Рішення № 54578325, 21.12.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 22/9/15-2/67/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2015 Справа № 908/267/15-г

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі:

головуючий суддя Мойсеєнко Т.В., судді: Алейникова Т.Г., Зінченко Н.Г.

розглянувши матеріали справи № 908/267/15-г

за позовом заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, -

позивач-1: Міністерство оборони України, м. Київ,

позивач-2: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя, м. Запоріжжя,

до відповідача: Бердянської районної державної адміністрації, м. Бердянськ, Запорізька область,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1, Запорізька область, с. Дмитрівка, 2) ОСОБА_2, Запорізька область, с. Дмитрівка, 3) ОСОБА_3, Запорізька область, м. Бердянськ, 4) ОСОБА_4, Запорізька область, м. Бердянськ, 5)ОСОБА_5, Запорізька область, м. Бердянськ, 6) ОСОБА_6, Запорізька область, смт. Кушугум, 7) ОСОБА_7, Запорізька область, смт. Кушугум, 8) ОСОБА_8, Запорізька область, смт. Кушугум, 9) ОСОБА_9, Запорізька область, смт. Кушугум, 10) ОСОБА_10, м. Київ, 11) ОСОБА_11, Київська область, с. Софіївка-Борщагівка, 12) ОСОБА_12, Київська область, с. Софіївська-Борщагівка, 13) ОСОБА_13, Запорізька область, смт. Кушугум, 14) ОСОБА_14, Запорізька область, смт. Кушугум, 15) ОСОБА_15, Запорізька область, смт. Кушугум, 16) ОСОБА_16, Запорізька область, смт.Кушугум, 17) ОСОБА_17, м. Київ, 18) ОСОБА_18, Запорізька область, смт. Кушугум, 19) ОСОБА_19, Запорізька область, смт. Кушугум, 20) ГунцеваРіта Володимирівна, Запорізька область, смт. Кушугум, 21)ОСОБА_20, Запорізька область, смт. Кушугум, 22) ОСОБА_21, Запорізька область, м. Бердянськ, 23) ОСОБА_22, Запорізька область, м. Бердянськ, 24) ОСОБА_23, м. Київ, 25) ОСОБА_24, м. Київ, 26) ОСОБА_25, м. Київ, 27) ОСОБА_26, м. Київ, 28) ОСОБА_27, м. Київ, 29) ОСОБА_28, м. Запоріжжя, 30) ОСОБА_29, м. Київ, 31) ОСОБА_30, м. Київ, 32) ОСОБА_31, Запорізька область, смт. Кушугум, 33) ОСОБА_32, Запорізька область, смт. Кушугум, 34)ОСОБА_33, Запорізька область, смт. Кушугум, 35) ОСОБА_34, Запорізька область, смт. Кушугум, 36) ОСОБА_35, Запорізька область, смт. Кушугум, 37) ОСОБА_36, Запорізька область, смт. Кушугум, 38) ОСОБА_37, Запорізька область, смт. Кушугум, 39) ОСОБА_38, м. Запоріжжя, 40) ОСОБА_39, м. Запоріжжя, 41) ОСОБА_40, Запорізька область, с. Скельки, 42) ОСОБА_41, Запорізька область, с. Скельки, 43) ОСОБА_42, Запорізька область, с. Скельки, 44)ОСОБА_43, м. Київ, 45) ОСОБА_44, м. Київ, 46)ОСОБА_45, Запорізька область, м.Бердянськ, 47) ОСОБА_46, м. Київ, 48) ОСОБА_47, м. Київ, 49) ОСОБА_48, м. Київ, 50) ОСОБА_49, Запорізька область, с. Дмитрівка, 51) ОСОБА_50, м. Київ, 52) ОСОБА_51, м. Київ, 53) ОСОБА_52, м. Київ, 54) ОСОБА_53, м. Київ, 55) ОСОБА_54, м. Київ, 56) ОСОБА_55, м. Київ, 57) ОСОБА_56, м. Київ, 58) ОСОБА_57, м. Сімферополь, 59) ОСОБА_58, Запорізька область, смт. Кушугум, 60) ОСОБА_59, м. Сімферополь, 61) ОСОБА_60, Запорізька область, смт. Кушугум, 62)ОСОБА_61, м. Київ, 63) ОСОБА_62, м. Київ, 64) ОСОБА_63, Чернігівська область, с. Піски, 65) ОСОБА_64, м. Київ, 66) ОСОБА_65, Київська область, с.Софіївська-Борщагівка, 67) ОСОБА_66, м. Запоріжжя, 68) ОСОБА_67, м. Запоріжжя, 69) ОСОБА_68, м. Київ, 70) ОСОБА_69, Запорізька область, смт. Кушугум, 71) ОСОБА_70, Запорізька область, смт. Кушугум, 72) ОСОБА_71, м. Запоріжжя, 73)ОСОБА_72, Дніпропетровська область, с. Настасівка, 74) ОСОБА_73, м. Київ, 75) ОСОБА_74, м. Київ, 76) ОСОБА_75, м. Київ, 77) ОСОБА_76, м. Київ, 78) ОСОБА_77, м. Запоріжжя, 79) ОСОБА_78, Запорізька область, смт. Кушугум, 80) ОСОБА_79, Запорізька область, смт. Кушугум, 81) ОСОБА_80, Запорізька область, смт. Кушугум, 82) ОСОБА_81, м. Київ, 83)ОСОБА_82, м. Київ, 84) ОСОБА_83, м. Київ, 85) ОСОБА_84, м. Київ, 86) ОСОБА_85, м.Запоріжжя, 87) ОСОБА_86, м. Запоріжжя, 88) ОСОБА_87, Запорізька область, м. Бердянськ, 89) ОСОБА_88, Запорізька область, м.Бердянськ, 90) ОСОБА_89, м. Київ, 91) Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси», м. Київ,

про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007 р. та № 345 від 16.05.2008 р.

