Рішення № 54576190, 23.12.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.12.15р. Справа № 904/10001/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (м.Київ) в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 250113/43-НА від 01.01.2013 у загальному розмірі 3 214 грн. 22 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 250113/43-НА від 01.01.2013 у загальному розмірі 3 214 грн. 22 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 837 грн. 75 коп. - основний борг;

- 1 376 грн. 47 коп. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 250113/43-НА від 01.01.2013 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за квітень 2013 року та відшкодування витрат на комунальні послуги за січень 2013 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 1 837 грн. 75 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 20.04.2013 по 13.11.2015 у сумі 1 376 грн. 47 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.12.2015.

У судове засідання 09.12.2015 представники позивача та відповідача не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судом зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 09.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 09.12.2015 представники позивача та відповідача вдруге не з'явилися, але позивач надіслав клопотання (вх.суду 82968/15 від 16.12.2015), в якому, зокрема, просив суд розглянути справу без участі його представника. Вказане клопотання було задоволено судом.

Також, з вказаним клопотанням позивачем було долучено до матеріалів справи витребувані ухвалами суду від 17.11.2015 та від 09.12.2015 документи.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 17.11.2015 було повернуто 01.12.2015 за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 28.11.2015 "За закінченням терміну зберігання".

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 09.12.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 115 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 11.12.2015, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 09.12.2015 також не було вручено відповідачу.

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 17.11.2015 та від 09.12.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 17.11.2015 та від 09.12.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації. Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 09.12.2015 на 23.12.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Від позивача надійшли пояснення по справі (вх.суду 82968/15 від 16.12.2015), в яких він зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем на день складення заяви не змінилась, а також просить розглянути справу без участі його представника. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.01.2013 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (далі - орендодавець, позивач) було укладено договір оренди нерухомого майна № 250113/43-НА (далі - договір) (а.с.11-13), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар зобов'язався прийняти в строкове оплатне користування об'єкт оренди з наступними характеристиками:

- найменування об'єкту: відкритий складський майданчик (інв. № 435);

- місце розташування об'єкта: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 64;

- площа об'єкта: 25,00 кв.м.;

- балансова вартість об'єкта: 53 грн. 84 коп. (пункти 1.1., 1.1.1., 1.1.2., 1.1.3., 1.1.4. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору об'єкт передається в оренду на строк з 01.01.2013 до 31.12.2013.

У пунктах 7.1., 7.2. та 7.3. договору сторони погодили наступне:

- об'єкт повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 календарних днів після набрання чинності договором (пункт 7.1. договору);

- прийом-передача об'єкта здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників обох сторін з обов'язковим підписанням сторонами акта прийому-передачі об'єкта не пізніше строку, зазначеного в пункті 7.1. договору (пункт 7.2. договору);

- об'єкт вважається переданим в оренду з дня підписання сторонами акта прийому-передачі об'єкта (пункт 7.3. договору).

На виконання умов договору 01.01.2013 між орендодавцем (позивачем) та орендарем (відповідачем) було підписано акт прийому-передачі об'єкту до договору, за яким позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв відкритий складський майданчик площею 25 кв.м., що розташований у м. Дніпропетровську, вул. Набережна Заводська, 64 склад № 2 поза зоною дії портальних кранів (а.с.14 на звороті).

При цьому, відповідно до акту прийому-передачі об'єкту до договору від 30.04.2013, відповідач повернув позивачу, а позивач прийняв відкритий складський майданчик площею 25 кв.м., що розташований у м. Дніпропетровську, вул. Набережна Заводська, 64 склад № 2 поза зоною дії портальних кранів (а.с.15).

У пункті 14.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення укладеного договору від 01.01.2013 та приймаючи до уваги підписання сторонами акту прийому-передачі майна від 01.01.2013, а також наявність акту щодо повернення переданого в оренду майна від 30.04.2013, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду приміщень, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 64.

У 2 розділі договору сторони погодили умови щодо орендної плати, а саме:

- плата за користування майном (орендні платежі) за договором складається з: орендної плати розрахованої як множення орендної ставки на орендну площу з врахуванням застосованого індексу інфляції згідно умов договору; додаткових платежів, передбачених договором; компенсації вартості комунальних послуг (пункт 2 договору);

- орендна ставка за один квадратний метр (всього з ПДВ) - 18 грн. 75 коп., в тому числі ПДВ - 3 грн. 13 коп. (пункт 2.1. договору);

- орендна плата за перший місяць оренди об'єкта - 468 грн. 75 коп.., в тому числі ПДВ - 78 грн. 13 коп. (пункт 2.2. договору);

- комунальні та інші послуг, вартість яких орендар компенсує орендодавцю (оплачує виставлені орендодавцем рахунки) додаткова до орендної плати за ціною організації, постачальника послуг: комунальні послуги не надаються (пункт 2.3. договору);

- орендар одержує рахунки та акти наданих послуг до 15 числа поточного місяця, за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Амур-Гавань, 11 (пункт 2.6. договору).

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на відшкодування комунальних послуг за січень 2013 року та сплату орендної плати за квітень 2013 року, а саме:

- рахунок № 254 від 31.01.2013 на суму 1 368 грн. 06 коп. на оплату компенсації електроенергії за січень 2013 року(а.с.16 на звороті);

- рахунок № 796 від 10.04.2013 на суму 469 грн. 69 коп. на оплату орендної плати (а.с.15 на звороті).

Крім того, в матеріалах справи містяться підписані позивачем та відповідачем акти надання вказаних послуг, а саме:

- акт виконання робіт (надання послуг) № 38 від 31.01.2013, що підтверджує надання послуг на суму 1 368 грн. 06 коп. (компенсація електроенергії за січень 2013 року) (а.с.16);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1227 від 30.04.2013, що підтверджує надання послуг на суму 469 грн. 69 коп. (орендна плата за квітень 2013 року) (а.с.17).

При цьому, у розділі 8 договору сторони визначили порядок розрахунків, а саме:

- орендна плата за кожний наступний за першим місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць. Індекс інфляції встановлюється та опубліковується повноважними державними органом України згідно чинного законодавства (пункт 8.1. договору);

- орендна плата, додаткові платежі та компенсація вартості комунальних та інших послуг (якщо вони передбачені пунктами 2.3. - 2.5. договору) сплачуються орендарем щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця, на рахунок орендодавця, зазначений у розділі 5 договору (пункт 8.3. договору);

- у випадку неотримання та/або несвоєчасного отримання орендарем рахунків у строки, передбачені пунктом 2.6. договору, оплата має бути здійснена не пізніше 20 числа поточного місяця незалежно від отримання рахунку у розмірі, самостійно розрахованому орендарем шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць та розрахунку компенсації вартості комунальних послуг на рівні не нижче ніж у попередньому місяці (пункт 8.4. договору);

- орендна ставка не включає в себе компенсацію вартості комунальних послуг, послуг зв'язку (якщо інше не передбачено статтею 2 договору). Відшкодування вартості комунальних послуг (електроенергії, послуг по водовідведенню, водопостачанню та ін.) здійснюється орендарем на підставі рахунків (в яких компенсація вартості комунальних послуг зазначається окремими рядком), які виставляються орендодавцем на підставі показників лічильників, або формуються розрахунковим шляхом (якщо інше не передбачено статтею 2 договору) (пункт 8.5. договору).

При цьому, згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, в установлений договором строк зобовязання по сплаті орендної плати за користування орендованим майном в квітні 2013 року, а також зобов'язання з відшкодування комунальних послуг, спожитих в січні 2013 року, відповідачем виконано не було.

З огляду на положення пунктів 8.3. та 8.4. договору строк оплати орендної плати за користування орендованим майном в квітні 2013 року в сумі 469 грн. 69 коп., а також відшкодування комунальних послуг, спожитих в січні 2013 року в сумі 1 368 грн. 06 коп. є таким, що настав.

Враховуючи викладене, суд вважає факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 837 грн. 75 коп. належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 837 грн. 75 коп. (1 368,06 + 469,69) визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати орендної плати та відшкодування комунальних послуг за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 1 837 грн. 75 коп. (1 368,06 + 469,69), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 1 837 грн. 75 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 1 837 грн. 75 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати та відшкодування комунальних послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з 20.04.2013 по 13.11.2015 (фактично за загальний період з квітня 2013 року по жовтень 2015 року, згідно з розрахунком, а.с.7) в сумі 1 376 грн. 47 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок не містить порушень у визначенні періоду прострочення (позивачем вірно визначено початок періоду прострочення як зі сплати орендної плати (з травня 2013 року) так і з відшкодування комунальних послуг (з квітня 2013 року), з урахуванням вище вказаних вимог), арифметично в межах вказаного періоду розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 376 грн. 47 коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (ідентифікаційний код 00017733) в особі філії "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (49021, м. Дніпропетровськ, вулиця Амур-Гавань, будинок 11; ідентифікаційний код 24986218) - 1 837 грн. 75 коп. - основного боргу, 1 376 грн. 47 коп. - інфляційних втрат, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2