Рішення № 54576429, 16.12.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.12.2015 Справа № 905/969/15

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів :

головуючий суддя Осадча А.М.,

судді Курило Г.Є., Уханьова О.О.

за участю секретаря судового засідання Сотір Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу № 905/969/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство Безпеки Легіон м.Кіровоград

до відповідача: ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області м.Краматорськ Донецька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України у Донецькій області

про стягнення 10938,35грн., у тому числі основного боргу в сумі 5844,09грн.; інфляційних втрат в сумі 3360,34грн.; 3%річних в сумі 267,06 грн.; пені в сумі 1057,78грн.; штрафу в сумі 409,08 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

від третьої особи: не зявився

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Агенство Безпеки Легіон м.Кіровоград (далі по тексту ТОВ «АБ «Легіон») звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області м.Краматорськ Донецька область (далі по тексту - Управління) про стягнення 10938,35грн., у тому числі основного боргу в сумі 5844,09грн.; інфляційних втрат в сумі 3360,34грн.; 3%річних в сумі 267,06 грн.; пені в сумі 1057,78грн.; штрафу в сумі 409,08 грн.

Ухвалою суду від 21.07.2015року порушено провадження по справі та призначено судове засідання на 30.07.2015року.

Ухвалами суду судові засідання неодноразово відкладались, строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

24.09.2015року згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів призначено колегіальний розгляд справи та обрано наступну судову колегію: головуючий суддя Осадча А.М., судді Сич Ю.В., Кучерява О.А.

04.11.2015року внаслідок знаходження судді Сич Ю.В. у відрядженні, протоколом автоматичного зміни складу суду замінено суддю Сич Ю.В. на суддю Кротінову О.В.

14.12.2015року внаслідок знаходження суддів Кротінової О.В., Кучерявої О.О. у відпустці протоколом автоматичної зміни складу суду визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Осадча А.М., судді Курило Г.Є., Уханьова О.О.

Ухвалою від 20.10.2015року на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у відповідності до умов укладеного між сторонами договору про закупівлю послуг за державні кошти №896 від 30.05.2013року позивач у період січень лютий 2014року надав Управлінню послуги систем безпеки державних нотаріальних контор на загальну суму 129992,91грн., які прийняті на підставі актів надання послуг від 21.01.2014року та 17.02.2014року, між тим відповідачем оплата наданих послуг частково здійснена не була, у звязку з чим виникла заборгованість в означеній сумі. Внаслідок прострочення оплати послуг позивач нарахував 3% річних за період з 18.02.2014року по 10.07.2015року, втрати від інфляції за період з 18.02.2014року по 10.07.2015року, пеню, штраф на підставі ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 11, 509, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 231, 232 ГК України, 1, 22, 28, 38, 54, 56, 57, 61, 64, 65 ГПК України.

На підтвердження наведених у позові обставин і вимог позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору про закупівлю послуг за державні кошти №896 від 30.05.2013року, дислокації до нього, додаткової угоди №3, актів надання послуг №№93-208,212-214 від 21.01.2014року, №№210,211б/д, №№328-443,447-449 від 17.02.2014року, №№444-446 б/д, рахунків на оплату, виписок з банківського рахунку, вимоги про оплату, Статуту позивача, виписки, відомостей з ЄДРПОУ, наказу №22-к від 25.05.2015року, протоколу №1-05/15 від 22.05.2015року,

У своїх додаткових поясненнях позивач вказує, що Замовник зобовязаний оплатити надані послуги після предявлення рахунку та підписання акту наданих послуг, акти та рахунки передавались відповідачу на підписання щомісячно. Датою підписання актів №№210,211, 444-446 позивач вважає 21.01.2014року та 17.02.2014року, оскільки дата визначається останнім днем строку надання послуг у поточному місяці. Позивач обґрунтував застосування до спірних правовідносин вимог частини другої статті 231 ГК України, зазначивши, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобовязання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області позовні вимоги визнало частково та у письмовому відзиві № 04.3-09/15 від 19.08.2015 року та наступних письмових поясненнях послалось на те, що за даними бухгалтерського обліку на 01 січня 2015 року заборгованість перед ТОВ «АБ «Легіон» становить 2096,25 грн. Усі грошові зобовязання за спірним правочином перед позивачем були своєчасно зареєстровані в ОСОБА_1 управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області, однак не були сплачені у звязку з непроходженням в цьому органі платіжних доручень: № 27707 від 26.12.2013 на суму 698,75 грн.; № 27708 від 26.12.2013 на суму 698,75 грн.; № 26378 від 27.12.2013 на суму 687,75 грн. Управління не мало можливості для своєчасного виконання обовязку по оплаті охоронних послуг, оскільки рахунки від позивача не надходили та не були зареєстровані в казначейській службі. Відповідач вказав на те, що Управління є бюджетною установою та повністю утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Положеннями пункту 7.3 розділу 7 договору «Відповідальність сторін» передбачено, що замовник звільняється від сплати будь-яких штрафних санкцій та відшкодування збитків у разі затримки сплати грошових коштів виконавцю, якщо така затримка спричинена відсутністю своєчасного бюджетного фінансування, вказує, що можливість оплати штрафних санкцій відсутня в звязку з відсутністю у кошторисі бюджетних призначень, передбачених для сплати штрафних санкцій за договором. Окрім того, відповідач звертає увагу, що ТОВ «АБ «Легіон» у порушення умов договору не застосувало заходів досудового урегулювання господарського спору.

У письмових запереченнях на відзив позивач вказує, що платіжні доручення, на факт не проходження яких посилається відповідач, не стосуються періоду, за який стягується заборгованість, та не впливає на неможливість виконання позивачем зобовязань з оплати послуг у січні - лютому 2014року.

Крім того, у письмових поясненнях від 04.11.2015року позивач вказує, що датою вчинення додаткової угоди №3 до договору є 30.12.2013року, про що свідчать дані обліку реєстрації договорів на підприємстві; просить суд прийняти до уваги, що у резолютивній частині позовної заяви позивачем помилково зазначено дату договору, а саме, « 30.05.2014року» замість « 30.05.2013року», вказує, що заборгованість, яку позивач просить стягнути, виникла саме на підставі договору №896 від 30.05.2013року.

16.12.2015року позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 2572,78грн. заборгованості, що виникла за актами №210,№211 від 21.01.2014р.,№444,№445,№446 від 17.02.2014р., на підставі ст.625 ЦК України - 3%річних в сумі 140,44грн., інфляційних нарахувань в сумі 1589,97грн. за період з 18.02.2014р.по 14.12.2015р.,пеню в сумі 1грн., штраф в сумі 1грн., що розраховані згідно ст.231 ГК України.

У відповідності з приписами ст. 22 ЦК України дана заява судом прийнята.

Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області ані письмових пояснень, ані доказів, які були витребувані ухвалами суду, не надало.

У судове засідання 16.12.2015року уповноважені представники сторін та третьої особи не зявились, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином у спосіб, що передбачений процесуальним законодавством.

ТОВ «АБ «Легіон» та Управління звернулись до суду з клопотаннями про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Дані клопотання судом задоволені.

Відповідно до положень статті 811 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями щодо фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів сторони до суду не зверталися.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані сторонами в порядку статті 43 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозвязку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

Положеннями статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору як угоди (правочину) є сукупністю визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обовязки, що складають зміст договірного зобовязання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

30.05.2013року між юридичними особами: ОСОБА_1 управлінням юстиції у Донецькій області, найменування змінено на Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на підставі наказу ОСОБА_2 юстиції України № 115/5 від 30.01.2015року «Про деякі питання діяльності територіальних органів ОСОБА_2 юстиції України» (Замовник) та ТОВ «АБ «Легіон» (Виконавець) укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №896, за умовами якого (пункти 1.1 - 1.2) Виконавець зобовязується у 2013році надати Замовникові послуги систем безпеки відповідно зі специфікацією до договору, яка є його невідємною частиною, а Замовник - прийняти та оплатити такі послуги. Найменування послуг - послуги системи безпеки (код ДК 016-2010:80.20.1). Кількість послуг - відповідно до Специфікації, яка є невідємною частиною договору (Додаток № 1).

Згідно Додатку № 1 до спірного договору, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, Виконавцем надаються послуги щодо: охорони обєктів - державних нотаріальних контор; міських і районних відділів державної реєстрації актів цивільного стану та державної виконавчої служби за допомогою пунктів центрального обслуговування; спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження за станом засобів тривожної сигналізації, що встановлені на обєктах з реагуванням груп затримання при надходженні сигналу «Тривога», та їх технічне обслуговування; забезпечення обслуговування технічних засобів сигналізації, встановлених обєктів.

Згідно п.1 додаткової угоди №3 до договору (арк. справи 157) встановлено, що відповідно до ч.6 статті Закону України «Про здійснення державних закупівель» продовжено дію договору про закупівлю послуг за державні кошти №896 від 30.05.2013року на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку, а саме, на 133042,00грн.

Відсутність дати укладення додаткової угоди, на думку суду, не утруднює розуміння правової та зобовязальної ситуації, що склалася між сторонами, оскільки у її тексті є пряме посилання на номер основного договору, тому вона є чинною. Позивач стверджує, що за даними обліку реєстрації договорів на підприємстві дата укладання вказаної додаткової угоди - 30.12.2013року. Відповідач доказів протилежного не навів.

Ціна цього договору становить 798252,00грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ складає 133042,00грн. (пункт 3.1 у редакції додаткової угоди №3).

Місце надання послуг - Донецька область, а саме за адресами підвідомчих установ Замовника.(п.5.2 договору).

Зі змісту договору убачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо: предмету договірного зобовязання, обєму робіт, а також їх вартості та строку виконання.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсним не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України, зазначений договір є обовязковим для виконання його сторонами.

Суд вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а тому виниклі між сторонами спірні правовідносини за правилами абзацу другого частини 1 статті 193 ГК України - до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, - регулюються відповідними нормами зобовязального права і глави 63 ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Приписами частини 1 статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, належною підставою для виникнення у замовника обов'язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором відповідно до чинного законодавства є прийняття замовником наданих послуг, підтверджене відповідними доказами.

Згідно п. 6.1, п. 6.3 договору Виконавець зобовязаний: забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором, забезпечити надання послуг, якість яких відповідає умовам, установленим договором. Замовник зобовязаний приймати послуги згідно з актами приймання передавання наданих послуг по кожній підвідомчій установі окремо.

У підтвердження факту надання послуг у період січень, лютий 2014року позивач посилається на акти надання послуг №№93-208,212-214 від 21.01.2014року, №№210,211б/д, №№328-443,447-449 від 17.02.2014року, №№444-446 б/д.

Вищевказані акти надання послуг містять посилання на договір №896 від 30.05.2013року, підписані уповноваженими посадовими особами Замовника та Виконавця, завірені печатками юридичних осіб. Надані послуги прийняті відповідачем без будь-яких зауважень та претензій щодо обєму, якості та визначеної вартості.

Факт надання позивачем цих послуг не спростовано відповідачем.

Тим самим позивачем у передбаченому умовами договору порядку за вказаними актами результати надання послуг передані відповідачу на загальну суму 129992,91грн.

Акти №№210,211, 444-446 не містять дати їх підписання.

Позивач у письмових поясненнях стверджує, що вважає датою підписання вказаних актів 21.01.2014року та 17.02.2014року відповідно, оскільки дата визначається останнім днем строку надання послуг у поточному місяці.

Однак згідно умов договору не передбачено строку надання послуг у кожному місяці окремо з зазначенням строків надання, тому, за відсутності доказів протилежного, суд вважає акти підписаними у останній день місяця, у якому фактично послуги надавались.

Таким чином, акти №№210,211 суд вважає підписаними 31.01.2014року, а №444-446 28.02.2014року відповідно.

У статті 599 ЦК України наголошується, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У частині 1 статті 903 ЦК України наголошується, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами пунктами 4.1, 4.2 договору сторони встановили порядок здійснення оплати: розрахунки провадяться шляхом оплати Замовником після предявлення Виконавцем рахунка на оплату та підписання акту приймання - передавання наданих послуг. Замовник здійснює оплату послуг виконавцю через Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області за наявності фінансування з Державного бюджету України. До рахунку додаються акти приймання - передавання наданих послуг.

З виписки руху грошових коштів по рахунку № 26005310007501 вбачається, що Управлінням оплата позивачу здійснена: за надані послуги у січні 2014 року в сумі 78958,75грн.; за надані послуги у лютому 2014 року - в сумі 45190,07грн.

Як вбачається з позовної заяви з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, заборгованість, яку позивач просить стягнути, в сумі 2572,78грн. виникла на підставі актів №210 в сумі 698,75грн., №211 в сумі 698,75грн., №444 в сумі 391,76грн., №445 в сумі 391,76грн., №446 в сумі 391,76грн.

Відповідачем належними і допустимими доказами наявність заборгованості в розмірі 2572,78грн. перед позивачем не спростовано, доказів її погашення у добровільному порядку суду не надано.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач зазначив, що до моменту розгляду справи в суді ним не отримано рахунки на оплату, що передбачено пунктом 4.1 договору.

Суд не приймає до уваги вищезазначені доводи відповідача виходячи з наступного.

За приписами частин 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ОСОБА_2 фінансів України від 30.05.11 р. № 31-08410-07-27/13794, за своїм призначенням рахунки (рахунки-фактури) не відповідають ознакам первинного документу, оскільки їм не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження чи дозвіл на проведення господарської операції, а носять виключно інформаційний характер.

Таким чином, рахунок-фактура призначений для інформування особи у якої існують зобов'язання по його сплаті про суму до сплати, розрахункові реквізити отримувача коштів та інші дані, необхідні для здійснення оплати. Саме з такою метою рахунок передбачений договором.

За своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України, відповідно до частини першої якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обовязків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не мін виконати свого обовязку.

Означена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2009 року по справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 18 червня 2013 року по справі № 923/38/13-г.

Платіжні реквізити сторін наведені в тексті договору про закупівлю послуг за державні кошти №896 від 30.05.2013року.

Суд не може взяти до уваги аргументи позивача про неможливість виконання зобовязань за договором у звязку з відсутністю необхідного фінансування з Державного бюджету України та непроходження платежів в ОСОБА_1 управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що Замовник здійснює оплату послуг Виконавцю через Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, за наявності фінансування з Державного бюджету України.

У силу частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, цією статтею зазначено, що строк виконання зобовязання може визначатись подією, яка неминуче настане.

Між тим, вказана норма закону не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей, а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, повязаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Спірний договір фактично містить умову, відповідно до якої виконання зобовязання з оплати коштів за виконані роботи повязано з дією особи, яка не є стороною такого правочину.

Однак, за змістом статті 511 ЦК України зобовязання не може створювати обовязку для третьої особи.

Навіть у випадку покладення виконання обовязку боржником на іншу особу, відповідно з вимогами частини 2 статті 528 ЦК України, відповідальним за виконання зобовязання залишається боржник, а не така особа.

Наявність чи відсутність фінансування відповідача не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за надані послуги за вказаним вище договором.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність Замовника і не є законною підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобовязання. Аналогічна позиція викладена у постанові від 15.05.2012року № 11/446 Верховного Суду України та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД та Оліус проти України» від 18.05.2005року.

Положеннями статті 96 ЦК України унормовано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Таким чином, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області не звільняється від виконання грошового зобовязання, прострочка виконання якого зумовлена відсутністю фінансування.

У письмовому відзиві та поясненнях Управління не заперечує існування заборгованості в сумі 2096,25грн., однак стверджує, що вказаний позивачем розмір боргу не співпадає з даними бухгалтерського обліку та звіту про заборгованість за бюджетними коштами (форма № 7Д, № 7М), що ведеться в установі у електронному вигляді за Програмою 1С: «Підприємство-Бухгалтерія-Бюджет», в яких кредиторська заборгованість перед ТОВ «АБ «Легіон» на 01.01.2015року становить 2096,25 грн., документально довести даний розмір первинними документами відповідач не має можливості, так як вони відсутні внаслідок зміни місця знаходження установи при переїзді з зони проведення АТО.

Що стосується виставлення ОСОБА_1 територіальним управлінням юстиції у Донецькій області платіжних доручень №№ 27707, 27708 від 26 грудня 2013року на суму по 698,75 грн. та № 26378 від 27 грудня 2013 року на суму 698,75 грн., які не надані суду, суд не приймає вказані посилання до уваги, оскільки фактично послуги надавались у січні, лютому 2014р., тому вказані платіжні доручення не мають відношення до спірних правовідносин.

Враховуючи встановлені обставини по справі та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозвязку, суд дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем взятих на себе зобовязань в частині здійснення в установлений договором строк повного розрахунку за надані послуги, внаслідок чого утворилась основна заборгованість в сумі 2572,78грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Позивач на підставі ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 140,44грн., інфляційні нарахування в сумі 1589,97грн. за період з 18.02.2014р.по 14.12.2015р.

Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобовязанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само 3% річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності та незалежно від вини відповідача, оскільки неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від його виконання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3%річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем свого грошового зобовязання, позивач мав підстави для нарахування вказаних сум.

Розрахунок 3% річних, що здійснений позивачем, є невірним з огляду на встановлені судом дати підписання актів №444-446 за лютий 2014р. 28.02.2014року та, як наслідок, виникнення прострочки виконання зобовязання з оплати послуг за актами в сумі 1175,28грн. починаючи з 01.03.2015року.

Таким чином, суд здійснює розрахунок 3%річних на суму заборгованості за актами №210, №211 за січень 2014року в сумі 1397,50грн. за період з 18.02.2014р. по 14.12.2015р.; за актами №444-446 за лютий 2014р. в сумі 1175,28грн. за період з 01.03.2014р. по 14.12.2015р.

Сума 3% річних, розрахована за допомогою Інформаційно пошукової системи Ліга, складає 139,56грн., в цій частині позовні вимоги задовольняються, в решті суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних.

Щодо порядку розрахунку втрат від інфляції суд зазначає, що за приписами ст. 625 ЦК України визначення періоду нарахування у календарних датах є неможливим внаслідок законодавчо встановленого порядку визначення індексу інфляції за місяць.

Фактично здійснюючи розрахунок позивач використовував індекси інфляції за період: березень 2014року листопад 2015року, що є правомірним.

За наслідками перевірки за допомогою Інформаційно пошукової системи Ліга розрахунку інфляційних нарахувань за вказаний позивачем період суд дійшов до висновку, що позивачем до стягнення заявлені суми, що є меншими, ніж арифметично вірні, розраховані судом (1962,78грн.).

Приймаючи до уваги відсутність клопотання зацікавленої сторони - позивача, суд у відповідності до вимог ст. 83 ГПК України, не вбачає законних підстав для виходу за межі позовних вимог, тому стягненню підлягає сума інфляційного збільшення в сумі 1589,97грн., що заявлена до стягнення позивачем.

Окрім того, предметом спору у справі є матеріально-правова вимога ТОВ «АБ «Легіон» про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 1грн. та штрафу в сумі 1грн. за неналежне виконання умов договору в частині оплати послуг. Дані штрафні санкції нараховано на підставі ч.2 ст.231 ГК України.

