Рішення № 54575498, 23.12.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.12.15р. Справа № 904/9901/15

За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару № 5343 від 01.09.2008 у загальному розмірі 3 523 грн. 33 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару № 5343 від 01.09.2008 у загальному розмірі 3 523 грн. 33 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 949 грн. 89 коп. - основний борг;

- 1 427 грн. 74 коп. - інфляційні втрати;

- 145 грн. 70 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару № 5343 від 01.09.2008 в частині розрахунків за спожиту в період з лютого 2013 року по травень 2013 року теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 1 949 грн. 89 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня 2013 року по серпень 2015 року у сумі 1 427 грн. 74 коп. та 3% річних за період прострочення з 15.03.2013 по 30.09.2015 у сумі 145 грн. 70 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 07.12.2015.

У судове засідання 07.12.2015 представники позивача та відповідача не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судом зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 07.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 23.12.2015 представники позивача та відповідача вдруге не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили.

При цьому, на виконання вимог ухвали суду позивачем були надані пояснення (вх.суду 84537/15 від 22.12.2015), а також долучені до матеріалів справи витребувані документи.

Позивач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530302970 (№ 5000014965341), які підтверджує отримання ухвали суду позивачем 11.12.2015.

Представник відповідача у судове засідання також вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Мікрорайон 7 ЗарічнийАДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 12.11.2015 було повернуто 26.11.2015 за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 26.11.2015 "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 9).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 07.12.2015 також було повернуто 17.12.2015 за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 15.12.2015 "За закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 12.11.2015 та від 07.12.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 12.11.2015 та від 07.12.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.11.2015 завчасно, та не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації. Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 07.12.2015 на 23.12.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.09.2008 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.11.2015 (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 5343 (далі - договір) (а.с.9-11), відповідно до умов якого постачальник відпускає споживачеві теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та у вигляді пару на технологічні потреби, а споживач оплачує отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір діє з 01.09.2008 по 01.09.2009 та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляду. При заяві однієї зі сторін про розірвання договору за один місяць і відсутності заборгованості споживача перед постачальником договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем, нарахування за договором припиняються, а договір не розривається до повного погашення заборгованості.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 5343 від 01.09.2008 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 1.2. договору під час виконання договору сторони керуються діючим законодавством України, діючими "Правилами користування тепловою енергією", Правилами технічної експлуатації теплоспоживаючих установок теплових мереж, рішеннями виконавчого комітету Криворізької міської ради та іншими законодавчими актами.

Постачальник відпускає споживачеві теплову енергію на обєкти, вказані в таблиці № 2 згідно з встановленим планом теплоспоживання з 02.09.2008 по 01.09.2009 (див. таблиці № 1 та № 2, акт меж розподілу, як невідємні частини договору). Оплата здійснюється з моменту зазначеного періоду дії договору (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору облік споживання теплової енергії здійснюється згідно приладів обліку або розрахунковим способом за їх відсутності. Щомісячна сума оплати по договору коригується з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря, кількості днів та годин роботи.

За змістом пункту 4.2. договору, теплова енергія відпускається споживачеві в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води і (або) пари на такі потреби:

-опалення і вентиляцію - період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року, за винятком ремонтного періоду;

- технологічні потреби;

- кондиціювання повітря.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 4.2. періодів.

Зокрема, в період з лютого 2013 року по травень 2013 року тарифи на теплову енергію передбачені постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 119 від 30.09.2011 "Про встановлення тарифів на теплову енергію КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 954 грн. 05 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.25).

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку теплової енергії відповідачу за період з лютого 2013 року по травень 2013 року на загальну суму 2 620 грн. 87 коп. та, відповідно, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури, а саме:

- рахунок-фактура № 5343 від 28.02.2013 на суму 944 грн. 51 коп. за лютий 2013 року (а.с.15), отриманий відповідачем 12.03.2013 (а.с.41);

- рахунок-фактура № 5343 від 31.03.2013 на суму 868 грн. 18 коп. за березень 2013 року (а.с.16), отриманий відповідачем 09.04.2013 (а.с.42);

- рахунок-фактура № 5343 від 30.04.2013 на суму 658 грн. 29 коп. за квітень 2013 року (а.с.17), отриманий відповідачем 15.05.2013 (а.с.43);

- рахунок-фактура № 5343 від 31.05.2013 на суму 149 грн. 89 коп. за травень 2013 року (а.с.18), отриманий відповідачем 11.06.2013 (а.с.44);

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у пункті 3.1. договору, в якому зазначено, що оплата за відпущену теплову енергію проводиться споживачем щомісяця, самостійно, в грошовій формі, та іншими формами розрахунку за погодженням сторін до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим. В іншому випадку постачальник має право без додаткового попередження припинити повністю або частково обмежити подачу теплової енергії споживачу.