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_90, посвідчення №035731 від 21.09.2015р.;

від позивача-1: ОСОБА_91, довіреність №220/333/д від 18.05.2015р.;

від позивача-2: ОСОБА_92, довіреність №306 від 02.02.2015р.;

від відповідача: ОСОБА_93, довіреність №01-37/920 від 11.08.2015р.;

від третіх осіб: ОСОБА_19, посвідчення водія від 06.05.2010р.; ОСОБА_94, довіреність б/н від 29.10.2015р.; ОСОБА_94, довіреність б/н від 08.12.2015р.;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.03.2015р. по справі №908/267/15-г (суддя Ярешко О.В.) позовну заяву Заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, у звязку із ненаданням суду витребуваних матеріалів, необхідних для вирішення даного спору по суті.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. скасовано зазначену ухвалу суду та передано справу на розгляд господарського суду Запорізької області.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 06.05.2015р., справу №908/267/15-г передано на розгляд судді Мойсеєнко Т.В.

Предметом розгляду є позов заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя до Бердянської районної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007р. "Про передачу у власність земельних ділянок" та № 345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 №532".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. у справі №908/267/15-г справу прийнято до розгляду, присвоєно справі номер провадження 22/9/15-2/67/15 та призначено розгляд справи на 18.06.2015р.

Ухвалою від 03.06.2015р. зупинено провадження у справі до розгляду Вищим господарським судом касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р. у справі №908/267/15-г та повернення матеріалів справи до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою від 10.09.2015р. поновлено провадження у справі з 22.09.2015р. та призначено розгляд справи на 22.09.2015р.

Ухвалою від 22.09.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів, залучено до участі у справі третіх осіб, які мають речові права на земельні ділянки, передані їм у власність розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації №532 від 02.08.2007р. та відкладено розгляд справи на 29.10.2015р.

Ухвалою від 29.10.2015р. відкладено розгляд справи на 09.11.2015р.

ОСОБА_95 керівника апарату господарського суду Запорізької області від 06.11.2015р. № 01-04/476/15 на підставі ст. 4-6 ГПК України, враховуючи категорію та складність справи, необхідність повного та всебічного встановлення обставин справи, невиконання сторонами вимог суду в повному обсязі, справу №908/267/15-г передано на колегіальний розгляд суддів у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Мойсеєнко Т.В., судді Алейникова Т.Г., Зінченко Н.Г.

Ухвалою від 06.11.2015р. колегією суддів прийнято справу до розгляду та призначено розгляд справи на 09.11.2015р.

Ухвалою від 09.11.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси» та відкладено розгляд справи на 09.12.2015р.

Бердянська районна державна адміністрація надала відзив на позов, в якому не погодилась з позовною заявою. В обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що спірна земельна ділянка через бездіяльність Міністерства оборони України по оформленню правовстановлюючих документів на Запорізьку КЕЧ у звязку з ліквідацією Мелітопольської КЕЧ у 2003 році, замість земель оборони, набула категорію земель сільськогосподарського призначення, якою була раніше, тому, що право постійного користування земельною ділянкою відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, виникає з моменту державної реєстрації. Згідно державного акту на право постійного користування землею серії «Б» №012141, виданого у 1978 році, право постійного користування земельною ділянкою мала тільки Мелітопольська квартирно-експлуатаційна частина як окрема юридична особа. Після ліквідації Мелітопольської КЕЧ відповідно до наказу командувача військами ордена Червоного Прапору Південного оперативного командування від 27.01.2013 р. № 55 та виключення цієї юридичної особи із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців), право постійного користування земельною ділянкою як землями оборони було втрачено, відповідно до п. «в» ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 91 Цивільного кодексу України та ст. 59 Господарського кодексу України. Враховуючи вимоги, передбачені статтями 125, 126 Земельного кодексу України, причиною втрати категорії земель оборони був наказ командувача військами ордена Червоного Прапору Південного оперативного командування від 27.01.2003 р. № 55 та виключення Мелітопольської КЕЧ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Вважає, що після отримання постанови (розпорядження) від Кабінету Міністрів України щодо надання права постійного користування земельною ділянкою Запорізькій квартирно-експлуатаційній частині, потрібно було оформити акт постійного користування земельною ділянкою на Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину та зареєструвати право постійного користування у відділі Держкомзему у Бердянському районі. Цих дій не було вчинено представниками Міністерства оборони України. За відсутності правонаступництва у земельних відносинах, враховуючи, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції на 01.01.2003 р.) право власності або користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації, відповідач вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, зареєстрованих як землі оборони на окрему юридичну особу Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (на даний час Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя) відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони», ці землі не можна вважати землями оборони ще з 2003 року. Вказує, що на даний час частиною колишніх земель оборони як землями сільськогосподарського призначення користується СОТ «Гідравлік». Будівлі під військовим містечком були передані у комунальну власність Луначарській сільській раді. Військове майно на земельній ділянці площею 9,88 га відсутнє. Тому військовий прокурор та позивачі не мають жодного відношення до спірних розпоряджень. З цих підстав просить відмовити в позові.

