раскової , будинок 11; код ЄДРПОУ 31241449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ» (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 43; код ЄДРПОУ 35912126) 63 208 (шістдесят три тисячі двісті вісім) грн. 73 коп. основного боргу та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака