Рішення № 54576828, 12.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.11.2015 Справа № 905/2727/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Шамсетдінові М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ», м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка

про стягнення заборгованості в загальному розмірі 44122,40грн., розірвання договору фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. та вилучення та передача предмета лізингу.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2А, за довіреністю.

від відповідача - не зявився.

СУТЬ СПОРУ

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ», м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка, Донецької області про стягнення заборгованості в загальному розмірі 44122,40грн., розірвання договору фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. та вилучення та передача предмета лізингу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. відповідач взяв на себе зобовязання щодо сплати лізингових платежів за предмет лізингу, однак у встановлений строк їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 44122,40грн., у звязку із чим позивач просить суд розірвати даний договір та витребувати у відповідача транспортний засіб.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Про що свідчить оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет http:// www.reyestr.court.gov.ua в розділі "Новини та події".

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. №802), статті 3 Декларації прав національностей України (від 1 листопада 1991р. №1771) та усним клопотанням позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

21 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ" (Лізингодавець) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка, Донецька область (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А (далі - Договір).

Відповідно до умов п.п.1.1. договору, Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектації, рік випуску, ціна одинці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку «Специфікаціях», а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених Договором та/або законодавством.

Пунктом 1.2. договору встановлено строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу), що складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку «Графік сплати лізингових платежів» до Договору та починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Згідно п.п.1.3. договору Лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмета лізингу, зазначеного в Договорі. Лізингоодержувач має право самостійно звернутися до продавця з вимогами щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміна, безоплатного усунення недоліків (гарантією) тощо. Предмет лізингу є власністю Лізингодавця протягом усього строку дії даного Договору. В разі переходу права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача згідно умов цього Договору, Предмет лізингу по закінченню строку лізингу Лізингоодержувачем не повертається.

В пункті 2.2. договору зазначено, що усі платежі за договорами Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до Графіку та загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Предмета лізингу, винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7.-2.9., 2.4. загальних умов ( Винагорода).

Відповідно до умов п.2.10. за кожний випадок прострочення сплати лізингових платежів (в.т.ч.частково)- на строк понад 3 (трьох) календарних днів - згідно умов цього Договору Лізингодавець має право вимагати сплати адміністративної комісії за адміністрування простроченої заборгованості в розмірі 150,00 грн., ПДВ 20 % - 30 грн., всього 180 (сто вісімдесят) гривень, в т.ч. ПДВ. Дана комісія сплачується Лізингоодержувачем на підставі виставленого лізингодавцем рахунку.

Договором передбачено, що лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у наступному порядку: сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків за даним договором; сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості; сплата простроченої заборгованості з нарахованої Винагороди; сплата суми поточної заборгованості з нарахованої Винагороди; сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості Предмета лізингу; сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості Предмета лізингу (п.2.11 договору).

Пунктом 5.2.1 договору передбачено, що лізингоодержувач зобовязаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленого додатком «довідка» до договору.

Відповідно до умов п.6.6 договору, Лізингодавець має право у односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати договір) та вилучити предмет лізингу у випадках, передбачених пунктами 6.1.1-6.1.4. Якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому Договорі.

Крім того, відповідно до умов п.6.9 договору, Лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача (вилучити предмет лізингу у Лізингоодержувача), у тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в інший спосіб за вибором лізингодавця, який не суперечить чинному законодавству, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Лізингодавець має право стягнути прострочену заборгованість за цим договором у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 6.6.1. загальних умов договору передбачено, що лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення предмета лізингу, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього Лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) предмету лізингу без будь-яких погоджень або дозволів Лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладанням на Лізингоодержувача понесених при цьому витрат.

Згідно приписів п.7.1.1. договору лізингу передбачено, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України - Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки, та відшкодувати всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування даної пені за прострочення сплати платежів, передбачених даним Договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.

Згідно пункту 7.1.3 договору, за ненадання при інспектуванні для огляду при поверненні (вилученні) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пунктів 2.16, 4.1.2, 5.2, 10.2 загальних умов сплачує штраф у розмірі 1 (один відсоток) остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень.

Згідно додатку до договору лізингу (Специфікація) предметом лізингу є: автомобіль Renault Logan Authentique, 2013 року випуску, у кількості - 1шт., загальною вартістю 91583,33 грн.

27 червня 2013 року сторонами на виконання умов договорів фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. підписано акт прийому - передачі предмету лізингу.