Від третьої особи ОСОБА_96 надійшли письмові пояснення за позовом, у якому він пояснив, що командування в/ч А1451 двічі відчужувало свою землю 7,6га рішенням Луначарської сільської ради №84 від 27.10.1994 р. та 2,3 га - рішенням Луначарської сільської ради №76 від 21.09.1995 р. Ділянка 7,6 га була передана садовому товариству «Гідравлік», а ділянка 2,3 га садовому товариству «Маяк». На ділянці 2,3 га розташовані земельні ділянки ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98 та ОСОБА_45 Тому ці ділянки не підлягають поверненню Міністерству оборони України як незаконно вилучені у військових в 2006 році. З моменту відчуження земельних ділянок у військових пройшло більше 20 років, тому вважає, що Міністерство оборони втратило право на повернення цих земель і просить відмовити в позові. Додаткову зауважує, що рішення Бердянської РДА про переведення земель з користування в/ч А1451 до земель запасу приймалось не на підставі статей 116 та 142 Земельного кодексу України, як посилається позивач, а на підставі ст. 120 Земельного кодексу України про перехід права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на будівлі та споруди. При цьому припиняється право власності і право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Пункт 2 статті 120 Земельного кодексу України визначає, якщо будівлі, споруди знаходяться на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні, то у випадку переходу права власності на ці обєкти до власника переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, ніяких виключень з цього дана стаття не містить, у тому числі на потребує згоди ні командира військової частини, ні міністра оборони на відчуження землі.

Від КЕВ м. Запоріжжя 04.12.2015 р. надійшли пояснення, що накази або узгодження про відчуження з боку Міністерства оборони України стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Морська, 45, с. Луначарське Бердянського району Запорізької області згідно договору купівлі-продажу майна від 03.02.2006 р., на зазначений термін відсутні.

Від Міністерства оборони України 07.12.2015 р. надійшли пояснення, що на підставі директиви МОУ від 30.12.2010 р. № 322/1/12дск Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління було переформовано у Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, а термін зберігання витребуваного листа-відповіді №303/22/1/195 від 26.03.2006 р. Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗС України закінчився, тому цей лист не може бути наданий суду.

ТОВ «Будівельна компанія Будресурси» надало суду 07.12.2015 р. письмові пояснення, згідно яких вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Товариство вказує, що право користування спірною земельною ділянкою не оформлювалось, договір оренди не укладався. У звязку з тим, що після укладання договору та фактичної передачі майна, що посвідчувалось трьохстороннім актом прийому-передачі, який підписувався продавцем, власником майна Міністерством оборони України, та покупцем, на той час встановлювався статус землі та визначалось її цільове призначення. Оскільки військова частина була ліквідована відбувся продаж військового містечка, а також відповідно до наказу № 55 командувача військового ордена Червоного Прапору Південного оперативного командування від 27.01.2003 р. вирішувалось питання щодо подальшого використання фондів, які вивільняються під час розформування, ліквідації Мелітопольської КЕЧ. Стаття 17 Земельного кодексу України зазначає, що Бердянська РДА є розпорядником земель, що перебувають у державній власності, при тому, що Міністерство оборони не вправі цими землями розпоряджатися. Стаття 5 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» визначає, що субєктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, а субєктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Отже, відповідач діяв відповідно до вимог закону та покладених на нього повноважень.

Від Бердянської РДА 07.12.2015 р. електронною поштою надійшли пояснення, відповідно до яких вона підтримує пояснення залучених судом третіх осіб щодо правомірності отримання земельних ділянок у приватну власність згідно добровільної відмови представника Міністерства оборони від права користування земельною ділянкою площею 9 га. Також повідомила, що за інформацією громадян, які мешкають на території колишньої військової частини А1451 (Луначарська сільська рада) на теперішній час від колишніх будівель та споруд, які були придбані у власність ТОВ «Будівельна компанія Будресурси» у дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» згідно договору купівлі-продажу від 03.02.2006 р., залишились фундаменти.

Військовою прокуратурою Запорізького гарнізону Південного регіону надано суду 09.12.2015 р. інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Морська, 45, с. Луначарське, Бердянський район, Запорізька область, станом на 08.12.2015 р., згідно якої на цій ділянці значаться будівлі та споруди військового містечка №9, зареєстровані на праві власності за ТОВ «Будівельна компанія Будресурси».

Також 09.12.2015 р. Військовою прокуратурою Запорізького гарнізону Південного регіону надані заперечення на пояснення третіх осіб, відповідно до яких вважає доводи третіх осіб необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що виходячи з приписів ст. 77 Земельного кодексу України, ст. ст. 326, 317 Цивільного кодексу України держава є власником земель оборони і право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить державі. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось Міністерством оборони України, така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, і, тим більше, не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які підстави для розпорядження нею Бердянською РДА були відсутні. Земельні ділянки не передавались у власність Бердянською РДА разом з будівлями та спорудами, які належали ТОВ «БК Будресурси», оскільки вказане товариство мало право власності лише на частину нерухомого майна, яку воно придбало за договором купівлі-продажу, однак воно не скористалось своїм набутим правом та не оформило право власності або користування землею. Крім того, відповідно до п. 42 Наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями» землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки. Відповідно до листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України № 303/1/26/540 від 02.08.2006 р. вилучення земельних ділянок проводиться виключно на підставі відповідного рішення Міністра оборони України. Лише начальники КЕВ, КЕЧ району можуть звертатися до органів місцевого самоврядування (держадміністрації) з проханням про прийом земельної ділянки до земель запасу на підставі відповідного рішення Міністра оборони України.

Міністерство оборони України 09.12.2015 р. надало суду письмові пояснення про те, що відповідно до вимог чинного законодавства у 2006 році реалізація нерухомого військового майна Збройних Сил України здійснювалася Міністром оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства (організації) без земельних ділянок, на яких воно розташоване, а на момент продажу будівель військового містечка №9 земельна ділянка перебувала у користуванні Міністерства оборони України і спірною не була.

В судовому засіданні 09.12.2015р. були присутні прокурор, представники позивачів, третя особа ОСОБА_19, представник третьої особи ТОВ «Будресурси».

Від прокуратури 09.12.2015р. надійшло клопотання про виклик для дачі пояснень інженера з землекористування та орендних відносин КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_99

Розглянувши заявлене клопотання, суд задовольнив його та заслухав в судовому засіданні 09.12.2015 р. пояснення ОСОБА_99, яка пояснила, що для згідно чинного законодавства землі оборонного призначення відчужуються лише за згодою Міністра оборони. Згоди на відчуження земельної ділянки, що є предметом оспорюваних розпоряджень відповідача, Міністром оборони не надавалась. Вказана земельна ділянка знаходиться на обліку у КЕВ м.Запоріжжя.

В судовому засіданні 09.12.2015р. представник відповідача заявив усне клопотання про застосування строків позовної давності.

Прокурор, представники позивача в судовому засіданні 09.12.2015 р. заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання письмових заперечень на клопотання відповідача.

Розглянувши заявлені клопотання, суд виніс ухвалу від 09.12.2015р. про відкладення розгляду справи на 21.12.2015 р.

17.12.2015 р. від третьої особи ОСОБА_19 надійшло клопотання про виклик до суду для дачі пояснень командира військової частини А-1451 ОСОБА_100, вказане клопотання судом залишено без задоволення, як безпідставне та таке, що не відповідає вимогам ст.30 ГПК України Так згідно частини 1 зазначеної статті ГПК йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами) трудовими відносинами на основі трудового договору (контракту). Тому якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), в тому числі в разі, якщо зазначені відносини припинилися до моменту вирішення спору господарським судом, то вона не підпадає під дію відповідної норми ГПК. Третя особа не довела, що станом на день розгляду справи судом ОСОБА_100 є командиром військової частини А1451. До того ж, за приписами ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні підтверджуватись певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, в даному випадку поясненнями ОСОБА_100

В судовому засіданні 21.12.2015р. були присутні прокурор, представники сторін та третіх осіб.

Прокурор та представники позивачів підтримали позовні вимоги та доводи в обґрунтування цих вимог.

Представники відповідача та третіх осіб заперечили проти позовних вимог з підстав, вказаних у письмових та усних поясненнях.

Відповідачем 21.12.2015 р. подано письмову заяву про порушення строків позовної давності та відмову в позові з цих підстав.

Військовою прокуратурою Запорізького гарнізону Південного регіону України 21.12.2015 р. подані заперечення на зазначену заяву, згідно яких прокурор вважає, що строк звернення до суду з позовом у даній справі не пропущений, бо право на позов у даній справі виникло з моменту визнання судом у справі № 908/3717/14 недійсним розпорядження Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 р. «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», та ще тому, що на вимоги негаторного позову, яким по суті є позов у даній справі, позовна давність в силу ст. 391 ЦК України не поширюється.

Від Міністерства оборони України 21.12.2015 р. надійшли пояснення про те, що про порушення своїх прав у звязку з прийняттям оскаржуваних розпоряджень позивач-1 не знав до моменту отримання у вересні 2014 року позовної заяви з матеріалами військової прокуратури про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 р. «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

КЕВ м. Запоріжжя надало суду 21.12.2015 р. пояснення про те, що листування між ним та Бердянською РДА в 2009 році з приводу надання рішення Бердянської РДА №65 від 25.10.2007 р. про прийняття житлових будинків в/м №9 від КЕВ м. Запоріжжя дійсно відбувалося, проте КЕВ м. Запоріжжя не отримувало дозвільних документів на вилучення цих земельних ділянок від Міноборони України та не мало можливості надати остаточну правову оцінку вчиненим діям. Таку правову оцінку було надано лише прокуратурою на підставі листа № 3215 від 07.10.2013 р. КЕВ м. Запоріжжя до військової прокуратури, за наслідками якого військовою прокуратурою подано позов та розпорядження Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 р. «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» скасовано. З цього моменту і виникає право на позов у даній справі. Тому вважає, що строки позовної давності стосовно скасування спірних розпоряджень не вийшли.

В судовому засіданні 21.12.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

ОСОБА_95 Міністрів УРСР № 204-0029 від 19.02.1962 р. Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (далі Мелітопольська КЕЧ) було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20га, розташовану у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області.

Реалізуючі зазначене розпорядження, Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, а в 1979 році складено акт про встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі на місцевості, який закріплював окреслені уповноваженими представниками місцевих органів виконавчої влади в присутності землекористувача межі військового містечка №9.

У травні 1995 року із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів №84 від 27.10.1994 р. Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік».

Таким чином, у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № 9 площею 12,4 га.