Згідно з пунктом 3.4. договору споживач здійснює передплату в грошовій формі, в розмірі планового місячного споживання в термін до 20 числа кожного місяця.

Відповідачем зобовязання в частині розрахунків за спожиту в період з лютого 2013 року по травень 2013 року теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, відпущена теплова енергія була ним оплачена лише частково, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 1 949 грн. 89 коп. Наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобовязань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, спожита в період з лютого 2013 року по травень 2013 року теплова енергія була оплачена лише частково в сумі 670 грн. 98 коп. наступним чином:

- 21.05.2013 в сумі 335 грн. 97 коп. за спожиту в квітні 2013 року теплову енергію;

- 11.09.2013 в сумі 322 грн. 32 коп. за спожиту в квітні 2013 року теплову енергію;

- 11.11.2013 в сумі 12 грн. 69 коп. за спожиту в лютому 2013 року теплову енергію.

Отже, у відповідача утворилась заборгованість за спожиту в період з лютого 2013 року по травень 2013 року теплову енергію в сумі 1 949 грн. 89 коп. (2 620,87 - 670,98).

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 3.1. договору) господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав, у звязку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 1 949 грн. 89 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати спожитої в спірний період теплової енергії відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 1 949 грн. 89 коп. (2 620,87 - 670,98), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 1 949 грн. 89 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 1 949 грн. 89 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з квітня 2013 року по серпень 2015 року у сумі 1 427 грн. 74 коп. та 3% річних за період прострочення з 15.03.2013 по 30.09.2015 у сумі 145 грн. 70 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитої у квітні 2013 року теплової енергії припадає на вихідний день, а отже, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 15.04.2013, крім того, розрахунок арифметично проведений невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено наступне.

- за надані в лютому 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 944 грн. 51 коп. граничний строк оплати - 14.03.2013, заборгованість складає 931 грн. 82 коп. (944,51-12,69), а отже інфляційні втрати в період з квітня 2013 року по серпень 2015 року складають 628 грн. 94 коп.;

- за надані в березні 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 868 грн. 18 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України - 15.04.2013, а отже інфляційні втрати в період з травня 2013 року по серпень 2015 року складають 539 грн. 53 коп.;

- за надані в квітні 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 658 грн. 29 коп. заборгованість відсутня (658,29 - 335,97 - 322,32);

- за надані в травні 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 149 грн. 89 коп. граничний строк оплати - 14.06.2013, а отже інфляційні втрати в період з липня 2013 року по серпень 2015 року складають 81 грн. 93 коп. Всього 1 250 грн. 40 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 250 грн. 40 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що позивачем під час його проведення також не було враховано, що останній день строку для оплати спожитої у квітні 2013 року теплової енергії припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 15.04.2013, в іншій частині розрахунок арифметично проведений вірно.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за надані в лютому 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 944 грн. 51 коп. граничний строк оплати - 14.03.2013, заборгованість складає 931 грн. 82 коп. (944,51-12,69), а отже 3% річних в період з 15.03.2013 по 30.09.2015 складають 71 грн. 23 коп.;

- за надані в березні 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 868 грн. 18 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України - 15.04.2013, а отже 3% річних в період з 16.04.2013 по 30.09.2015 складають 64 грн. 08 коп.;

- за надані в квітні 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 658 грн. 29 коп. заборгованість відсутня (658,29 - 335,97 - 322,32);

- за надані в травні 2013 року послуги з постачання теплової енергії на суму 149 грн. 89 коп. граничний строк оплати - 14.06.2013, а отже 3% річних в період з 15.06.2013 по 30.09.2015 складають 10 грн. 32 коп. Всього 145 грн. 63 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 145 грн. 63 коп.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги в цілому визнаються судом обґрунтованими, але такими, що підлягають частковому задоволенню, з підстав, що описані вище.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Мікрорайон 7 ЗарічнийАДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) 1 949 грн. 89 коп. - основного боргу, 1 250 грн. 40 коп. - інфляційних втрат, 145 грн. 63 коп. - 3% річних, 1 156 грн. 67 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3