Відповідно до вимог статей 216 - 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Порушенням зобовязання, як визначено статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

За приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

З наведеними нормами Цивільного кодексу України кореспондуються положення частини 1 статті 230 ГК України, згідно якої штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність сторін обумовлена у розділі 7 договору: п. 7.1 - у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобовязань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором; п. 7.2 - у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобовязань при закупівлі послуг за бюджетні кошти Виконавець сплачує замовнику штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у розмірі: за порушення умов зобовязання щодо якості послуг стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних послуг; за порушення строків виконання зобовязання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості; 7.3 - Замовник звільняється від сплати будь-яких штрафних санкцій та відшкодування збитків у разі затримки сплати грошових коштів виконавцю, якщо така затримка спричинена відсутністю своєчасного бюджетного фінансування.

Таким чином, зі змісту розділу 7 договору вбачається, що відповідальність Замовника - ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області - у вигляді пені або штрафу за неналежне виконання договірних зобовязань у випадку порушення строку оплати наданих послуг умовами правочину не передбачена.

Пленум Вищого господарського суду України у пункті 2.2 постанови від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснив: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обовязок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

ОСОБА_3 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення» відповідальність Замовника за неналежне виконання договірних зобовязань у вигляді нарахування пені не встановлена.

Суд не бере до уваги посилання ТОВ «АБ «Легіон», в обґрунтування стягнення з ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області штрафних санкцій, на необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статі 231 ЦК України зважаючи на таке.

У силу частини 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до розяснень, які містяться у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України у справі №42/562 від 06.12.2010року.

Умовами договору визначено, що Замовник зобовязаний оплатити надану послугу, а Виконавець вправі вимагати від нього відповідної оплати, тому у спірних правовідносинах зобовязання Замовника відносяться до грошових.

Приймаючи до уваги, що сплата відповідачем боргу в сумі 2572,78грн. є грошовим зобовязанням, суд вважає, що стягнення пені та штрафу на підставі ч.2 ст.231 ГК України є безпідставним.

Щодо тверджень відповідача про наявність у позивача обов'язку врегулювати спір у досудовому порядку суд зазначає:

За позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002року у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Внаслідок зменшення позивачем заявлених позовних вимог за клопотанням ТОВ «АБ «Легіон», яке викладене у вказаній заяві, судовий збір в сумі 1107,39грн. повертається позивачу з Державного бюджету України. Розмір судового збору, який слід повернути, вирахувано судом виходячи з приписів Закону України «Про судовий збір» у редакції, що діяла на час звернення з позовом.

У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно на відповідача покладається судовий збір в сумі 718,61грн., в решті судовий збір залишається на позивачі.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 8,13,124 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 511, 525, 526, 528, 530, 610, 612, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України; ст. ст.193, 231, 232 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство Безпеки Легіон м.Кіровоград до відповідача ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області м.Краматорськ Донецька область за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення 2572,78грн. заборгованості, 3%річних в сумі 140,44грн., інфляційних нарахувань в сумі 1589,97грн.,пені в сумі 1грн., штрафу в сумі 1грн.задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Донецькій області (84313, Донецька область, м.Краматорськ, бул. Машинобудівників, буд.32, ідентифікаційний код 34898944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство Безпеки Легіон (25006, Кіровоградська область, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, будинок 48-Б, ідентифікаційний код 35729068) основний борг в сумі 2572,78грн.,3%річних в сумі 139,56грн., інфляційні нарахування в сумі 1589,97грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 718,61грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство Безпеки Легіон (25006, Кіровоградська область, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, будинок 48-Б, ідентифікаційний код 35729068) судовий збір в сумі 1107,39грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 16.12.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 22.12.2015 року.

Головуючий суддя А.М. Осадча

Суддя Г.Є. Курило

Суддя О.О. Уханьова