Відповідно до наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» від 27.01.2003 р. №55, правонаступником реформованої Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (район), у звязку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № 9 площею 12,4 га. У подальшому Запорізька квартирно-експлуатаційна частина (район) була перейменована у КЕВ м. Запоріжжя, що підтверджується витягом з наказу начальника КЕЧ Запорізького району від 06.05.2003 р. № 46.

30.12.2005 р. за актом прийому передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруді обладнання, квартирного майна, палива та території військового містечка № 9 військової частини А1451 фонди та земельна ділянка військового містечка №9 площею 12,4 га були передані від Донецької КЕЧ району на облік та баланс КЕВ м. Запоріжжя.

Вивільнені будівлі № № 1, 2, 4, 11, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23 військового містечка були включені до Додаткового переліку № 3 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004р. № 518р, затвердженого рішенням Кабінету Міністрів України від 08.06.2005р. (протокол № 27).

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1919 «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил» та відповідно до договору комісії №Д29-1.3/629 від 25.08.2005 р., додаткової угоди до нього № Д/У29-1.3/1157 від 25.11.2005 р., укладених між Міністерством оборони України в особі начальника відділу реалізації військового майна Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України ОСОБА_101 та ДП «Укроборонсервіс», договору купівлі-продажу від 03.02.2006 р. будівлі та споруди військового містечка №9 були реалізовані ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси». Вказаний договір купівлі-продажу 03.02.2006р. зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з цього реєстру (а.с.24, т.5), 16.08.2006р. ДП «Бюро технічної інвентаризації» Бердянської районної держадміністрації здійснено реєстрацію права власності ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси»(а.с24,т.5).

Зокрема згідно п 1.1 договору купівлі-продажу від 03.02.2006р. предметом купівлі-продажу було нерухоме майно, а саме: будівля № 2 (казарма) літ. «А» заг.площею 474,80 кв.м.; будівля№1(учбовий корпус) літ.«Б»,«б» загал.площ. 81,30кв.м; будівля№4 (ідальня), літ.«В», «в», «в-1» заг.площ. 125,60 кв.м; будівля №19 (вбиральня), літ.«Г» заг.площ.7,00 кв.м; будівля № 15 (пожежне водоймище) літ. «Е» заг.площ. 43,00 кв.м;будівля №22 (вартове приміщення) літ «К»заг.площ.9,10кв.м;будівля №17(склад) літ. «З», «з», заг.площ 144,30кв.м;будівля № 23 (овочесховище) літ. «Ж» заг.площ. 57,60 кв.м.;будівля № 18 (трансформаторна підстанція) літ. «Д» заг.площ.27,10 кв.м.; будівля № 11(котельня) літ. «Л» заг.площ. 74,40кв.м., що розташоване за адресою: Запорізька область, Бердянський р-на, с.Луночарське, вул. Морська буд.45 на території військового містечка № 9. Тобто предметом продажу були лише споруди загальною площею 1044,20 кв.м.

Однак вказаний договір купівлі-продажу не містить відомостей про земельну ділянку та її розмір, земельна ділянка не була предметом продажу за цим договором.

Як повідомляє Міністерство оборони України в письмових поясненнях до суду від 08.12.2015 р., відповідно до вимог чинного законодавства у 2006 році реалізація нерухомого військового майна Збройних Сил України здійснювалася Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства (організації) без земельних ділянок, на яких воно розташоване, а на момент продажу будівель військового містечка №9 земельна ділянка перебувала у користуванні Міністерства оборони України.

Натомість 17.07.2006 р. ТОВ «БК «Будресурси» у звязку зі зміною власника вищевказаних обєктів нерухомості звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації (далі - Бердянська РДА) з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № 9 під індивідуальне дачне будівництво співробітниками товариства та членам їх сімей.

Згодом до Бердянської РДА надійшов лист №867 від 28.07.2006 р. військової частини А1451, яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка №9, відповідно до якого командир цієї військової частини не заперечує проти передачі земель запасу території військового містечка №9.

Розглянувши звернення ТОВ «БК «Будресурси» та лист №867 від 28.07.2006 р. військової частини А1451 голова Бердянської РДА 12.09.2006 р. прийняв розпорядження №543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» яким:

- передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: с. Луначарське, вул. Морська, 45;

- погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель;

- надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільради.

17.11.2006р. було прийнято розпорядження голови Бердянської РДА № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12.09.2006 р. № 543», яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність.

31.01.2007р. прийнято розпорядження голови Бердянської РДА від 31.01.2007 р. №67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким на виконання протесту Бердянського міжрайонного прокурора розпорядження № 707 від 17.11.2006 р. скасовано.

В 2006 році ПП «Азовгеопроект» були розроблені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради Бердянського району.

02.08.2007р. у звязку з вилученням земельної ділянки загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина А1451, видано оспюрюване у даній справі розпорядження голови Бердянської РДА № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок, яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільради;

- передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,1 га кожному та зобовязано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки;

16.05.2008р. головою Бердянської РДА від 16.05.2008 р. видано розпорядження №345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 р. № 532» (оскаржуване розпорядження 2), яким до вказаного розпорядження внесено наступні зміни:

- доповнено пунктом 1.1, відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення;

- змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.