Посилаючись на несплату Відповідачем лізингових платежів за Договором, а також невиконання умов щодо повернення предмету лізингу, Позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за лізинговими платежами в сумі 44122,40грн. розірвати договір фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. та вилучити та передача предмета лізингу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. з Додатками щодо сплати лізингових платежів.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до приписів ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до приписів частини 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній форм досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України Про фінансовий лізинг.

Приписами частини 2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 3 частини 2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, що саме і було закріплено сторонами в розділі №4 Договором фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. з Додатками.

Таким чином, встановивши факт невиконання відповідачем зобовязання по своєчасному і в повному обсязі по сплаті лізингових платежів, господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості по лізинговим платежам.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобовязання за Договором фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р з Додатками належним чином не виконав у звязку з чим за останнім утворилася заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 44122,40грн., що підтверджується матеріалами справи.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 3175,99грн. та інфляційних витрат в сумі 3157,92грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитору зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи домовленість сторін щодо сплати 30 процентів річних від простроченої суми протягом всього періоду існування простроченої заборгованості, перевіривши арифметичні розрахунки позовних вимог щодо 30% річних за період з 26.12.2014р. 28.09.2015р., суд вважає обґрунтованим стягнення з Відповідача 30 % річних від простроченої суми в розмірі 3175,99 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобовязання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу у розмірі 3157,92грн. та 30% річних за прострочення виконання грошових зобовязань в сумі 3175,99грн. є арифметично вірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення пені в сумі в сумі 5967,79грн. на підставі умов п.7.1.1 договору та штрафу в сумі 4396,00грн. на підставі умов п.7.1.3 договору суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобовязань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу суд встановив, що нарахований позивачем пеня та штраф підлягає задоволенню повністю.

Щодо позовних вимог про розірвання Договору фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. суд зазначає наступне.

За змістом ст.610 ЦК України невиконання зобовязання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, є порушенням зобовязання.

При цьому, згідно вимог передбачених ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Частино 2 ст.651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до вимог частини першої ст.284 ГК України та , частини 2 статті 7, Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Вимогами пунктів 3, 4, 7 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право 3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; 4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; 7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Факт порушення відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів підтверджується матеріалами даної справи. При цьому дані порушення за висновком суду є системними, оскільки відповідач, не виконуючи належним чином зобовязання, в свою чергу прострочив сплату лізингових платежів.

Виходячи з положень ст.173 ГК України та статей 11, 509 ЦК України, припинення зобовязання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема для подальшого перебування у відповідача майна, отриманого за Договору фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги позовної заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, за змістом ст.84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобовязання виконати певну дію (в даному випадку звільнити обєкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії.

Суд дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Враховуючи викладене, зясувавши всі обставини та дослідивши всі надані докази суд дійшов до обґрунтованого висновку в задоволенні позовних вимог в частині розірвання Договору фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. та повернення майна.

Отже, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.6, 8, 10, 19, 129 Конституції України, п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», ст.ст. 1, 6, 7, 10, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 9, 11-16, 202, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632, 638, 651, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 175, 193, 230, 231, 284, 292 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ», м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка, Донецької області про стягнення заборгованості в загальному розмірі 44122,40грн., розірвання договору фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р. та вилучення та передача предмета лізингу, задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка (86781, Донецька область, м. Харцизьк, смт.Зуївка, пров. Шахтний, 1, кв.2,3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ», м.Київ (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера «Б», код ЄДРПОУ 33880354) заборгованість за лізинговими платежами в сумі 44122,40грн.

Розірвати договір фінансового лізингу №130621-31/ФЛ-Ф-А від 21.06.2013р.

Вилучити у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка (86781, Донецька область, м. Харцизьк, смт.Зуївка, пров. Шахтний, 1, кв.2,3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) предмет лізингу автомобіль марки Renault, модель Logan, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Зобовязати Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка (86781, Донецька область, м. Харцизьк, смт.Зуївка, пров. Шахтний, 1, кв.2,3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в 10-денний строк з дня набрання рішенням законної сили передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м.Київ (01054, м.Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера «Б», код ЄДРПОУ 33880354) предмет лізингу автомобіль марки Renault, модель Logan, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Зуївка (86781, Донецька область, м. Харцизьк, смт.Зуївка, пров. Шахтний, 1, кв.2,3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера «Б», код ЄДРПОУ 33880354) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4084,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13.11.2015р.

Суддя С.В. Тоцький