На виконання вищевказаних розпоряджень голови Бердянської РДА протягом 2007 року 90-там громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,1 га кожному.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 р. у справі №908/3717/14, яке набрало чинності, задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області №543 від 12.09.2006 р. «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

За результатами розгляду справи №908/3717/14 господарський суд встановив, що оскаржуване рішення Бердянської РДА прийнято на підставі листа командира військової частини А1451 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № 9 № 867 від 28.07.2006р., листа ТОВ Будівельна компанія Будресурси та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Однак Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні. Вказане рішення набрало законної сили і на момент розгляду справи № 908/267/15-г не скасовано.

У звязку зі скасуванням розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 р. «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» заступник військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом у даній справі в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, - Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного у міста Запоріжжя, до Бердянської районної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007 "Про передачу у власність земельних ділянок" та №345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 №532".

Дослідивши обставини справи судом встановлено, що спірні розпорядження голови Бердянської РДА суперечать вимогам законодавства, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України особа наділена правом на звернення до суду з вимогою визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтею 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами статті 13 Конституції України, земля є обєктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Підстави набуття права на землю встановлені ст. 116 Земельного кодексу України: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 18 Земельного кодексу України передбачає, що до земель України належать усі землі в межах її території, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно з ст. 19 цього Кодексу, за основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації, місцеві державні адміністрації розпоряджуються землями державної власності відповідно до закону.

Як було зазначено вище, земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка №9, на момент їх відчуження перебувала у користуванні Міністерства оборони України і не була предметом договору купівлі продажу від 03.02.2006 р.

Статтею 20 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 р., відповідно до положень якого Мелітопольській КЕЧ видавався державний акт на землю, було унормовано, що право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею.

Земельний кодекс УРСР 1970 року та в подальшому Земельні кодекси України 1990 і 2001 року, інші нормативно правові акти, які регулювали земельні правовідносини, серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не містили такої підстави як неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

Також, у мотивувальній частині рішення Конституційного суду України у справі № 1-17/2005 від 22.05.2005 р. (справа про постійне користування земельними ділянками) викладено правову позицію, відповідно до якої громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

У частині 1 статті 141 ЗК України, якою відповідач обґрунтовує свої заперечення, наведені підстави припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, у пункті "в" цієї частини (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) такою підставою визначено припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Разом з цим, Верховний суд України у справі № 21-3а11 переглядаючи судове рішення касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування однієї і тієї ж норми матеріального права, зокрема ч.1 ст.141 ЗК України, у постанові від 21.02.2011р. вказав на те, що приписи вказаної норми слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України вказаний висновок Верховного Суду України має враховуватись господарським судом при застосування даної норми.

Реформування Мелітопольської КЕЧ відбувалось з правонаступництвом, отже право постійного користування земельною ділянкою, яка була надана для розташування військового містечка № 9, за фактом реформування Мелітопольського КЕЧ не припинено.

(Аналогічний правовий висновок також міститься і у постанові ВГСУ від 15.02.2011р. у справі №15/45/09-4/20/10).

Як встановлено судом вище, за наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 27.01.2003 р. №55, правонаступником реформованої Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (район). Земельна ділянка, яку займала військове містечко №9 в порядку правонаступництва було передано КЕВ м.Запоріжжя і підтверджується актом приймання передачі від 30.12.2005р.(а.с.40,т.5).

Крім того, на момент розформування Мелітопольського КЕЧ на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: с. Луначарське Бердянського району Запорізької області по вул. Морській 45 розташовувалось військове містечко №9. Згідно з «Положенням про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення радянської армії та військово-морського флоту», затвердженого наказом Міністра оборони СРСР від 22.023.1977 р. № 75 (яке регулювало відповідні правовідносини на час їх виникнення), «Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002 р., військове містечко це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, обєктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його використовування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Відповідно до ст. ст. 65, 77, 78, 84 Земельного кодексу України ( в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) порядок використання земель оборони встановлюється законом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Отже за положеннями вказаних правових норм та норм Закону України «Про використання земель оборони» на момент прийняття оскаржуваних рішень райдержадміністрації вищевказані землі відносилися за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони та перебували на обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України відповідно до вимог наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р. «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України» та наказу Міністра оборони СРСР № 75 від 22.02.1977 р. «Про затвердження Положення про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення радянської армії та військово-морського флоту».

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень) закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

При цьому частина 5 статті 116 Земельного кодексу України містила імперативну норму про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Проте, приймаючи оскаржувані розпорядження Бердянською РДА не враховано приписи статей 116, 142 Земельного кодексу України та п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р., відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у звязку із добровільною відмовою від них землекористувача.

Вказаний порядок передбачає:

- добровільну відмову землекористувача, адресовану власнику земельної ділянки;

- прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування.

Отже, саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавство повязує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що Міністром оборони України не надавалась згода на припинення права користування земельною ділянкою площею 9,88 га та на її вилучення.

Правовий висновок про те, що необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України викладений в п. 4.2 Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, повязаних із земельними правовідносинами, прийнятого Вищим господарським судом України 01 січня 2010 року. Вказаний висновок відповідає вимогам пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р.

Виходячи з положень ст. 317 Цивільного кодексу України та ст. 78 Земельного кодексу України право розпорядження майном належить його власнику.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. ст. 3, 4, 6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» та п.1, пп. «б» п. 4 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 03.08.2006р. № 1080, п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» Міністерство оборони України є центральним органом державної виконавчої влади, яке, зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України.

У поясненнях від 24.11.2015 р. на запит суду КЕВ м. Запоріжжя повідомило, що згідно ОСОБА_94 про встановлення меж в натурі Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району, розпорядження СМ УРСР №204-0029 від 19.02.1962 р., наказу №58 від 12.07.2005 р. та розпорядження від 02.09.2005 р. № 303/1/4/4170 начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, затвердженого акту прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд і обладнання, квартирного майна, палива та території військового містечка№9 військової частини А1451 від 30.12.2005 р. вказана земельна ділянка згідно бухгалтерського обліку рахується за КЕВ м.Запоріжжя.

Із витягу з відомості наявності та використання земель оборони (форма 405), наданого КЕВ м. Запоріжжя, вбачається, що земельна ділянка колишнього військового містечка № 9 площею 12,4 га станом на 27.11.2015 р. обліковується як землі оборони та закріплюється за відповідним КЕВ.

Тому підставою припинення права постійного користування земельними ділянками державної власності, закріпленими за державними юридичними особами, відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України, є згода саме відповідного органу управління такої юридичної особи на вилучення земельних ділянок, у даному випадку Міністерства оборони України.

На запит суду КЕВ м. Запоріжжя повідомив, що наказів або узгоджень про відчуження з боку Міністерства оборони України стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Морська, 45, с. Луначарське Бердянського району Запорізької області згідно договору купівлі-продажу майна, зареєстрованого в реєстрі за №784 від 03.02.2006 р. на даний час відсутні.

Оскільки уповноваженим органом (Міністерством оборони України) не надавалась згода на припинення його права користування спірними земельним ділянками, були відсутні необхідні та достатні підстави для припинення Міністерству оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 9 га у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області. Така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, тим більше не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією були відсутні.

Що стосується листа № 867 від 28.07.2006 р. командира військової частини А1451 ОСОБА_100, який вказаним листом, адресованим голові Бердянської РДА, в порушення вимог ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка №9, то суду учасниками процесу не надано доказів уповноваження Міністром оборони України командира військової частини ОСОБА_100 для надання такої згоди. До того ж, по цьому факту зареєстроване кримінальне провадження № 42014080370000099.

Отже, при прийнятті оскаржуваних розпоряджень Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № 9 площею 9,88 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.4 п. в 84, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, ст. 317 Цивільного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Слід зазначити, що статтями 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, на які посилається відповідач, передбачено окрему підставу для припинення права користування земельною ділянкою перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю або споруду.

У пунктах 2.11, 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» розяснено, що у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права". Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Норми ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України (чинній на момент спірних правовідносин) не передбачали автоматичний перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на розташовану на ній будівлю або споруду від одного субєкта правовідносин до іншого. Умовою переходу права на земельну ділянку разом із переходом права на розташовану на ній будівлю або споруду була необхідність застереження про це у відповідному договорі (купівлі-продажу нерухомого майна, договорі оренди землі тощо).

Так, у ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого військового майна від 03.02.2006р.та виникнення права власності на це майно, було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Отже, право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.

За договором купівлі-продажу нерухомого військового майна від 03.02.2006 р. до ТОВ «Будівельна компанія Будресурси» були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка №9, а не земельна ділянка. У фактичне користування відповідача перейшло право користування не всією спірною земельною ділянкою (9 га), а лише під будівлями і спорудами.

Як пояснив представник ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси» в судовому засіданні, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані придбані ним будівлі та споруди, за товариством не оформлювалось.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси» не мало право розпоряджатися всією площею земельної ділянки, а могли користуватися лише тією площею, на якій знаходились будівлі та споруди, які воно придбало. Як зазначалось вище, загальна площа придбаних будівель і спору згідно договору купівлі-продажу від 03.02.2006 р. складала 1044,20 кв.м.

Після продажу майна Міністерством оборони України право власності на це майно перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси», однак питання щодо відчуження або вилучення земельної ділянки при здійсненні продажу нерухомого майна військового містечка №9 не вирішувалось.

Стосовно доводів ТОВ «БК Будресурси» про те, що Міністерство оборони України не вправі розпоряджатися цими землями, оскільки виходячи з положень ст. 17 Земельного кодексу України саме Бердянська РДА є розпорядником земель, що перебувають у державній власності, суд зазначає, що таке розпорядження землями мало здійснюватися відповідачем з дотриманням вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право на земельну ділянку не було оформлено ТОВ «Будівельна компанія Будресурси» відповідно до вимог чинного законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Тому ТОВ «Будівельна компанія Будресурси» не могло також розпоряджатись землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та спорудами. Правовстановлюючі документи на цю землю у останнього відсутні.

Крім того, відповідно до п. 42 наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997р. «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями», які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки.

Крім зазначено, суд враховує, що рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 р. у справі №908/3717/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006р. Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Судом у цій справі встановлено, що Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель комунальної власності, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

В силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішення господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 р. у справі №908/3717/14 прийнято у спорі між тими ж сторонами набрало законної сили. Отже, обставини, встановлені даним рішенням, не підлягають доведенню знову при розгляді даної справи і вважаються встановленими.

Також суд зауважує, що з огляду на наявну суспільно-політичну ситуацію в країні, належність спірної земельної ділянки до земель оборони, наближеність їх до кордону з м.Маріуполь, існує необхідність в захисті інтересів держави, які є порушеними у звязку з незаконною передачею земель оборони у власність іншим особам.

Враховуючи викладене, спірні розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007р. "Про передачу у власність земельних ділянок" та № 345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007р. №532" слід визнати незаконними та скасувати.

21.12.2015 р. відповідачем подано письмову заяву про застосування строку позовної давності та відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності. Відповідач стверджує, що позивачу-2 (КЕВ м. Запоріжжя) стало відомо про оскаржувані розпорядження Бердянської РДА 31.03.2009 р., тобто з моменту надіслання листа виконуючого обовязки голови райдержадміністрації ОСОБА_102 на адресу начальника КЕВ м. Запоріжжя, в якому повідомляється про вилучення земель розпорядженням голови райдержадміністрації від 12.09.2006 р. №543 та передачу їх у власність громадянам розпорядженням від 02.08.2007р. № 532. Даний лист містить відмітку про отримання його 31.03.2009 р. У звязку з цим відповідач вважає, що позивач-2 дізнався про вилучення земель 31.03.2009 р. і з цього моменту у нього виникло право на звернення до суду з позовом про оскарження спірних розпоряджень, а строк позовної давності за цими вимогами спливає 31.03.2012 р.

Позовна давність за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і зазначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» №4176-VІ від 20.12.2011 р. пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України виключено. Даний Закон опублікований в газеті «Голос України» від 14.01.2012 р. №6 і набув чинності 15.01.2012 р. Відповідно до п. 5 розділу ІІ Перехідних положень даного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Також згідно правової позиції Верховного суду України, яка згідно приписів ст.111-28 ГПК України є обовязковою для господарського суду, та викладена у постанові від 23.12.2014р. у справі № 916/2414/13, що прийнята з питань неоднакового застосування норм права в господарських спорах, до вимог про оскарження рішення органу місцевого самоврядування та до вимог про визнання незаконним договору оренди землі (укладеного на підставі рішення райради) має бути застосовано положення про позовну давність відповідно до того нормативно-правового акта, який був чинним на момент виникнення відповідних правовідносин. Даний висновок ВСУ також викладено у листі Вищого господарського суду України від 20.04.2015р.№ 01-06/631/15.

Отже, до вимог прокурора і в інтересах держави про оскарження рішень відповідача № 532 від 02.08.2007р. та № 345 від 16.05.2008р. застосовуються положення про позовну давність відповідно до того нормативно-правового акта, зокрема і ст. 268 ЦК України, який був чинним на момент виникнення відповідних правовідносин, тобто на день коли позивачі дізнались про порушення їх права.

Отже, якщо враховувати те, що з листа виконуючого обовязки голови райдержадміністрації ОСОБА_102 на адресу начальника КЕВ м. Запоріжжя, на який посилається відповідач, позивачу-2 стало відомо про існування розпоряджень Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 р. та № 532 від 02.08.2007 р. щодо земельної ділянки площею 12,4 га, а разом з цим і про порушення своїх прав і законних інтересів, то на цей момент були чинними положення п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України про непоширення на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним акту органу державної влади або місцевого самоврядування. Тому суд вважає, що заява про застосування строку позовної давності, з підстав зазначених у цій заяві, не може бути задоволена, враховуючи норми ЦК України про позовну давність, що діяли на момент існування спірних правовідносин, та вищенаведене правову позицію ВСУ щодо застосування строку позовної давності у спірних господарських правовідносинах.

Крім того, позов прокурором предявлений на підставі того, що рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2014р. у справі 908/3717/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження Бердянської райдержадміністрації № 543 від 12.09.2006р. «Про передачу земельної ділянки та надання згоди на розробку проекту землеустрою», яке приймалось саме по земельній ділянці військового містечка №9 площею 9,88га.

Таким чином, фактично позивач-2 (КЕВ м.Запоріжжя) та позивач-1 (Міністерство оборони України) з моменту скасування судом розпорядження № 543 від 12.09.2006р. дізнались про порушення своїх прав у звязку з таким скасуванням, бо оспорювані у даній справі розпорядження прийняті внаслідок розпорядження № 543 від 12.09.2006р., тому фактично строк позовної давності для захисту порушених прав держави в особі позивачів з підстави скасування розпорядження № 543 почав свій перебіг з моменту прийняття судом рішення у справі № 908/3717/14. Тобто Запорізька прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону звернулась з позовом про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 532 від 02.08.2007р. та № 345 від 16.05.2008р. в межах строку позовної давності.

За таких обставин посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 16.09.2015 р. № 6-68цс15, в якій викладено висновок про те, що положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які предявляються від імені держави, не приймаються судом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява заступника військового прокурора в інтересах держави в особі позивачів Міністерства оборони України та КЕВ м. Запоріжжя в даній справі подана в межах строку позовної давності. У звязку з цим клопотання відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Доводи відповідача та третіх осіб вупереч вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не підтверджені належними та доустимими дкоазами і спростовуютсья встановленими судом обставинами.

Позовні вимоги визнані судом законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки при поданні позову прокурор був звільнений від сплати судового збору, витрати зі сплати судового збору за розгляд позовних вимог в даній справі відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007 "Про передачу у власність земельних ділянок" та № 345 від 16.05.2008р. "Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 №532".

Стягнути з Бердянської районної державної адміністрації (пр. Перемоги, буд. 3, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 02140840) в дохід Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409, рахунок №31215206783007) судовий збір в сумі 2436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати наказ.

Головуючий Т.В.Мойсеєнко

Судді Т.Г.Алейникова

ОСОБА_103

Повне рішення оформлено і підписано 24.12.2015 р.

і набирає законної сили після закінчення

десятиденного строку з дня його підписання.